Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 12:28

Для чого Симоненко хоче повернути «свято» 7 листопада?


Лідер Компартії України Петро Симоненко

Київ – Лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко і член фракції Компартії Петро Цибенко пропонують встановити 7 листопада святковий день – відзначати річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Законопроект з такою пропозицією депутати зареєстрували у парламенті. Активізація комуністичного лідера пов’язана з майбутніми місцевими виборами. Адже 3,54 відсотка голосів за Симоненка у першому турі президентських виборів показують, наскільки крихкою є сьогодні позиція комуністів. Ще трохи, і наступного разу Компартія має усі шанси опинитися за бортом Верховної Ради.

Справді, ситуація для Петра Симоненка і його архаїчної політичної сили є дуже складною. Він не може нині бути до кінця впевненим у своєму електораті, оскільки входження комуністів, котрі формально б мали відстоювати права «трудящих», в коаліцію з Партією регіонів, яка представляє інтереси олігархічного українського капіталу, навіть для зомбованих «заможнім» життям у колишньому СРСР і неосвічених бабусь може виявитися явним перебором.

Зрозуміло, що з коаліції з регіоналами Симоненко виходити не збирається, а от пояснити своєму електорату історичну необхідність блокування зі ставлениками олігархів він якось таки мусить. Таким чином лідер комуністів, витягаючи знову на світ Божий зі скрині історії «свято» 7 листопада, ніби намагається послати своїм виборцям чіткий сигнал: «Наш відступ від ідеологічних догм лише тимчасовий і вимушений за тих обставин, які склалися. В нас немає на сьогодні іншого реального союзника, ніж Партія регіонів, для реставрації СРСР і радянської влади в Україні, і тому поставтеся до цього з усім розумінням. Адже близький той час, коли знову будемо святкувати на державному рівні не лише день народження Леніна, а й Сталіна. Недаремно ж перші пам’ятники Сталіну з’явилися в Україні в результаті наших зусиль після більше ніж 50 років їхньої відсутності».

«Політична рулетка» для Симоненка

Проте самого намагання повернути «свято» 7 листопада явно замало. Адже перебування Компартії в коаліції з Партією регіонів робить комуністів так само відповідальними за введення грабіжницьких комунальних тарифів в Україні. І хоча місць тому Петро Симоненко спробував озвучити з цього приводу таку позицію, котра б задовольнила його потенційний електорат, але формальне перебування в коаліції з регіоналами робить його і очолювану ним політичну силу повністю відповідальним за все те, що творить в Україні Партія регіонів.

При цьому Симоненко чудово розуміє, що виконати завдання Кремля з демонтажу Української держави КПУ без блокування з регіоналами не буде ніколи здатна. І тому Симоненкові доводиться практично цієї осені робити спробу зіграти у «політичну рулетку» – не виходячи з коаліції, вийти на місцеві вибори під лозунгами боротьби за права трудового народу, який ця ж коаліція нещадно оббирає.

Не треба забувати, що КПУ є такою ж «самостійною» політичною силою, як і Українська православна церква Московського патріархату. Про безпосередній контроль Симоненка лідером КПРФ Геннадієм Зюгановим ходять ледве не анекдоти, але в Києві Симоненко з усіх сил намагається показати свою незалежність від Москви.

Хоча навряд чи Комуністична партія, котра за півроку співпраці з регіоналами повністю інтегрувалась у владну вертикаль, делегувавши своїх представників на державні посади, збирається спробувати піти в опозицію. Та й це б не зрозуміли і не дозволили зробити московські хазяї цієї політичної сили у такий відповідальний для них історичний період нищення всього українського в Україні.

При цьому сам Симоненко і не збирається приховувати своїх головних цілей: «Опозиція – це класове поняття. Ми хочемо змінити не окремих людей і партії, а поміняти соціальний устрій. Це наша стратегічна мета». Ну тут, звісно, Петро Симоненко дуже лукавить, адже його головною метою є зміна не соціального устрою, а державного ладу. Що є нічим іншим, як втратою України своєї державності.

Вождь не збирається на політичну пенсію

Вправно маневруючи на політичному полі, Петро Симоненко з усіх сил хоче уникнути гіркого досвіду Олександра Мороза, котрий кількома невдалими кроками перекреслив всю свою подальшу політичну кар’єру. І хоча Симоненко на цілих 8 років молодший від Мороза, його вік також наближається до пенсійного за трудовим законодавством. Але на політичну пенсію він явно ще не збирається.

При цьому Петро Симоненко виявляє не менші здібності до політичного флюгерства, ніж його соціалістичний соратник Олександр Мороз. Адже ще на початку січня він впевнено заявляв, що олігархи занапастять Україну, а вже через два місяці опинився (так само, як 2006 року Мороз) в коаліції з політичною силою, котра є ставлеником цих олігархів.

Власне, немає нічого дивного у тому, що Симоненко просто не може йти в опозицію до промосковського режиму «януковичів». Як можна опонувати тим, з ким у тебе одні і ті ж цілі і завдання?

Але думаю, що варто пригадати й те, що нібито опозиційна КПУ так само не бажала з принципових причин брати участі взимку й навесні 2001 року в масових акціях протесту «Україна без Кучми!», котру організував Фронт національного порятунку, керований Юлією Тимошенко і Олександром Морозом.

І якщо переміститися по шкалі пам’яті на рік пізніше – в 2000-й, то і тоді Петро Симоненко не бажав брати жодної участі в реальних опозиційних діях. Петро Симоненко просто відмовився від права озвучити у Верховній Раді аудіокомпромат на тодішнього Президента Леоніда Кучму, який намагався передати йому майор Микола Мельниченко. Це миттєво було оцінено Кучмою по заслугах. Такий красномовний жест комуніста у бік діючої влади Леонід Кучма не лише привітав, але й заявив, що з глибокою повагою ставиться до Симоненка як до політичного опонента, котрий єдиний не опускається до брудних домислів.

На службі інтересів Росії

Але не лише один Кучма був вдячний Симоненку за те, що він так вправно відпрацював спаринг-партнером під час переобрання його на другий президентський термін у 1999 році. Перебуваючи на службі інтересів Росії, Петро Симоненко виявився найбільш послідовним із усіх ставлеників Москви в Україні. Він не тільки любить Леніна і колишній Радянський Союз, а й усі роки незалежності працював для повернення цієї ж Росії до України. І тому успіх приходу до влади «януковичів» є великою мірою і його безпосереднім успіхом.

Але, безкомпромісно борючись з Україною в Україні і за сумісництвом за права «трудящих», Симоненко чомусь не бажає сам жити так само, як найбільш обездолені економічно і соціально верстви українського населення. Він не одягнув собі на голову ленінську кепку, фуфайку замінив на дорогий імпортний костюм, їздить на добротній машині зарубіжного виробництва і, як подейкують злі язики, в селі Горянка під Києвом в комуністичного лідера є вже непоганий заміський маєток. То невже хтось вірного прихильника ленінських ідей заразив вірусом буржуазної зарази матеріального нагромадження? Тоді тут явно щось не так.

Звичайно, що в Україні не все гаразд і не все так, як би того хотілося. Але цілком очевидно, що більшість негативних моментів викликані комуністичним минулим. При цьому, напевне, Україна сьогодні є чи не єдиною країною у світі, де в парламенті можуть засідати люди, котрі відкрито виступають проти її незалежності і неприховано служать північному сусідові. Симоненко з усіх сил намагається знову повернути в Україну «щастя» минулих років.

А воно полягає в тому, що «радянський» народ дійсно жив дуже «щасливо» за комуністів. Вкладаючи всі зароблені гроші в «інтернаціональну» допомогу різноманітним диктаторським тоталітарним режимам по всьому світу, а також в танки і ракетні шахти. І саме в СРСР було винайдено такі передові і наукові «досягнення», як колгоспи, Голодомор, ГУЛАГ, Берлінську стіну і психлікарні для інакодумців.

Сьогодні Симоненко і його КПУ спекулюють на наївності і безпам’ятстві людей, які мріють про новий концтабір. При чому вони чомусь думають, що будуть в ньому не пацієнтами, а лікарями. На жаль, декого минулий досвід СРСР нічого не вчить. Адже тоді тодішні лікарі від Компартії також не змогли уникнути Колими, куди з таким ентузіазмом та завзяттям запроторювали перед тим інших…

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG