Певна річ, народ у першу чергу звинувачує в корупції начальство – Президента, Прем’єр-міністра, депутатів, міліцію і всіляких податкових, санітарних та інших інспекторів. Начальство не лише дає підстави для цього, але настільки не бачить ненормальність ситуації, що спокійно розповідає про це.
Глава уряду Микола Азаров, як писала «Газета по-українськи», на нараді з розвитку охорони здоров’я поділився, що, працюючи керівником Державної податкової адміністрації, зіткнувся з корупцією в суді – програвав суди якимось конторам «Рога і копита». Тоді поважний посадовець запросив суддю і сказав йому: «Я дуже поважаю судову систему, ставлюся нормально, але якщо ти винесеш рішення всупереч інтересам держави, візьму під мікроскоп тебе, племінників, родичів – усіх, будете жити на одну зарплату».
І тоді, з точки зору колишнього податківця, цей суд став зразковим судом. Можна припустити, що зразковість його полягала в тому, що він почав ухвалювати рішення винятково на користь податківців.
Звісно, в цій історії мова ішла не про хабарі, які зразковий, із незаплямованою репутацією чиновник Микола Азаров, поза всяким сумнівом, ніколи не давав і ні від кого не брав. Але такі дії теж мають мерзенний запах корупції, адже, хоч і не підкуповував суддю, та застосував адміністративні важелі, щоб схилити на свій бік. Таким чином дозволив йому і його родичам жити не на одну зарплату, тобто брати хабарі, а значить, вдаватися до корупційних дій.
Після таких одкровень глава уряду мав би піти у відставку. Але в нас народ, може, тихенько пообурюється і забуде цей випадковий епізод у ланцюгу інших подібних випадків.
Бо ж переважна більшість сьогоднішніх чиновників і депутатів їздить на машинах, які вони аж ніяк не могли купити на свою чиновницьку зарплату. А звідси висновок – їх збагатила близькість до владного корита.
Нове покоління крутіше від старого
Ми живемо й плюємося від огиди на нашу аморальну, нікчемну дійсність і віримо, що прийде нове покоління, і воно буде кращим, чистішим, чеснішим від нас, і воно побудує ледь не ідеальний світ. Тим часом ми вже бачимо приклади нового покоління перед очима – це команда Леоніда Черновецького.
Знайомому підприємцеві за часів Олександра Омельченка на посаді міського голови Києва пропонували заплатити певну суму хабара за вирішення його проблеми. Він відмовлявся і казав чиновникам: «Ось прийде нова влада, і вона все робитиме по-чесному». Такі ілюзії в нього були у період Помаранчевої революції.
Нова влада прийшла. При Леонідові Черновецькому у керівні крісла сіла ціла купа молодих людей, тобто представників нового покоління. Тепер вищезгаданому підприємцеві сума, яку вимагали раніше для вирішення його проблеми, видається просто мізерною. До того ж раніше, коли брали хабара, то гарантували вирішення проблеми. А сьогодні беруть і можуть не вирішити.
Ну, це ненажерливі чиновники. Вони тільки й думають, як би скачати з довірливого громадянина суму за послугу, яку вони мали б робити безкоштовно. Але ж рядові громадяни можуть вирішити для себе: не платити «ліві» гроші, домагатися свого по-чесному.
Автор цих рядків також ухвалив для себе таке рішення. Але зрадив себе: дав хабара. Правда, не чиновному начальникові, який у мене цього вимагав. Працівниця банку зробила мені послугу, яку могла б не робити. Я наполіг, щоб вона взяла винагороду. Їй було незручно, але вона погодилася. Це було років п’ятнадцять тому, і в цієї жінки була мізерна зарплата.
Ось уявімо собі: всі громадяни вирішили не платити, наприклад, лікарям. У цьому випадку з лікарень і поліклінік просто повтікають кваліфіковані кадри, бо їм буде неможливо прожити на одну зарплату. І що? Громадянам від цього полегшає?
От вони і змушені компенсувати одні одному зневагу до них із боку держави, яка платить їм мізерні зарплати і при цьому наголошує, що медицина в нас безкоштовна. На низовому рівні суспільства з рук в руки ходять маси грошей, які ніяк не обліковуються і ніяк не оподатковуються. Адже громадяни дуже добре знають: допусти туди державу, і вона з них останню шкуру здере.
Отож, корупційні стосунки – це не питання винятково влади. Корупційна психологія пронизала все суспільство знизу доверху.
Ситуація виглядала б безнадійною, якби не приклад Грузії. Багато колишніх радянських громадян знають, що за часів СРСР це була одна з найкорумпованіших республік тодішньої країни. Вона такою залишалася і після проголошення незалежності. Та Михеїл Саакашвілі вирішив цю проблему.
Можливо, і в нашому суспільстві, якби знайшовся державний лідер, який виявив би волю, то він знайшов би підтримку в низах суспільства, і корупція відступила б. Але наші державні мужі займаються тільки балачками про боротьбу з корупцією. Тим часом сама вона жива і здорова й вмирати, схоже, не збирається.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Глава уряду Микола Азаров, як писала «Газета по-українськи», на нараді з розвитку охорони здоров’я поділився, що, працюючи керівником Державної податкової адміністрації, зіткнувся з корупцією в суді – програвав суди якимось конторам «Рога і копита». Тоді поважний посадовець запросив суддю і сказав йому: «Я дуже поважаю судову систему, ставлюся нормально, але якщо ти винесеш рішення всупереч інтересам держави, візьму під мікроскоп тебе, племінників, родичів – усіх, будете жити на одну зарплату».
І тоді, з точки зору колишнього податківця, цей суд став зразковим судом. Можна припустити, що зразковість його полягала в тому, що він почав ухвалювати рішення винятково на користь податківців.
Звісно, в цій історії мова ішла не про хабарі, які зразковий, із незаплямованою репутацією чиновник Микола Азаров, поза всяким сумнівом, ніколи не давав і ні від кого не брав. Але такі дії теж мають мерзенний запах корупції, адже, хоч і не підкуповував суддю, та застосував адміністративні важелі, щоб схилити на свій бік. Таким чином дозволив йому і його родичам жити не на одну зарплату, тобто брати хабарі, а значить, вдаватися до корупційних дій.
Після таких одкровень глава уряду мав би піти у відставку. Але в нас народ, може, тихенько пообурюється і забуде цей випадковий епізод у ланцюгу інших подібних випадків.
Бо ж переважна більшість сьогоднішніх чиновників і депутатів їздить на машинах, які вони аж ніяк не могли купити на свою чиновницьку зарплату. А звідси висновок – їх збагатила близькість до владного корита.
Нове покоління крутіше від старого
Ми живемо й плюємося від огиди на нашу аморальну, нікчемну дійсність і віримо, що прийде нове покоління, і воно буде кращим, чистішим, чеснішим від нас, і воно побудує ледь не ідеальний світ. Тим часом ми вже бачимо приклади нового покоління перед очима – це команда Леоніда Черновецького.
Знайомому підприємцеві за часів Олександра Омельченка на посаді міського голови Києва пропонували заплатити певну суму хабара за вирішення його проблеми. Він відмовлявся і казав чиновникам: «Ось прийде нова влада, і вона все робитиме по-чесному». Такі ілюзії в нього були у період Помаранчевої революції.
Нова влада прийшла. При Леонідові Черновецькому у керівні крісла сіла ціла купа молодих людей, тобто представників нового покоління. Тепер вищезгаданому підприємцеві сума, яку вимагали раніше для вирішення його проблеми, видається просто мізерною. До того ж раніше, коли брали хабара, то гарантували вирішення проблеми. А сьогодні беруть і можуть не вирішити.
Ну, це ненажерливі чиновники. Вони тільки й думають, як би скачати з довірливого громадянина суму за послугу, яку вони мали б робити безкоштовно. Але ж рядові громадяни можуть вирішити для себе: не платити «ліві» гроші, домагатися свого по-чесному.
Автор цих рядків також ухвалив для себе таке рішення. Але зрадив себе: дав хабара. Правда, не чиновному начальникові, який у мене цього вимагав. Працівниця банку зробила мені послугу, яку могла б не робити. Я наполіг, щоб вона взяла винагороду. Їй було незручно, але вона погодилася. Це було років п’ятнадцять тому, і в цієї жінки була мізерна зарплата.
Ось уявімо собі: всі громадяни вирішили не платити, наприклад, лікарям. У цьому випадку з лікарень і поліклінік просто повтікають кваліфіковані кадри, бо їм буде неможливо прожити на одну зарплату. І що? Громадянам від цього полегшає?
От вони і змушені компенсувати одні одному зневагу до них із боку держави, яка платить їм мізерні зарплати і при цьому наголошує, що медицина в нас безкоштовна. На низовому рівні суспільства з рук в руки ходять маси грошей, які ніяк не обліковуються і ніяк не оподатковуються. Адже громадяни дуже добре знають: допусти туди державу, і вона з них останню шкуру здере.
Отож, корупційні стосунки – це не питання винятково влади. Корупційна психологія пронизала все суспільство знизу доверху.
Ситуація виглядала б безнадійною, якби не приклад Грузії. Багато колишніх радянських громадян знають, що за часів СРСР це була одна з найкорумпованіших республік тодішньої країни. Вона такою залишалася і після проголошення незалежності. Та Михеїл Саакашвілі вирішив цю проблему.
Можливо, і в нашому суспільстві, якби знайшовся державний лідер, який виявив би волю, то він знайшов би підтримку в низах суспільства, і корупція відступила б. Але наші державні мужі займаються тільки балачками про боротьбу з корупцією. Тим часом сама вона жива і здорова й вмирати, схоже, не збирається.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
