Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 07:58

Київ – Холодна політична осінь-2010 ставить питання: які з політичних сил колишніх кандидатів у президенти мають шанси залишись в великій політиці, а які, протестовані на зрілість місцевими виборами, мають готуватися до того, щоб зійти з політичної сцени.

У цьому сенсі найзагадковішою і найнепрогнозованішою залишається політична постать Арсенія Яценюка, котрому не судилося виправдати сподівання стати українським Бараком Обамою, як передрікали за рік до президентських виборів деякі експерти.

Після літніх політичних канікул Яценюк знову почав виступати з категоричними заявами, на кшталт тієї, що «коли йдеться про зміни до Конституції, то повинно бути враховано питання місцевого самоврядування». І можна не сумніватися: чим ближче буде до місцевих виборів, тим частіше і гостріше виступатиме лідер партії «Фронт змін».

Варто визнати, що багато з того, що пропонував Яценюк в процесі підготовки до президентських виборів, виглядало досить оригінально, привабливо і прогресивно. Хоча він занадто рано зробив дуже різкий політичний старт і це багато в чому відштовхнуло його потенціальних політичних прихильників, а так і те, що не зовсім було зрозуміло, які фінансові і політичні сили стоять за ним.

Однак у політичному серіалі виборів-2010 Арсеній Яценюк допустив чимало помилок, які будуть гальмувати в подальшому його політичну кар’єру. І це не лише те, що в своїй більшості електорат сприймає як чужого інтелігента в окулярах чи фізична форма лідера (врешті-решт, сьогодні м’язи не так і важко підкачати). А найбільша з них та, що, позиціонуючи себе як абсолютно нову політичну силу, він і його найближче оточення так і не спромоглися на те, аби створити партію нового типу не лише за назвою, а заснувати партію нового типу саме на ідеологічній основі.

Необхідна зміна уявлень

На мою думку, основним недоліком у діях української опозиції є те, що вона всі ці більше ніж півроку перебування при владі режиму Януковича намагається діяти так, ніби на Банковій і досі сидить колишній український президент-ліберал Віктор Ющенко. В цьому сенсі, можливо, варто було б пригадати слова Альберта Ейнштейна, що «проблеми не вирішуються в рамках уявлень, де вони створені». Адже протистояння «януковичам» в подібному форматі мало б всіляко ними підтримуватись,оскільки наперед вже зрозуміло, що воно не здатне принести позитивних змін для України. Таке протистояння більше взагалі схоже на недолугу імітацію опозиційного процесу, ніж на політичну діяльність, націлену на виграш.

Як недавно пожартував мій один знайомий, якби в Україні створювали «Тлумачний словник українських ілюзій», то до поняття «українська опозиція» мало б підходити таке визначення: «претенденти-невдахи на роль злочинної влади». Адже всі 19 років новітньої української історії ті, хто перебував в форваторі влади, казково багатіли, а життя пересічних українців ставало все важчим і важчим. І ця тенденція націлена на те, аби мати своє постійне продовження.

Щоб не випасти остаточно з українського політичного процесу, партія «Фронт змін» має прийти на місцеві вибори 31 жовтня з новими оригінальними ідеями. Проте, цього замало. Арсеній Яценюк мусить довести українському народові, що у нього вистачить мужності в подальшому реалізувати те, чого не захотів зробити свого часу Віктор Ющенко, – поставити на місце тих, хто відверто і неприкрито працює на боці Москви проти української незалежності. По суті, Яценюк після поразки помаранчевих сил має позиціонувати себе українським Саакашвілі.

І якщо він дійсно готовий наважитися на подібний політичний крок, то тут вже мова має йти про те, що Арсеній Яценюк фактично не мав повноцінної політичної школи. Він вигулькнув на політичну арену майже нізвідки, не пройшовши всі необхідні політичні щаблі «політичних тренувань» у низових партійних структурах і на організаційних партійних посадах.

Можливо, Яценюк так і не став українським Бараком Обамою, бо взявся, не маючи на це політичних ресурсів, за нездійсненну місію, до якої просто не був готовий. Та й коричневий колір, який йому запропонували політтехнологи під час підготовки до президентських виборів, в багатьох викликав асоціацію депресії, тривоги і деградації, а не оновлення і позитивних змін. При цьому Арсеній Яценюк на численних біґ-бордах виглядав, немов «віртуальне політичне створіння», котре і не збирається спускатися на грішну землю.

Яценюк потрібен Україні?

Як би там не було, але політична ситуація в Україні складається таким чином, що, попри усі видимі недоліки, Яценюк може бути потрібним Україні.

Адже за ситуації, котра починає складатися, в Україні закладається сценарій двопартійної політичної системи. За якої потенційно в українському політикумі залишатимуться тільки дві сильні реальні політичні сили – Партія регіонів і «Батьківщина» Юлії Тимошенко. В подальшому вони можуть мінятися своїми місцями і переходити з опозиції до влади і навпаки.
Як показує весь попередній український досвід, політична опозиція миттєво перестає нею бути, коли приходить до влади і практично продовжує робити усе те, що так різко і безкомпромісно критикувала, знаходячись без влади.

Єдиною реальною опозицією до існуючого в Україні режиму має стати сам народ, котрий, об’єднавшись в громадянське суспільство, змусив би діючу владу до дій на користь більшості народу.

На сьогодні все більше стає зрозуміло, що Україні необхідні врівноважені і виважені політики західного типу, котрі усвідомлюють цінність для своєї держави якнайшвидшої побудови громадянського суспільства. Українська політична культура (чи те, що прийнято нині називати політичною культурою) в основному ж чітко націлена за злобу для.

І тому політичний проект, чітко направлений на добробутне майбутнє України, міг би прихильно сприйматися українським електоратом. І тут проглядається певна політична перспектива для політика Арсенія Яценюка. Проте, вона можлива лише в тому разі, якщо він не повторить минулі помилки своєї співпраці з московськими політтехнологами. Також відомо, що він намагався експлуатувати промосковські симпатії частини українського електорату і його ностальгію за радянськими часами. І коли Яценюк з біґ-бордів проголошував гасло «Врятувати Україну», він чомусь скромно забув уточнити – а від кого? А таке уточнення багато значить для українців.

«Ахіллесова п'ята»


Не варто закривати очі на очевидну «ахілесову п'яту» Яценюка – його відносно невеликий досвід присутності у великій українській політиці. Але її цілком можна «прикрити», показавши народу новий політичний стиль і свою політичну харизму. Проте, ті, хто намагаються видати Арсенія Яценюка ледь чи не за єдине уособлення нової ґенерації в топ-ешелоні української політики, відверто передають куті меду. На короткий час його дійсно вдалося дуже швидко розкрутити. Однак імпортні політтехнологи, котрі, видно, дуже приблизно розумілися на українській політичній дійсності, нав’язали Яценюку той невдалий політичний імідж, котрий призвів до різкого падіння динаміки зростання його персонального рейтингу.

Намагаючись відповісти на питання, які шанси має Арсеній Яценюк для того, аби залишитися в великій політиці, і за яких обставин це може статися, можна сказати, що не варто виключати того, що Яценюк і його «Фронт змін» вже на місцевих виборах 2010 року зроблять спробу зайняти політичну нішу НУНСу, яка практично залишилася без «господаря». При цьому він цілком може позиціонувати електорату свій «Фронт змін» як єдину реально діючу третю політичну силу, яка здатна розірвати двопартійну монополію Партії регіонів і «Батьківщини» на українській політичній арені. Однак лише час покаже, наскільки подібна політична тактика здатна виявитися ефективною і дієвою…

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG