Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 03:20

Анатолій Матвієнко: потрібні не політичні холдинги, а ідеологічні партії


Анатолій Матвієнко

Анатолій Матвієнко, народний депутат від НУНС, про місцеві вибори, владу в Києві і сподівання на майбутнє


– Вітаємо всіх із початком нового політичного сезону, який позначений місцевими виборами. У нас у гостях – Анатолій Матвієнко, народний депутат від фракції НУНС.


– Добрий вечір.

– Назву партії без посмішки вже не можна вимовляти, тому що лишились первинні формальні ознаки фракції.

– Чому? Не спішіть. Фракція існує, фракція є. Інша справа, якої вона якості, чи виконує вона свою місію. Дай Боже, ми допрацюємо цю Верховну Раду. Більше того, зараз стоїть питання про певну реанімацію, здатність працювати. Я б не ставив би хрест. Україна є, і їй треба слугувати.

– Ви є членом Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Будемо говорити про місцеві вибори, тим більше, що вам доведеться у понеділок працювати у Верховній Раді.

– Так, оголошено зібрання на 10-ту годину.

– Спробуймо зазирнути наперед у результативність цього засідання, про що йтиметься. Бо, виявляється, у нас підписали раз закон, потім переписали, потім виявляється, його можна скорегувати в будь-який необхідний момент, якщо є на це велике бажання. Спочатку послухаємо біографію Анатолія Матвієнка.

Довідка:

Анатолій Сергійович Матвієнко народився 22 березня 1953 року в містечку Бершадь Вінницької області. Вищу освіту здобував у Львівському сільськогосподарському інституті на факультеті механізації сільського господарства за спеціальністю «інженер-механік». Аспірантуру закінчував у Вищій партійній школі.

Анатолій Матвієнко – депутат І скликання Верховної Ради. У парламенті очолив комісію у справах молоді. За рік став президентом Фонду міжнародного молодіжного співробітництва. Ще за кілька років створив Фонд підтримки розвитку мистецтв.

Свого часу Анатолій Матвієнко був заступником голови Народно-демократичного об’єднання «Нова Україна». Незабаром став головою новоутвореної Народно-демократичної партії, на другому з’їзді якої він виступив із різкою критикою корумпованого Прем’єр-міністра Павла Лазаренка. І Президент Леонід Кучма змушений був звільнити прем’єра.

Потім Анатолій Матвієнко був головою Вінницької облдержадміністрації. А під час ІІІ скликання Верховної Ради знову став народним депутатом. У парламенті очолив фракцію Народно-демократичної партії та працював у комітеті з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства. Незадовго Анатолій Матвієнко добровільно склав повноваження голови НДП та вийшов із її лав.

Народним депутатом IV скликання Анатолій Матвієнко став від Блоку Юлії Тимошенко, під час якого очолював комітет Верховної Ради з питань державного будівництва і місцевого самоврядування. Півроку був головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Потім – заступником голови Секретаріату Президента Олега Рибачука.

Під час V скликання парламенту Анатолій Матвієнко був обраний народним депутатом від блоку «Наша Україна», був першим заступником голови парламентського комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування.

Сьогодні є народним депутатом України VI скликання, членом депутатської фракції Блоку «Наша Україна – Народна самооборона» та членом комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Анатолій Матвієнко – член Постійної делегації у Парламентській асамблеї ГУАМ.

Захоплення – поезія, футбол, туристичні подорожі. Організував низку піших, велосипедних, яхтових, байдаркових подорожей Україною. Голова Національної федерації спортивного туризму України.

– Оскільки ми будемо говорити про понеділкове засідання, то скажіть, чого від нього можна очікувати? Чи це є встановленням справедливості у формуванні місцевого самоврядування? Чи це спосіб встановити певний контроль провідних політичних сил, зокрема, владної партії – Партії регіонів – над місцевими органами самоврядування? Тим самим знищивши їх?

– Не можна знищити те, чого немає.

– Прекрасно.
У нас декларативною є місцева влада, оскільки вона не має повноважень, не має фінансової основи. Вона сьогодні керована центральною владою і фінансово, і політично

– У нас декларативною є місцева влада, оскільки вона не має повноважень, не має фінансової основи. Вона сьогодні керована центральною владою і фінансово, і політично. Тому можна говорити тільки про те, чи цей закон працює на розвиток самоврядування, чи ні.

