Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 19:05

Київ – Після краху совєтської імперії, що впала разом із комуністичною ідеологією, сучасна російська керівна номенклатура відчула ідеологічний вакуум. Створити в цій царині щось принципово нове не вдалося, незважаючи на вимоги першого президента Російської Федерації Бориса Єльцина «сформулювати російську національну ідею».

Тому довелося звернутися до давніх ідеологем, дещо їх модернізуючи зі врахуванням обставин посткомуністичної дійсності.

Зокрема, намагалися оновити імперське слов’янофільство зразка XIX століття. В той період керманичі Російської імперії побачили в слов’янофільстві зручну можливість використання інших слов’янських народів як геополітичного знаряддя Петербурга в ім’я подальшого територіального розширення та боротьби проти Заходу. Свідомість петербурзьких зверхників не уявляла собі іншого здійснення слов’янської ідеї, крім обов’язкового об’єднання слов’ян під владою Росії, щоб «усі слов’янські ріки злилися у російському морі».

Ця офіційна доктрина в останні два століття зазнавала чимало банкрутств. Спочатку з’ясувалося, що кожна окрема слов’янська нація має свої власні інтереси, що не збігаються з російськими зовнішньополітичними схемами. Та ж абсолютно слов’янська Болгарія двічі упродовж ХХ століття воювала на боці ворогів Росії. Слов’янська Сербія затято конфліктувала через Македонію зі слов’янською Болгарією, а слов’яни-македонці не хотіли бути ані сербами, ані болгарами і мріяли про свою державу, котру нарешті мають.

У пострадянський період неослов’янофільство ніяких вагомих дивідендів Росії не принесло. Спробували було відродити євразійство, щоб обґрунтувати свою особливу місію в Центральній Азії та на Південному Кавказі, але азіати і кавказці в російську щирість, виходячи з прикрого досвіду, не повірили. І тут за розбудову «нової» російської ідеології взяв на себе відповідальність Московський патріархат, намагаючись використати замість надетнічного чинника чинник релігійний: православ’я як імперсько-об’єднавче знаряддя.

Що таке «російський світ»?

Патріарх РПЦ Кирило (Гундяєв) спробував сформувати ідеологему «Російського світу» і «Святої Русі». «Російський світ» тлумачиться як: а) ареал функціонування російської літературної мови, б) як уся «канонічна» територія Російської православної церкви.

Для внутрішнього російського вжитку в межах Росії ідея «Російського світу» покликана замінити собою комуністичну, забезпечити певну єдність верхів та низів російського соціуму. Вона природним шляхом перетворюється на комплекс «Святої Русі», себто обожнення етнічних особливостей, мови, культури, історії і традицій великоросів. Себто це намагання витворити потужний ідейно-ментальний комплекс, що об’єднував би соціум і державу в Росії. Такий комплекс уже існував у Російський імперії в ХІХ столітті і був визначений міністром освіти графом Уваровим у вигляді слогана: «Православ’я, самодержав’я, народність».

У цьому дуже багато політики, імперського ідеологізму, але замало релігійності. Точніше, це зовсім особлива релігійність, де обожнюється насамперед етнічний первень певного народу, в даному випадку – російського. Але в християнській традиції таке обожнення вважається гріховним і розглядається як єресь, що позначається греко-латинським словом «філетнізм». Такі випадки мають місце в інших релігійних системах, наприклад, японська релігія «сінто» обожнює національну сутність японців. А аналогом «Святої Русі» є гасло хорватських усташів про «Діву Марію – королеву Хорватії». Можливо, що в Росії в певних колах населення ця ідея національного самозамилування цілком спрацює, але головне в ній те, що вона покликана справити великий, вирішальний вплив на геополітичні орієнтації українців і білорусів.

А тут виникають проблеми. Експортний варіант «Російського світу» дуже мало відрізняється від внутрішнього, себто несе в собі дуже багато такого, що буде муляти очі будь-якому навіть не найбільш свідомому українцю і білорусу. Адже Україні як самостійній нації і державі немає місця в цьому «Російському світі», як немає там місця і Білорусі. На деяких інтернет-сайтах, ідеологічно близьких до Московського патріархату, можна прочитати про необхідність боротьби проти «вірусу» українства, а українство розглядається як «хвороба» російської душі.

Остання спроба ідеологічного реваншу?


Ідеологеми «Російського світу» та «Святої Русі» (за патріархом Кирилом: «Росія – Україна – Білорусь: Святая Русь») розраховані на релігійне забарвлення намагань Кремля реінтегрувати імперію, принаймні європейську частину колишнього СРСР. Це також прагнення ідеологічно ізолювати Україну від Європи, від Америки, від світу, повернувши її до того ментального стану, що панував до незалежності: «Вся совєтская зємля начинається с Кремля». Але що може дати та ментальність, крім лютої ненависті до європейського способу життя, до Заходу, до всього, що виходить за межі «Російського світу»?

Якщо за думкою міністра освіти і науки України Дмитра Табачника, 3/4 світової літератури становить російська література (і це найближчим часом буде навіюватися українському шкільництву і студентству), то з «Російським світом» все стає гранично зрозумілим. Є ще один специфічний аспект цих ідеологічних зусиль. За роки після краху комунізму, російська церква не змогла поновити свої позиції в душах мільйонів росіян, незважаючи на всебічну співпрацю з державою. Рівень релігійності росіян у кілька разів поступається українському рівню. Наприклад, за статистичними даними, в Росії великодні літургії відвідує 8 відсотків населення, а в Україні – 30 відсотків.

Цікаво, що на літургію патріарха Кирила в Києво-Печерський лаврі, за офіційними цифрами, прийшло три тисячі православних, а в Хресній ході, організованій Київським патріархатом, взяло участь понад 10 тисяч вірних, а ще більше не було допущено зі сходу, півдня та заходу України до Києва міліцейськими постами.

Себто, проглядається намагання посилити доволі слабкі позиції РПЦ за рахунок української пастви і покласти тягар порятунку російської ідеології та культури на українців, використовуючи Україну як донора. Українці тут потрібні як біомаса, як історичний гній для ще одного порятунку Росії, де у відсотковому відношенні кількість православних скорочується. Ось чому так кортить релігійно-ідеологічної окупації України. Лякає тихий процес зближення УПЦ МП та УПЦ КП. Але навряд чи ідеологія «Російського світу» і «святої Росії» зможе надихнути в Україні критично велику масу населення. Але зможе ще більше розколоти країну.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії, політолог, публіцист, кандидат філософських наук. Член Національної спілки журналістів України

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG