Їздив до батьків у Суми. Як завжди, повертатися до Києва вирішив потягом «Харків-Житомир». Єдина незручність: у Сумах квиток на нього можна взяти лише після того, як потяг вирушить із Харкова. Але в цього поїзда настільки зручний час прибуття і відправлення, що вже кілька років поспіль я, зазвичай, опиняюся біля квиткової каси сумського вокзалу через десять-п'ятнадцять хвилин після того, як потяг вирушає з Харкова.
Цього разу приїхав до каси дещо пізніше і попросив нижнє купейне. (Зазвичай, мені дають верхню полицю. Але, якщо хто не знає, у спеку на верхній значно важче.)
– Нема білетів, – повідомила касирка, кинувши поглядом на табло монітора, аби я сам переконався.
Монітор не лишав мені жодних шансів доїхати до Києва вподобаним поїздом. Проте касирка одразу ж запропонувала мені купити квиток на той самий потяг… від Харкова:
– О! Є навіть те, що ви хочете: нижнє купейне.
– Чому ж від Харкова?! – щиро здивувався я.
– Ну, ви поїдете, звичайно, із Сум, але квиток придбаєте від Харкова.
– Та я зрозумів. Але чому – якщо потяг вже півгодини як звідти вирушив?!
У відповідь мені запропонували… підійти до сусідньої каси. Приголомшений залізничними новаціями я так і зробив. Там діалог повторився за тим лише винятком, що наприкінці розмови мені порадили підійти до каси перед прибуттям поїзда на станцію.
Різниця між квитком від Сум і квитком від Харкова була не така вже й значна – двадцять гривень. Але мене обурила шахрайська винахідливість «Укрзалізниці» – на рівному місці нагріти пасажира! Додумалися ж! І це за умов, що в багатьох пасажирів проблеми з бюджетом не менші, ніж в Азарова!..
Перед прибуттям потягу квитків у касі взагалі не було. Але я прикинув: в Харкові їх вже точно ніхто не купував, а великих станцій звідти й до Сум немає. Тож, цілком вірогідно, що купейне місце мало би залишитися. І справді, з провідничкою вдалося домовитися за нижнє місце та ще й у напівпорожньому купе з відчиненим вікном. Краса!
Щоправда, якщо «Укрзалізниця» хотіла нагріти мене на двадцятку, то провідничка наварила на мені тридцятку. Але в останньому випадку я ладний був накинути зайву десятку, бо розумів законність (за неписаними законами, звичайно ж) її вимог.
Єдине, що для мене в цій історії залишилося нез’ясованим: чи «Укрзалізниця» і провідничка запропонували мені одне й те саме нижнє купейне, чи все-таки два різних?..
Цього разу приїхав до каси дещо пізніше і попросив нижнє купейне. (Зазвичай, мені дають верхню полицю. Але, якщо хто не знає, у спеку на верхній значно важче.)
– Нема білетів, – повідомила касирка, кинувши поглядом на табло монітора, аби я сам переконався.
Монітор не лишав мені жодних шансів доїхати до Києва вподобаним поїздом. Проте касирка одразу ж запропонувала мені купити квиток на той самий потяг… від Харкова:
– О! Є навіть те, що ви хочете: нижнє купейне.
– Чому ж від Харкова?! – щиро здивувався я.
– Ну, ви поїдете, звичайно, із Сум, але квиток придбаєте від Харкова.
– Та я зрозумів. Але чому – якщо потяг вже півгодини як звідти вирушив?!
У відповідь мені запропонували… підійти до сусідньої каси. Приголомшений залізничними новаціями я так і зробив. Там діалог повторився за тим лише винятком, що наприкінці розмови мені порадили підійти до каси перед прибуттям поїзда на станцію.
Різниця між квитком від Сум і квитком від Харкова була не така вже й значна – двадцять гривень. Але мене обурила шахрайська винахідливість «Укрзалізниці» – на рівному місці нагріти пасажира! Додумалися ж! І це за умов, що в багатьох пасажирів проблеми з бюджетом не менші, ніж в Азарова!..
Перед прибуттям потягу квитків у касі взагалі не було. Але я прикинув: в Харкові їх вже точно ніхто не купував, а великих станцій звідти й до Сум немає. Тож, цілком вірогідно, що купейне місце мало би залишитися. І справді, з провідничкою вдалося домовитися за нижнє місце та ще й у напівпорожньому купе з відчиненим вікном. Краса!
Щоправда, якщо «Укрзалізниця» хотіла нагріти мене на двадцятку, то провідничка наварила на мені тридцятку. Але в останньому випадку я ладний був накинути зайву десятку, бо розумів законність (за неписаними законами, звичайно ж) її вимог.
Єдине, що для мене в цій історії залишилося нез’ясованим: чи «Укрзалізниця» і провідничка запропонували мені одне й те саме нижнє купейне, чи все-таки два різних?..
