Головна тема в Україні цими днями – 60-ліття її Президента. Нічого іншого, тільки хто прибуде, хто заспіває-підтанцює Самому, які подарунки піднесуть, чим нагородять. Державний бюджет, засідання Верховної Ради, економічна криза, реформи – все це другорядне й може почекати.
Спроба прикрити совковий розгул фіговим листочком із назвою «неформальний самміт СНД» у Криму дуже слабка й непереконлива. Ïї зраджують відомі з радянських часів прикмети: гульня за щільно зачиненими дверима, огорожі й охоронці, сотні міліціонерів, закриті десятки кілометрів шосе і вулиць, параліч транспорту на дорогах, жорстокий розгін усіх, хто наважиться порушити ЇХНІЙ порядок .
Мораль чи «совкові» дари
Довідалась, що «одна дама з найвищих кіл Києва» для «Ґлавнава» купила «Лежачу оголену» (1930 рік) – твір відомої російської художниці Зінаїди Серебрякової. І не будь-де, а по телефону на всесвітньо відомому лондонському аукціоні Christie’s за майже мільйон американських доларів, точніше один із найдорожчих лот № 22 обійшовся замовниці у 838 тисяч доларів. Такою інформацією поділився часопис «Музеї України».
Інтернет повниться повідомленнями, що на подарунок немов би скинулись губернатори. Ні, не голови обласних ДЕРЖАВНИХ адміністрацій України, бо державні зарплати у державного службовця навіть найвищого рівня не тягнуть на такі дари, а совкові губернатори, які тисячі баксів (в середньому кожному дарунок обійшовся в понад 40 тисяч доларів), як копійки, просто так носять щодня в кишені.
Зрештою, що не зробиш заради любові до «Самого», до того ж «Сам», говорять, немов би цінує картини переважно російських митців. Колись модно було дарувати книги, пояснює один із совкових губернаторів, а ось тепер картини. І додає, що вже раніше одну картину – «Данєцкій пейзаж»– подарував «Ґлавному». І розкриває її мистецькі якості: «полтора на полтора, такой сєбє офісний варіант». «Офісний варіант» – вичерпна характеристика, зрозуміло, не твору, зате совкового «дарителя» – цілком. Одразу згадала, як колись у книгарні дружина високого совкового боса шукала «палтара мєтра сініх кніґ штоб падашлі для аббівкі дівана».
Ні, краще б усе ж вернулась мода на книжки. Може б, дочитались губернатори, що дорогі дарунки підлеглих вищому чиновникові – це неморально, а в цьому конкретному випадку ще є й порушенням чинного законодавства. У відповідності до статті 5 чинного Закону «Про основи попередження і протидії корупції» забороняється державним чиновникам приймати дарунки, вартість яких перевищує одну податкову соціальну пільгу, а така нині в Україні становить 434 гривні. У скільки разів це перевищує 40 тисяч доларів? Ото ж то! Якби совки читали книжки, то могли б дізнатись про одну геніальну формулу, яку вивів фізик Андрій Сахаров: «У кінцевому рахунку моральний вибір завжди найпрагматичніший». Але ж у совків книжки вийшли з моди. І це вже помітно.
До моди ввійшло дарувати картини, бажано кабінетного варіанту. А що ж тоді з «некабінетною» прекрасною «ню»? Уродженка Харківщини Зінаїда Серебрякова (1884-1967) – одна з найяскравіших художниць першої половини 20-го століття – створила низку полотен із оголеною жіночою натурою. Для Серебрякової краса жіночого тіла була знаком, символом гармонії внутрішнього життя й фізичної досконалості, мовою спілкування зі шляхетним, духовно наповненим співрозмовником, який знатиме і зуміє зрозуміти зображений символ. Оголені Серебрякової – це ключ до пізнання Краси.
Невігласи біля воріт Храму
Коли ж згадала усі ті чоловічі й жіночі тушки на «мерседесах» і «майбахах», усіх тих совків, які ігнорують співгромадян, плутають поетів із олігархами, Європу з Азією й визнають тільки мову грошей, стало якось боляче і незручно за талановиту Зінаїду Серебрякову. Захотілось чимось прикрити від совків її чисту і прекрасну «Оголену». Адже Краса і «совок» ніколи не розмовляли спільною мовою. Починаючи з 1917 року компартійні «совки» розстрілювали митців і письменників, нищили пам’ятки історії (і Серебрякова зазнала режим «совка»). Нинішні переробляють замки на ресторани, відбирають читачам книгарні й закривають музеї.
До речі, як повідомляють «Музеї України», на тому самому аукціоні в Лондоні продавався ще й «Портрет гетьмана Мазепи» роботи Сергія Соломка (1867 – 1928) і пернач Мазепинської доби. Ці історичні українські реліквії «даму з найвищих кіл Києва» не зацікавили, хоча стартова ціна лота була всього якихось 12 тисяч доларів. Невже не вистачило грошей?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Спроба прикрити совковий розгул фіговим листочком із назвою «неформальний самміт СНД» у Криму дуже слабка й непереконлива. Ïї зраджують відомі з радянських часів прикмети: гульня за щільно зачиненими дверима, огорожі й охоронці, сотні міліціонерів, закриті десятки кілометрів шосе і вулиць, параліч транспорту на дорогах, жорстокий розгін усіх, хто наважиться порушити ЇХНІЙ порядок .
Мораль чи «совкові» дари
Довідалась, що «одна дама з найвищих кіл Києва» для «Ґлавнава» купила «Лежачу оголену» (1930 рік) – твір відомої російської художниці Зінаїди Серебрякової. І не будь-де, а по телефону на всесвітньо відомому лондонському аукціоні Christie’s за майже мільйон американських доларів, точніше один із найдорожчих лот № 22 обійшовся замовниці у 838 тисяч доларів. Такою інформацією поділився часопис «Музеї України».
Інтернет повниться повідомленнями, що на подарунок немов би скинулись губернатори. Ні, не голови обласних ДЕРЖАВНИХ адміністрацій України, бо державні зарплати у державного службовця навіть найвищого рівня не тягнуть на такі дари, а совкові губернатори, які тисячі баксів (в середньому кожному дарунок обійшовся в понад 40 тисяч доларів), як копійки, просто так носять щодня в кишені.
Зрештою, що не зробиш заради любові до «Самого», до того ж «Сам», говорять, немов би цінує картини переважно російських митців. Колись модно було дарувати книги, пояснює один із совкових губернаторів, а ось тепер картини. І додає, що вже раніше одну картину – «Данєцкій пейзаж»– подарував «Ґлавному». І розкриває її мистецькі якості: «полтора на полтора, такой сєбє офісний варіант». «Офісний варіант» – вичерпна характеристика, зрозуміло, не твору, зате совкового «дарителя» – цілком. Одразу згадала, як колись у книгарні дружина високого совкового боса шукала «палтара мєтра сініх кніґ штоб падашлі для аббівкі дівана».
Ні, краще б усе ж вернулась мода на книжки. Може б, дочитались губернатори, що дорогі дарунки підлеглих вищому чиновникові – це неморально, а в цьому конкретному випадку ще є й порушенням чинного законодавства. У відповідності до статті 5 чинного Закону «Про основи попередження і протидії корупції» забороняється державним чиновникам приймати дарунки, вартість яких перевищує одну податкову соціальну пільгу, а така нині в Україні становить 434 гривні. У скільки разів це перевищує 40 тисяч доларів? Ото ж то! Якби совки читали книжки, то могли б дізнатись про одну геніальну формулу, яку вивів фізик Андрій Сахаров: «У кінцевому рахунку моральний вибір завжди найпрагматичніший». Але ж у совків книжки вийшли з моди. І це вже помітно.
До моди ввійшло дарувати картини, бажано кабінетного варіанту. А що ж тоді з «некабінетною» прекрасною «ню»? Уродженка Харківщини Зінаїда Серебрякова (1884-1967) – одна з найяскравіших художниць першої половини 20-го століття – створила низку полотен із оголеною жіночою натурою. Для Серебрякової краса жіночого тіла була знаком, символом гармонії внутрішнього життя й фізичної досконалості, мовою спілкування зі шляхетним, духовно наповненим співрозмовником, який знатиме і зуміє зрозуміти зображений символ. Оголені Серебрякової – це ключ до пізнання Краси.
Невігласи біля воріт Храму
Коли ж згадала усі ті чоловічі й жіночі тушки на «мерседесах» і «майбахах», усіх тих совків, які ігнорують співгромадян, плутають поетів із олігархами, Європу з Азією й визнають тільки мову грошей, стало якось боляче і незручно за талановиту Зінаїду Серебрякову. Захотілось чимось прикрити від совків її чисту і прекрасну «Оголену». Адже Краса і «совок» ніколи не розмовляли спільною мовою. Починаючи з 1917 року компартійні «совки» розстрілювали митців і письменників, нищили пам’ятки історії (і Серебрякова зазнала режим «совка»). Нинішні переробляють замки на ресторани, відбирають читачам книгарні й закривають музеї.
До речі, як повідомляють «Музеї України», на тому самому аукціоні в Лондоні продавався ще й «Портрет гетьмана Мазепи» роботи Сергія Соломка (1867 – 1928) і пернач Мазепинської доби. Ці історичні українські реліквії «даму з найвищих кіл Києва» не зацікавили, хоча стартова ціна лота була всього якихось 12 тисяч доларів. Невже не вистачило грошей?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