Не працює. Оскільки потрібно було спочатку визначитись з децентралізацією влади, з переліком абсолютних повноважень, говорячи про те, що ради можуть змінити відповідним чином Конституцію, щоб провести адміністративно-територіальну реформу, щоб під владу підвести базис, щоб облаштувати базовий рівень, який би мав не тільки населені пункти, а й територію юрисдикції, визначити, що є базовим рівнем (чи це буде громада, чи муніципалітет, чи це буде якийсь повіт, чи інше) – на сьогодні визначення немає. А також змінити відповідно податкову основу, змінити відповідне бюджетне регулювання. Після цього написати нормальний закон, за яким можна сформувати владу під нові повноваження.

– Прекрасно Ви сказали.

– Нічого цього не зроблено і не відбувається. Ми живемо у суперцентралізованій владі, децентралізації немає, немає реального місцевого самоврядування, його ознаки є тільки на рівні міст обласного значення – Києва та Севастополя, – але це тільки ознаки. Тому посипати голову попелом, що цей закон зриває місцеве самоврядування, не варто. Його реально сьогодні немає.
Реальне місцеве самоврядування ніколи не сформує запит на ідіотську владу в центрі, бо воно хоче працювати з людьми прогнозованими. На превеликий жаль, сьогодні реально місцеве самоврядування узалежнене, його далі узалежнюють

На цю дорогу треба ставати. Якщо є реальне місцеве самоврядування, тоді є і демократія. Реальне місцеве самоврядування ніколи не сформує запит на ідіотську владу в центрі, бо воно хоче працювати з людьми прогнозованими. На превеликий жаль, сьогодні реально місцеве самоврядування узалежнене, його далі узалежнюють.

І той закон, який є, скерований на те, що адмінресурс буде визначальним чинником формування якості органів влади. Оскільки ті терміни, які заведені в цей закон, серйозну пропагандистську організаційну роботу будь-яким іншим силам, крім адміністрації, не дає. Це буде галопом і бігом. Ці зміни, які передбачені, передбачають, можливо, єдине – це посилити адміністративний ресурс.

365 днів було для партій, які зареєстровані до початку виборчої кампанії, вони мали доступ до виборів. Зараз, за пропозицією Президента (вірніше, Єфремова, а за дорученням Президента), ця норма знімається, таким чином кількість учасників збільшується, суєти буде значно більше, в результаті цього адмінресурс працює ще більш якісно.

І ще невеличка поправка, яка говорить про нібито захист демократії. Я її вважаю позитивною. Партіям, які не є у Верховній Раді, дозволили формувати територіальні комісії, там по 3 людини на основі якогось жеребкування. Як воно буде проведене, пропише ЦВК.

– Ці дві поправки до вже ухваленого і підписаного Президентом закону ви будете в понеділок знову розглядати? Чи це буде формальний розгляд і коаліція проголосує, за яку вважає за потрібне?

– Там іще є Яценюка проект, який дублює цю поправку про 365 днів, яка скасовується. І є поправка бютівця, який вважає, що районні парторганізації мають право висувати кандидатів на посади мерів міських голів, міських депутатів у містах районного значення. Я думаю, що це, в принципі, правильно. Хоча суттєво жодна з цих поправок змін у демократизацію цього закону не вносить.

– А норма, що кандидат на міського голову має бути приналежним до якоїсь партії? Тобто самовисуванець не може балотуватись. Наприклад, я хочу стати мером столиці, але висуватися я фактично не можу.

– Я думаю, в партіях дуже багато людей, які здатні підтримати позапартійних і висунути їх на посаду міського голови, тих авторитетних людей, які сьогодні мають можливість і бажання бути міськими головами. Я не бачу тут якоїсь супер-недемократичної проблеми.

Більше того, я думаю, це, певною мірою, спосіб політичного визначення того чи іншого кандидата, до якої політичної сили він все-таки схильний, чи він схильний до лівої, чи до центристської, чи до правої. Зрештою, яке його політичне обличчя. Я думаю, ці симпатії додають до колориту міського голови ще й його політичну орієнтацію, і це дає змогу виборцям побачити його симпатії. А те, що він безпартійний, що там мало політики, я не бачу тут якоїсь супер-складності.

– Не бачу логіки в тому, що посада міського голови (чи селищного голови, неважливо), передбачає господарську діяльність, впорядкування. Те, про що Ви говорили, у нас немає міського самоврядування, і, власне, країна є занедбана порівняно з європейськими стандартами. Якщо це голова, то до чого тут його політичні симпатії? Хай він буде безпартійним, але добрим господарником, і наведе лад, якби в нього були повноваження.

– Подивіться, у всіх демократичних світах, де не менше господарських проблем, політичні симпатії будь-якого міського голови чітко визначені. І він ніколи цього не приховує. І політичні партії висовують кандидатів на посаду мера.

Я говорю про те, що це не обумовлює, що він має менше займатися господарськими справами. Скажіть, якими справами має займатися депутат, висунутий тією чи іншою політичною партією, в мажоритарний список у міську, сільську чи селищну раду? Так само господарськими. Він має займатись проблемами реальної громади.

Політичне структурування суспільства – це проблема, яку ми маємо вирішити. І те, що працює на політичне структурування, я б не дуже спішив перекреслювати. Хоча я не думаю, що якби в нас було самовисунення, то це б щось суттєво змінило у кандидатах на посаду мера.

Більше того, ми б, напевне, отримали більше взагалі несподіваних людей, які були б чисті популісти, які б тільки захаращували виборчий бюлетень. Тоді треба встановити, яка кількість підписів має бути, треба встановити, можливо, навіть фінансовий внесок як на реєстрацію – це ускладнює виборчі перегони. У будь-якому випадку він має звернутись до якоїсь громади, яка б його мала підтримати. В даному випадку політичну відповідальність на себе бере партія.

Якщо ви подивитеся за останній період зміни в законі про місцеве самоврядування, то ви побачите, що на умовах, які у нас були, це стовідсоткова пропорційна система виборів, ми не мали права посилювати ради, бо дійсно ми обирали кота у мішку, ми дійсно не знали тих людей. Я – проти цього, бо я за те, щоб був сильний міський, сільський, селищний голова.

Прив’язка зараз до мажоритарної системи, напівпропорційної системи робить ці ради більш відповідальними. Але в будь-якому випадку ці зміни, які внесені за останній час, ослаблювали мера і робили сильнішою раду. Для цього треба баланс міського голови і ради. Тому міський голова зацікавлений, щоб політична сила, яка його підтримує, максимально пройшла в ту чи іншу раду, і в солідарності, відповідальності з цією політичною силою проводити політику, в тому числі і найперше господарського порядку.

– А як же рівність можливостей для всіх громадян України бути кандидатом? Фактично Верховна Рада зараз створює касту тих, кого можна обирати, хто має партійну приналежність, це стосується мерів і виборів усіх органів місцевого самоврядування. Утворюється каста, з якої ми маємо обирати. Як приходитимуть нові люди? Немає механізму оновлення політичних сил у такому випадку, тому що спрацьовуватиме політична кон’юнктура і інтереси певного кола людей.

– Ви скажіть, у програмі якої політичної партії написано, що вона буде обслуговувати тільки партійців? Я такої партії не знаю. Чому партія приходить до влади?

– Збагатитись.
…Дійсно, мотивувальна частина більшості політичних партій, їхнього бажання прийти до влади – це матеріальне збагачення

– Я зараз говорю за теорію. Партія має приходити до влади, щоб отримати інструмент реалізації своєї політики на благо людей, зміни їхнього життя на краще. Це теорія. У практиці, дійсно, мотивувальна частина більшості політичних партій, їхнього бажання прийти до влади – це матеріальне збагачення. Це де-факто.

Нам треба якось ламати цю філософію. Я вважаю, що це дуже правильно. Я за мажоритарну систему формування рад на місцевому рівні, ну може «пів на пів» на обласному, але не далі. Таким чином ми, зламавши цю систему, робимо раду більш відповідальною, тому що є мажоритарний округ і твоя персональна відповідальність, є конкретні люди, є конкретні проблеми, зрештою, людина обирається, щоб ці конкретні проблеми вирішувати.

Коли була стовідсотково пропорційна система, ніхто ні за що не відповідав. Більше того, імперативний мандат, який пробували запровадити, є абсурдним, тому що від імперативного мандату демократичний світ давно відмовився. Це ідіотична прив’язка. І обирали на місцевому рівні, скажімо, любимо БЮТ і любимо Юлю, значить, голосуємо за цей список, хоча не розуміли, хто в тому списку є і за що ці люди можуть відповідали. Як правило, вони скомпрометували і себе, і Юлю.

Таким чином зараз зі зміною виборчої системи ми можемо говорити про більш якісну раду. Але в тій раді має бути політична відповідальність. Це суспільство політичної відповідальності.

Якщо ми маємо в тій самій Німеччині мажоритарні вибори до місцевих органів влади, то висування кандидатів тільки від партій. Така демократія. Це не найдосконаліше, але, на превеликий жаль, ніхто досконалішого не придумав. Якщо ми хочемо реального політичного структурування.

Якщо ця політична партія не виконала свого ймення, то не голосуйте більше за неї, женіть її з будь-якого рівня рад. В цьому є позиція демократичних виборців. Бо виборець – це не тільки право прийти проголосувати, це й великий обов’язок проголосувати адекватно за ту силу, яка здатна захистити свої інтереси.

– Ви ж самі сказали на початку, що в нас немає місцевого самоврядування. І те, що буде відбуватися, це просто вибори за традицією до місцевих рад.

– Ви мене повели в систему виборів, я систему виборів і аналізую. Я не заперечую того, що я казав.

– Якщо немає місцевого самоврядування, то нащо тоді ці вибори? Не простіше було б чинній владі, яка має більшість у парламенті і може голосувати за все, що завгодно, скасувати взагалі місцеві вибори. І призначати голів держадміністрацій, районних, міських, обласних за бажанням Президента, як зараз фактично і відбувається.

– Будь-яке узагальнення є помилковим, включаючи моє останнє твердження. Те, що я кажу, що в нас немає місцевого самоврядування, – це гіперболічна заявка на те, що мало б бути, і що ми маємо. Але не можна говорити, що сьогодні не обирається міський голова всією громадою, не можна говорити, що він не має повноважень, не можна говорити, що сільський голова не вирішує сьогодні цілої низки проблем, які сьогодні торкаються місцевої громади.

Я кажу про те, чого немає, порівняно з тим, що я хотів би, що б було. Тому просто перекреслити і сказати, що там абсолютно нуль, давайте запровадимо централізованих намісників, і вони там керуватимуть, тоді взагалі ця влада… Вона й так рухається до диктатури, вона й так туди йде. Якщо й місцеві вибори проігноруємо, тоді в нас взагалі нічого не залишиться, будь-якого панування.

Тому я вважаю, що так судити з моїх слів не варто. Йде мова про розвиток місцевого самоврядування. Тому місцеве самоврядування треба захищати, в тому числі, я думаю, що крок за змішаною системою є захистом, що, може ,ми повернемось до реального місцевого самоврядування.

– От що з цього приводу думає голова Комітету виборців України Олександр Черненко.

Олександр Черненко: Закон про місцеві вибори однозначно треба було міняти, це визнавали навіть у середовищі регіоналів. Тому що там дуже багато і політичних питань, порушення прав виборців, багато процедурних неузгоджень.

Єдине, що в цьому всьому є негативом, – що це все робиться політично, кон’юнктурно. Сьогодні нам це вигідно, ми робимо такий закон, завтра нам це невигідно, ми його міняємо. Питання – для чого було ухвалювати закон, коли всі експерти, вся громадська думка сказала, що він поганий. Всупереч цьому проголосували, щоб зараз міняти. Самим негативом є те, що ніхто не бачить тих змін, тобто без громадського обговорення, без якихось публічних дискусій, десь в якихось кабінетах написали ці зміни.

– Нічого нового. Я казав, що закон є недосконалий, поганий, зорієнтований на те, щоб адмінресурс вирішив питання якості «влади» на місцях. І ці зміни нічого не роблять для того, щоб на це відреагувати. Вони тільки вирішують свою політичну задачу: як посилити адмінресурс.

– Хіба Європа на це нормально подивиться?

– Я колись запитував світову демократію (американську, європейську): що ж ви так дивитесь на Путіна? Подивіться, яку він систему влади будує, абсолютну диктатуру, абсолютну монархію, тільки зафарбовану під демократію. Вони кажуть, що світом правлять інтереси. Він має 60% підтримки. Ми будемо працювати з тим, кого підтримує народ.

От так само дивиться сьогодні світ на нашу владу. Якщо ми таку владу підтримуємо, така влада нам подобається, тоді з цим людом інакше працювати не можна, треба рахуватись, що в них такий менталітет, у них такі інтереси.

Якщо ми маємо сьогодні практично вже монархію Януковича (це і коаліція, і уряд), і якщо ми матимемо ще й рішення Конституційного Суду (він уже, по-моєму звик, що він тільки над цим і працює), якщо він ухвалить (не приведи Господи) рішення з приводу скасування змін до Конституції (хоча я їх не сприймаю), але в такий спосіб поверне нас до президентсько-парламентської республіки, як подивиться світ?
Тільки ми чомусь думаємо, що нам треба проводити політику, яка має комусь подобатись. Ми пробували, щоб вона подобалась Заходові 5 років. Не українцям, а Заходові… Зараз працюємо, щоб подобатись Росії, знову ж таки не українцям

Світ подивиться на нас як на папуасів, відповідно буде до нас і ставитись. відповідно підуть сюди інвестиції практично з нулем. Відповідні сюди будуть політичні симпатії з нулем. Але світ зацікавлений в певних ресурсах, і світ буде використовувати цю Україну як ресурсну базу, найперше земельну, як комунікаційну складову, як свого флюгера у вирішенні своїх стратегічних питань.

Мені видається, що в результаті того, що ми блудимо, що ми не можемо зрозуміти, що маємо займати певну нішу, світ уже на нас махнув рукою, чим далі, тим більше, і перетворює нас на якогось сателіта. В даному випадку, погодилися з тим, що Росія має тут пріоритетні інтереси. Невже не видно за поведінкою США, за перезавантаженням відносин із Росією, за поведінкою Європи?

Тільки ми чомусь думаємо, що нам треба проводити політику, яка має комусь подобатись. Ми пробували, щоб вона подобалась Заходові 5 років. Не українцям, а Заходові. І з того нічого не вийшло. Я маю на увазі політику Президента.

Зараз працюємо, щоб подобатись Росії, знову ж таки не українцям. Поки ми не почнемо будувати свою українську політику, робити її проукраїнською, до тих пір ми будемо використані як знаряддя якогось додаткового ресурсу для інтересів інших держав.

– Ви ж знаєте, що для цього треба зробити?

– Для цього дуже багато треба зробити. Для цього треба найперше народити націю.

– Починається. Хтось в один день народить нам нових 50 мільйонів, які заживуть іншим життям.
Поки ми не почнемо будувати свою українську політику, робити її проукраїнською, до тих пір ми будемо використані як знаряддя якогось додаткового ресурсу для інтересів інших держав

– Цей процес іде. Він об’єктивно йде, але ми маємо стати цією нацією, ми маємо стати не жителями, а нацією.

– То, може, умови для поточної нації треба створювати?

– Безперечно.

– Міняти повністю систему державної влади, в тому числі, місцеве самоврядування, щоб було дійсно реальне.

– В тому числі. Але має бути ще й відповідна гуманітарна політика, яка зорієнтована на те, що ми маємо не по крові, а я веду мову про громадянську націю. Скажіть, чи вас не принижує, якщо ми поїдемо з вами на східну Україну, в Крим давайте поїдемо, і зупинимо будь-якого пересічного громадянина. Якщо ви його запитаєте: «Чи ти можеш назвати себе українцем?» Він це сприймає як образу.

Ви кажете, що от почалося. Я не з точки зору критики чи агресії, я з точки зору, що є засадничими речами. Якщо немає засадничих речей, яку надбудову ви хочете будувати? Ми маємо це робити без крику, без галасу. Зрештою, маємо підняти відповідальність титульної нації, не шароварну політику ненависті та агресії. Не знищення.
Для цього треба найперше народити націю… Ми маємо стати цією нацією, ми маємо стати не жителями, а нацією

Подивіться, що відбувається між політичними партіями. Не можна в атмосфері взаємознищення думати, що ця нація буде народжуватись. Такого ніколи не буде. Ми маємо перестати цим займатись, ми маємо просто давати меседж відповідальності за цю країну, а не шукати крайніх, садити їх у тюрму, а хто б не прийшов, називати це тим, що комусь хтось дав ляпас більш влучно чи менш влучно. Не в цьому суть. Ми таких моральних основ відповідальності не формуємо в рамках влади. Ми беремо владу грабунком, не моральною відповідальністю змін. Таких речей є багато. Якщо ми цього не зробимо, тоді нічого не буде. Про це скільки не писали класики, але ніхто її, на превеликий жаль, не читає.

Коли ти обираєш на ту чи іншу керівну посаду, поки не буде хоча б три критерії відповідності, не буде ніякої політики. По-перше, він повинен мати конкурентну освіту. Не можна сьогодні без конкурентної освіти отримати важелів влади. Конкурентну освіту не нашу університетську, а конкурентну освіту світову. Він повинен мати патріотичний дух. «Я – Українець» він має писати з великої літери, не для публіки, а себе в душі. Він має цю щемну категорію для себе написати. І третє – він має бути інтелігентною, моральною людиною. Він не може переступити моральний бар’єр, бо там купа золота. Ніколи.

І коли ми з таким критерієм підійдемо, тоді ми можемо мати провідників, які будуть рухати Україну до того, про що з вами говоримо. У нас цього всього немає і не було. Ми навіть себе не питаємо, а потім кажемо, чому він такий.
На непопулярні кроки треба йти, а суспільство на це не готове, тому воно збурено так реагує, тому в нас немає поступу, тому ми не будуємо державу

От розбурхали ненависть, боролися. Ну побороли. А далі що? А далі, щоб мати авторитет, займаємось заграванням і популізмом. Ми ніколи в нації, в свідомості громадян не формували необхідних непопулярних кроків заради виживання, вірніше, заради життя на майбутнє. Ми постійно їх вабимо шматком солодкого короваю, а його вже не вистачає. На непопулярні кроки треба йти, а суспільство на це не готове, тому воно збурено так реагує, тому в нас немає поступу, тому ми не будуємо державу.

– А що у нас в опозиції? Дивіться, що у нас відбувається. Якщо говорити, що у нас є залишки парламентської республіки. От парламент ухвалює закон, опозиція мала б звертати у будь-який спосіб увагу на усі недоліки. А виходить, що опозиція склала руки, сидить і дивиться, як чинна влада ухвалює закони, які встановлюють або просувають (як Ви говорите) Україну до диктатури. Або створюють таке виборче законодавство для місцевих виборів, яке сприяє тільки застосуванню адмінресурсу. Опозиції як такої немає, я її не бачу, не чую, не зауважую.

– Повертаємося знову до якісної характеристики нинішнього парламенту. Хто прийшов до влади в результаті виборів 2004–2005–2007 років? Прийшли олігархічні холдинги політичні, так звані партії. Партія регіонів – це політичний холдинг.

– Абсолютно.
Україна сьогодні переживає серйозну політичну кризу, серйозну партійну кризу. Те, що ми зараз маємо усвідомлення, що політичним холдингам настає кінець, це слава Богу

– Партія «Батьківщина» або БЮТ – політичний холдинг. «Наша Україна» – політичний холдинг у своїй основі, бо він створювався так само, як дві політичні сили, вище згадані. Комуністи – політичний флюгер, не можна експлуатувати ностальгію, треба дивитись не на вчорашній день, а трохи вперед. Той самий Литвин – політичний холдинг. Ну немає ідеологічних політичних партій, які сьогодні присутні.

Ті, що сьогодні присутні у складі «Нашої України», не мають сьогодні політичного впливу. Ну, дві людини від УРП «Собор», яку я представляю. Шість людей від УНП, і то треба аналізувати, наскільки вони всі здатні займати ідеологічні позиції. Я не критикую, я говорю, що не чекайте від цього явища класики, того панування, яке є. Так, Україна сьогодні переживає серйозну політичну кризу, серйозну партійну кризу. Те, що ми зараз маємо усвідомлення, що політичним холдингам настає кінець, це слава Богу. Це вже позитив.

Тепер потрібно формувати ідеологічні політичні сили. Хочеш бути лівоцентристською, соціалістичною, європейською політичною силою, формуй її. Але не під вождя. Це має бути не партія вождя, це має бути керівник партії.

Та ж сама йде мова про націонал-демократів. Сьогодні я закликаю, борюся як можу, прагну до об’єднання. Я про це кажу завжди, хай я один залишуся, хоча прихильників стає все більше, – маємо створювати потужну національно-демократичну силу. Хотілося б, щоб це було до місцевих виборів. Не вдалося. Давайте тепер після місцевих виборів будемо рухатися до формуватися такої національно-демократичної сили, тоді рухатись до парламенту, рухатись у своїй політиці в органах місцевих влади не заради Іванова, Петрова, Сидорова, а заради тієї ідеї, яка тебе привела в політику, заради її реалізації, бо вона скерована на покращення життя людей в цій державі.
Тепер потрібно формувати ідеологічні політичні сили. Хочеш бути лівоцентристською, соціалістичною, європейською політичною силою, формуй її. Але не під вождя

– Я ставлю лише питання, які на часі. Нас попереду чекають місцеві вибори. Ми обговорили закон, знову можемо послухати думку Ростислава Павленка, директора школи політичної аналітики, що він думає про ухвалення цих поправок.

Ростислав Павленко: Це як зміна певного риштування на фасаді без якихось докорінних змін. Бо відкриваються можливості для того, щоб проводити різні сателіти для партії влади, і зовсім не міняються принципові положення, які стосуються того, як проводиться голосування, які права спостерігачів, наскільки є чи не є суперечливою процедура, а юристи дуже активно критикували закон саме в юридичних деталях, в юридичній техніці. Тобто, крім тих політичних речей, про які ми всі говоримо, щодо заборони балотуватися на виборах, щодо тих речей, які будуть скасовані, щодо вимоги, де партії будуть зареєстрованими, є низка технічних питань, в яких, як кажуть, і ховається диявол, де дозволяється комісіям проводити маніпуляції і таке інше. На жаль, зміна цих норм не пропонується. Тому це лише про людське око.

– Я недаремно згадав про Київ на початку, бо це як лакмусовий папірець. Якщо говорити про місцеве самоврядування, ось вам самоврядування по-українськи в усій красі. Обрали Черновецького мером, потім оголошені дострокові вибори, знову перемога Черновецького, дивне голосування, дивний вибір киян. Потім абсолютно недивні дії місцевої влади, повна апатія до того, що відбувалось, у попереднього Президента, або навіть підтримка дій чинного голови.

Сьогодні дивіться, що в нас відбувається. У нас відбувається підміна взагалі усіх понять. Призначається заступник голови держадміністрації, не віце-мер. Мер лишається номінально міським головою, але їде відпочивати до Швейцарії, тут керує Олесь Довгий, який має певні проблеми зі спецслужбами, тобто повішений за гачок технічно і робитиме все, що йому скажуть. Його тато, між іншим, теж в коаліції.

Фактично містом керує Попов, призначений заступник Черновецького. Не те, що знівельовано, а перетворено на абсурд сутність міської влади, міського голови і міської ради. Тому що, виявляться, міська рада просить скасувати райони в столиці.

Це не вписується в будь-яку загальну концепцію, тому що ми знаємо, що в Європі у багатьох міст дійсно немає районів. Скажімо, у Варшаві немає районів чи рад, є тільки президент Варшави і міська рада (муніципалітет), яка не складається з такої кількості осіб, як у Києві.

Ми маємо не вписані у концепцію зміни. Ми не маємо справжнього міського голови, є декорація, яка залишена, і абсолютно необмежені дії чинної влади, мається на увазі виконавчої вертикалі на чолі з Президентом, бо Попов – це його представник. Може, слід опрацювати по всій Україні таку схему? Хіба не в кожному місті є міська державна адміністрація, де можна призначити заступника, слава Богу. Але на рівні областей це можна зробити.

– Давайте розкладемо ситуацію у місті Києві на об’єктивні та суб’єктивні частини. Об’єктивна: чи задоволені ми організацією влади в Києві до такого втручання де-факто Партії регіонів? Хоча нічого незаконного не зроблено в Києві. Нічого незаконного. Не задоволені.

Чи це втручання принесло Києву позитивні зміни? Я говорю про місто Київ, тому що підвищення тарифів на газ і комунальні послуги – це рішення центральної влади і уряду зокрема. Очевидно, можу сказати, що якісь натяки на зміну на краще і сподівання у людей з’явились. Чи треба було це робити? Очевидно, треба. Нічого незаконного не зроблено в Києві. У відповідності з законом про столицю, заступники призначаються за поданням міського голови і узгоджуються з адміністрацією Президента.

– Це ж не Черновецький Попова подав.

– Подав! Формально подав. Черновецький підписав і представив Попова. Нічого з того, що зараз робить Попов, виконуючи обов’язки, не є незаконним, бо Черновецький у відпустці. У відповідності до чинного законодавства, формально це є законні кроки, нічого незаконного не зроблено.

Що треба було робити? Треба було працювати. Треба було мати свою програму, треба було змінювати обличчя міста Києва, формувати його таким, як хочуть кияни. Якби так було, то я вам гарантую, що кияни не допустили б такої вакханалії. А оскільки було все зворотно, то кияни хочуть, щоб хтось брав на себе відповідальність. Тому ми платимо за те, як ми голосували на виборах двічі. Ми маємо розуміти, якби я був сьогодні прем’єр-міністром чи президентом, я б також шукав кроки, що робити в місті.

– Але місцеві вибори у Києві не відбудуться.

– Це біда. Друга частина такої нелогічної дії…

– Чому нелогічної? Абсолютно логічної, бо в більшості районів вони б не мали підтримки.

– Якби не мали, тоді прийшов би мер, була б сформована влада, і з нею треба було б рахуватись. А так об неї можна буде витирати ноги.

– Це якщо ви є поціновувачем демократичних цінностей.

– А коли бачать, що прийде, не приведи Господи, той, ким не можна маніпулювати, то давайте скасуємо вибори. Це незаконно. Я вважаю, що це нелогічно. Чому це зроблено? Я думаю, це не конституційно. Тут поведінка влади є кон’юнктурною. Тут просто захопити владу без демократичних інструментів її формування.

Щодо районів. Прикінцеві положення Закону про місцеве самоврядування, яким, до речі, керується влада в Києві, чітко говорить, що за 6 місяців до виборів місцева влада має право ухвалити рішення стосовно наявності адміністративного впливу і, відповідно, формування органів влади. Це конституційно.

Сьогодні міська влада може, зрозуміло, що там написано або з ініціативи громадян, або за рішенням двох третин своєї ради, ухвалити рішення про ліквідацію районів і утворення районів, але без рад, а адміністрацій як виконавчих інституцій. Я це підтримую. Я вважаю, що, граючи в так звану демократію на рівні рад, треба робити сильною міську раду як опонент виконавчій владі. І не роздмухувати цю адміністративну складову.
Я думаю, що ми утворимо об’єднану національно-демократичну силу. Зараз холдинги мають відходити, а цю нішу заповнювати ідеологічні партії. Я думаю, в результаті цього ми прийдемо до наступних виборів, коли будемо мати змогу нарешті обрати українського не по словах, а й по дії, Президента

– Далі у нас мають бути вибори парламентські, а потім президентські. З чим з такими темпами, з такими перетвореннями ми прийдемо на вибори парламентські, і вже тоді на президентські?

– Я вам гарантую, що ми прийдемо з кращим результатом на парламентські вибори, ніж були. Я думаю, ми змінимо систему виборів, хоча б зробимо регіональні списки, що буде посилювати відповідальність перед регіонами. І не буде такої вакханалії з відкритим акцентом і, можливо, з преференціями.

Друге. Я думаю, що ми утворимо об’єднану національно-демократичну силу. Зараз холдинги мають відходити, а цю нішу заповнювати ідеологічні партії. Я думаю, в результаті цього ми прийдемо до наступних виборів, коли будемо мати змогу нарешті обрати українського не по словах, а й по дії, Президента. Який буде не тільки говорити правильно, а який буде ще пріти, з якого буде потім сім потів ллятися в результаті його діяльності в розбудові європейської України. Я дуже великий оптиміст.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG