Одна дама з вищих київських кіл увінчала Самого лаврами. Який яскравий символ! Може, дарителька мала на увазі Лесину поезію «Сафо»? (Сафо – старогрецька поетеса, авторка елегій та гімнів) У ній дівчина в лавровім вінку кидається в море. Ні, про цю драму духовних коливань і лавра – давнього вічнозеленого символу слави, совкові ботаніки не думають, а може, й нічого не знають.
Зрештою, дарителька на всякий випадок уточнила, що прагнула увінчати ювіляра лаврами переможця. Але про які заслуги перед батьківщиною мова, якими здобутками увінчана Україна? Вічно зелений лавровий вінок коронував Аполлона за красу і таланти, досі пишаються французи увінчаним лавровим вінком імператором-переможцем Наполеоном. Лаври для Богів, імператорів, воєначальників... Якщо б ботаніки зі владних структур хоч у чомусь відстоювали національні інтереси, знали б, що в тисячолітній українській історії досі ніхто з достойних державних мужів не дозволив собі прийняти лаврові лестощі, але совки, без коливань, одні підносять, інші беруть.
Дісталось ще одній рослинці – едельвейсу. Рідкісну, дивної краси квітку охороняють законом у багатьох європейських країнах. В українських Карпатах гуцули ласкаво називають її «шовковою косицею» й є вона символом кохання. Пані з вищих сфер едельвейс, але не український, а зірваний у далекій чужині, подарувала високо поставленому начальникові. Чи іноземне краще від рідного?
Не підвів і патріарх сусідньої держави – прибув на ювілейні торжества особисто, ще й із супроводом, осяяв усіх помпезними сценами привітань, славоспівів і голлівудських посмішок. Ні, не тихою молитвою – єднанням із Богом...
Патріарх традиційно, як у совків прийнято, привіз орден і нагородив ним Самого. Оплески з оваціями, обійми, телекамери, виступи з поклонами і на біс. То вже не найвища духовна особа, патріарх у запалі праці переплутав ролі – чи то генерал, чи то кінозірка. Дивна місія, нічого спільного з Вірою, Надією і Любов’ю – давніми філософсько-релігійними символами ці патріарші, наперед заплановані видовища не мають. Не переконують ні натовпи з хоругвами, іконами і чужими прапорами, ні співи з вигуками осанни, все це більше нагадує совкові демонстрації трудящих.
Здається патріарх у «трудах праведних» загубив важливу християнську заповідь, забув, що «Кесарю кесарево, а Богу – Богово», що Богові й державі віддаємо різні речі. Як трудівник, який працює в «садах Божих», згадав хоча б про біблійну оливкову гілку – символ миру і добра (пташка принесла Ною оливкову гілку – знак того, що вода спадає), чи Пікассову голубку з оливковою гілкою – символом миру. Її би привіз, як символ: патріарх у гостях як миролюбна голубка. Але ж ні, в генерало-зірки місія інша. А тому суворо за планом, по совковому «образу й подобію» – орденом його...
Видно кримська сон-трава зовсім приспала пам’ять можновладцям. Варто пригадати всім тим любителям ботаніки одну забуту ними рослинку, яку, однак, особливо шанують в Україні – євшан-зілля, яке повертає пам’ять про рідну землю. Згадайте Миколу Вороного:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,—
Шлях у край свій повороту?!
Може все ж приворожить і направить, чи будуть і далі спочивати на дарованих лаврах і споглядати на чужі едельвейси?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Зрештою, дарителька на всякий випадок уточнила, що прагнула увінчати ювіляра лаврами переможця. Але про які заслуги перед батьківщиною мова, якими здобутками увінчана Україна? Вічно зелений лавровий вінок коронував Аполлона за красу і таланти, досі пишаються французи увінчаним лавровим вінком імператором-переможцем Наполеоном. Лаври для Богів, імператорів, воєначальників... Якщо б ботаніки зі владних структур хоч у чомусь відстоювали національні інтереси, знали б, що в тисячолітній українській історії досі ніхто з достойних державних мужів не дозволив собі прийняти лаврові лестощі, але совки, без коливань, одні підносять, інші беруть.
Дісталось ще одній рослинці – едельвейсу. Рідкісну, дивної краси квітку охороняють законом у багатьох європейських країнах. В українських Карпатах гуцули ласкаво називають її «шовковою косицею» й є вона символом кохання. Пані з вищих сфер едельвейс, але не український, а зірваний у далекій чужині, подарувала високо поставленому начальникові. Чи іноземне краще від рідного?
Не підвів і патріарх сусідньої держави – прибув на ювілейні торжества особисто, ще й із супроводом, осяяв усіх помпезними сценами привітань, славоспівів і голлівудських посмішок. Ні, не тихою молитвою – єднанням із Богом...
Патріарх традиційно, як у совків прийнято, привіз орден і нагородив ним Самого. Оплески з оваціями, обійми, телекамери, виступи з поклонами і на біс. То вже не найвища духовна особа, патріарх у запалі праці переплутав ролі – чи то генерал, чи то кінозірка. Дивна місія, нічого спільного з Вірою, Надією і Любов’ю – давніми філософсько-релігійними символами ці патріарші, наперед заплановані видовища не мають. Не переконують ні натовпи з хоругвами, іконами і чужими прапорами, ні співи з вигуками осанни, все це більше нагадує совкові демонстрації трудящих.
Здається патріарх у «трудах праведних» загубив важливу християнську заповідь, забув, що «Кесарю кесарево, а Богу – Богово», що Богові й державі віддаємо різні речі. Як трудівник, який працює в «садах Божих», згадав хоча б про біблійну оливкову гілку – символ миру і добра (пташка принесла Ною оливкову гілку – знак того, що вода спадає), чи Пікассову голубку з оливковою гілкою – символом миру. Її би привіз, як символ: патріарх у гостях як миролюбна голубка. Але ж ні, в генерало-зірки місія інша. А тому суворо за планом, по совковому «образу й подобію» – орденом його...
Видно кримська сон-трава зовсім приспала пам’ять можновладцям. Варто пригадати всім тим любителям ботаніки одну забуту ними рослинку, яку, однак, особливо шанують в Україні – євшан-зілля, яке повертає пам’ять про рідну землю. Згадайте Миколу Вороного:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,—
Шлях у край свій повороту?!
Може все ж приворожить і направить, чи будуть і далі спочивати на дарованих лаврах і споглядати на чужі едельвейси?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
