Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 18:50

Київ – Соціалістична партія погодилися бути одним із наймолодших партнерів владної команди. Щоправда, позиції соціалістів та регіоналів багато в чому суперечать одна одній.Та це не завадило соціалістам дійти висновку, що прагматична співпраця краща за примітивну конфронтацію. Зазнавши фіаско у боротьбі за голоси виборців, СПУ намагається вижити, вписавшись у систему влади.

Соціалістична партія України вступила в новий етап: багатолітній незмінний лідер партії Олександр Мороз поступився на користь молодшого – міністра економіки Василя Цушка. Утім, найцікавішим моментом на з’їзді соціалістів була не боротьба за лідерство. Тут було лише два реальні претенденти: чинний міністр та колишній керівник Фонду держмайна Валентина Семенюк-Самсоненко, яка потім зняла свою кандидатуру. Найцікавішим було те, як соціалісти шукали своє місце під політичним сонцем. Ламали голову над тим, як повернутися до вищої політичної ліги.

Адже не так давно одна з найвпливовіших політичних сил, Соцпартія, швидко втратила вагу. Якщо на президентських виборах 1994, 1999 і 2004 років Олександр Мороз посідав незмінно третє місце, маючи 6-13 % голосів, то на виборах 2010 набрав лише 0,38%, посівши одне з останніх місць. Передбачаючи такий конфуз, соціалісти намагалися підтримати «модного» Сергія Тігіпка, але той від сумнівних союзників відмовився.

Лідер партії і антипартійна політика

Олександр Мороз, який став почесним головою Соцпартії, порадив соратникам змінювати підходи в роботі. Обраний з його подачі новим лідером соцпартії Василь Цушко проголосив новий курс: наше гасло не опозиційність, а співпраця заради творення.

Валентина Семенюк-Самсоненко на з’їзді пишномовно закликала до щирості, до того, щоб робити політику моральною. Натомість новобраний голова Василь Цушко заявив однопартійцям, що, будучи лідером СПУ, на посаді міністра економіки підписуватиме рішення, що не відповідають програмі партії.

Вдумаймося: як таке може бути?! Щоб лідер партії реалізовував на посаді політику, яка суперечить програмним засадам очолюваної ним політичної сили?! Політика, звичайно, справа прагматична, але ж і прагматизм не має скидатися на безпринципність.

Прагматики на політичній підтанцьовці

Обравши новим керівником чинного міністра, соціалісти не лише взяли на себе відповідальність за дії влади, але й стали її частиною. Наймолодшим політичним партнером. І це при тому, що позиції соціалістів та регіоналів значною мірою суперечать одна одній.

Соціалісти виступають за продовження мораторію на продаж землі, який діє до 2012 року. Натомість влада, вустами першого заступника голови президентської адміністрації Ірини Акімової, каже про доцільність пришвидшити його скасування. Соціалісти прагнуть уберегти Конституцію від змін, які б посилили президентську владу. Натомість регіонали заявляють про необхідність провести конституційну реформу, щоб повернути Президентові його повноваження.Однак усе це не заважає соціалістам говорити про «партнерство заради творення» і шкідливість «примітивної конфронтації».

Такий прагматизм – спільна вада українських лівих. Вони картинно обурюються підвищенням тарифів на газ для населення (і це при тому, що Президент зовсім нещодавно запевняв,що цього року ціни на житлово-комунальні послуги не зростуть). Але реально не вдаються ні до якого протесту. Навпаки! Комуністи залишаються в коаліції, соціалісти прагнуть будь-що конструктивно дружити зі владою.

Лівим політичним силам треба переконати людей найманої праці в тому, що вони можуть ефективно відстоювати їхні інтереси. Проте наразі українські ліві з більшим чи меншим успіхом переконують пенсіонерів у тому, що вони з найбільшим пієтетом ставляться до радянського минулого.

Брак лівої альтернативи

В українській політиці часто перемагає той, хто пропонує альтернативу непопулярній владі. Ющенко переміг Януковича, тому що той був спадкоємцем Кучми. Потім Янукович переміг, бо був альтернативою помаранчевим. А успіх Тігіпка та Яценюка зумовлений тим, що вони зуміли переконати виборця у своїй інакшості.

Ліві були сильні при Кучмі здебільшого завдяки тому, що більш чи менш вдало протиставляли себе системі. Вони протиставлялися (чи то реально, чи то декларативно) владі. Тепер ліві стали її частиною. Вони борються за місце в системі (другорядне), не пропонуючи жодної альтернативи.

За президентства Леоніда Кучми українські ліві переконливо декларували опозиційність. Натомість тепер, коли Президент Віктор Янукович багато в чому продовжує курс Кучми, вони намагаються будь-що порозумітися зі владою і стати її частиною.

На політичних перспективах українських лівих такий курс може позначитися найгіршим чином. Таке враження, що українські ліві втомилися і вирішили піти на політичну пенсію.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG