Київ – «Кімнатами сміху», які були популярними атракціонами в минулому столітті, розважали дітей. Психотерапевти досі не визначили, наскільки це було корисне для малюків, які не так сміялися, як лякалися і плакали в обставлених кривими дзеркалами приміщеннях. Тимчасом ті дітки виросли, змінилася країна, в якій вони народилися. Життя не раз уже довело їм, що смішне, страшне і потворне часто – поряд, вкупі. Тому якийсь незвіданий інстинкт самозбереження підказує багатьом із них, що варто оминати новоявлені «кімнати сміху», якими стали численні телешоу, вчасно вимикаючи телевізор.
Але реставрація світоглядних систем минулого зайшла так далеко, що заледве не вся країна час від часу опиняється в своєрідній залі кривих дзеркал. Виборчі перегони, акції протесту (останніми часами – вірогідніше, так звані акції протесту), дивовижна динаміка «плюралізму» поглядів, думок, уподобань. Із минулого століття в нинішнє перекочували в українське буття неомарксизм із неофрейдизмом, неокантіанство з неопозитивізмом тощо. Розмаїття політологічних і соціологічних доктрин демонструє абсолютну відірваність від методів та методик фундаментальних наук, то й не дивно, що така розмаїтість – насправді убогість у плані світоглядному. В надії збагнути бодай щось у непроглядному мороці, що оповиває українське майбутнє, народ, точніше, електорат усе ж прикипає до телевізорів.
Після літніх відпусток телешоу побільшало, вернулися на екран й апробовані – як «Шустер-Live». У пошуках ширшої аудиторії автори та ведучий на цей раз привели в залу навіть Президента країни – правда, віртуально. Найпримітнішим «цвяхом» програми якраз і стало записане з Президентом Віктором Януковичем інтерв’ю, показане з позначкою «Прямий ефір», що не зникала з екрану. Другим «золотим цвяхом» стала цифра «71» – такий відсоток українців не вірить у чесність і прозорість майбутніх виборів до місцевих рад. Власне, все інше було, як завше в «кімнаті сміху» – хворобливі сплески емоцій, мученицькі пошуки відповідей на актуальні питання й виклики, що не віртуально, а по-справжньому мордують країну. Контури виходу зі складної ситуації, в якій ще на початку виборчої кампанії і голодують, і протестують, і судяться, і опиняються за ґратами, учасники грандіозного майбутнього шоу під назвою «вибори до місцевих рад» не окреслили.
Актуалізація категорії «відповідальність»
У своєму інтерв’ю Савіку Шустеру Президент Віктор Янукович наголосив, що «по іміджу України було завдано колосального удару» і що тепер влада мусить виправляти згубні наслідки роботи попередньої команди. «Ми все, що говоримо, ми робимо. Ми за це несемо відповідальність, ми беремо зобов’язання і виконуємо...», – заявив він.
Про відповідальність потім говорила і Олександра Кужель – заступник голови партії «Сильна Україна». Закликала всіх учасників українського політикуму покаятись. Не продовжувати чвари. Щоправда, чвари продовжилися ще до закінчення виступу пані Кужель, судячи з реплік інших учасників програми.
Складається враження, що задіяні в політику нинішні гравці – а в переважній своїй більшості це гравці вчорашні й позавчорашні, як відомо, – геть чисто забули, що їхня «відповідальність» не розпросторюється лише на собі подібних у такому ось товаристві на прямому ефірі. Що відповідальність вони несуть перед народом, країною. Що насправді відповідальність має бути пов’язана з процесами демократизації та становленням громадянського суспільства. І головним чином – із розширенням прав «маленького українця» в системі соціальних взаємин, прав і свобод. Визнання відповідальності й прав передбачає в суспільстві взаємозалежність повноважень та можливостей.
За триванням формули, коли у народу-електорату є лише одне повноваження: обрати собі знову тих самих «поводирів», котрі вже 20 років водять Україну якоюсь неймовірно великою пустелею розпачу (і збираються водити ще 20?), ховається безвідповідальність. Натомість відповідальність – це міра участі особистостей та соціальних груп у загальному вдосконаленні – і країни, і себе самих, у вдосконаленні як моральному, так і в удосконаленні суспільних відносин. Проте питання про свою особисту відповідальність перед суспільством українські політики оминають. Наслідки своїх дій вони розуміють однозначно: все, мовляв, чудово… іще б якось навчитися не сваритися поміж собою – було б узагалі «супер»!
Щодо непомірних амбіцій, то сказав про це і Президент Віктор Янукович: «Багатьом політикам, як кажуть, потрібно наступити на горло своїм особистим амбіціям. Потрібно навчитися рахуватися з іншими політиками».
Закрити «ящик Пандори»
«Як кажуть».., рахуватися варто б навчитися і з тими, хто споглядає з екранів у не обігрітих квартирах та десятиліттями не лагоджених хатах, те, як не вміють порозумітися одні політики з іншими. Нарешті звернути увагу і на їхні потреби та запити, на проблеми та питання. Бо ціла країна вже перетворилася на «залу кривих дзеркал», таку доволі смішну ззовні та страшненьку й сумну всередині. У якій показник можливої реалізації своїх здібностей, зацікавлень та потреб для народу – наближається до нульового. А саме такий показник і є складовою оцінки відповідальності керманичів та іже з ними перед народом.
Але замкнуте коло безвідповідальності, яке міцно, як обруч, оперезало всі сфери буття держави (про це дещо було і в другій темі згаданого «Шустер-Live»), розірвати справді непросто. І вочевидь цього не робитимуть ті, хто десятиліттями «клепав» цей обруч. Вони намагаються відгородитися у своїх затишних помешканнях та майже феодальних помістях від того стилізованого «ящика Пандори», який самі відкрили. І з якого не перестають сипатися біди та злидні, корупція й беззаконня, розбещеність і вседозволеність владоїмців, розгул бандитизму й усяке інше правопорушництво. Як і в знаменитому античному ідентичному «ящику», на дні його лежить лише оманлива надія. Може, бодай з нею піде народ-електорат на майбутні вибори? І про це потім Савік Шустер зробить нову програму? Цікаву та прикметну, як усе, що він, зрештою, робить. Зі знову справжніми, а не кривими, дзеркалами, в яких, як відомо, відбивається реальний, неспростовний світ. Бо, за великим рахунком, якраз у «Шустер-Live» дзеркала – не криві…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Але реставрація світоглядних систем минулого зайшла так далеко, що заледве не вся країна час від часу опиняється в своєрідній залі кривих дзеркал. Виборчі перегони, акції протесту (останніми часами – вірогідніше, так звані акції протесту), дивовижна динаміка «плюралізму» поглядів, думок, уподобань. Із минулого століття в нинішнє перекочували в українське буття неомарксизм із неофрейдизмом, неокантіанство з неопозитивізмом тощо. Розмаїття політологічних і соціологічних доктрин демонструє абсолютну відірваність від методів та методик фундаментальних наук, то й не дивно, що така розмаїтість – насправді убогість у плані світоглядному. В надії збагнути бодай щось у непроглядному мороці, що оповиває українське майбутнє, народ, точніше, електорат усе ж прикипає до телевізорів.
Після літніх відпусток телешоу побільшало, вернулися на екран й апробовані – як «Шустер-Live». У пошуках ширшої аудиторії автори та ведучий на цей раз привели в залу навіть Президента країни – правда, віртуально. Найпримітнішим «цвяхом» програми якраз і стало записане з Президентом Віктором Януковичем інтерв’ю, показане з позначкою «Прямий ефір», що не зникала з екрану. Другим «золотим цвяхом» стала цифра «71» – такий відсоток українців не вірить у чесність і прозорість майбутніх виборів до місцевих рад. Власне, все інше було, як завше в «кімнаті сміху» – хворобливі сплески емоцій, мученицькі пошуки відповідей на актуальні питання й виклики, що не віртуально, а по-справжньому мордують країну. Контури виходу зі складної ситуації, в якій ще на початку виборчої кампанії і голодують, і протестують, і судяться, і опиняються за ґратами, учасники грандіозного майбутнього шоу під назвою «вибори до місцевих рад» не окреслили.
Актуалізація категорії «відповідальність»
У своєму інтерв’ю Савіку Шустеру Президент Віктор Янукович наголосив, що «по іміджу України було завдано колосального удару» і що тепер влада мусить виправляти згубні наслідки роботи попередньої команди. «Ми все, що говоримо, ми робимо. Ми за це несемо відповідальність, ми беремо зобов’язання і виконуємо...», – заявив він.
Про відповідальність потім говорила і Олександра Кужель – заступник голови партії «Сильна Україна». Закликала всіх учасників українського політикуму покаятись. Не продовжувати чвари. Щоправда, чвари продовжилися ще до закінчення виступу пані Кужель, судячи з реплік інших учасників програми.
Складається враження, що задіяні в політику нинішні гравці – а в переважній своїй більшості це гравці вчорашні й позавчорашні, як відомо, – геть чисто забули, що їхня «відповідальність» не розпросторюється лише на собі подібних у такому ось товаристві на прямому ефірі. Що відповідальність вони несуть перед народом, країною. Що насправді відповідальність має бути пов’язана з процесами демократизації та становленням громадянського суспільства. І головним чином – із розширенням прав «маленького українця» в системі соціальних взаємин, прав і свобод. Визнання відповідальності й прав передбачає в суспільстві взаємозалежність повноважень та можливостей.
За триванням формули, коли у народу-електорату є лише одне повноваження: обрати собі знову тих самих «поводирів», котрі вже 20 років водять Україну якоюсь неймовірно великою пустелею розпачу (і збираються водити ще 20?), ховається безвідповідальність. Натомість відповідальність – це міра участі особистостей та соціальних груп у загальному вдосконаленні – і країни, і себе самих, у вдосконаленні як моральному, так і в удосконаленні суспільних відносин. Проте питання про свою особисту відповідальність перед суспільством українські політики оминають. Наслідки своїх дій вони розуміють однозначно: все, мовляв, чудово… іще б якось навчитися не сваритися поміж собою – було б узагалі «супер»!
Щодо непомірних амбіцій, то сказав про це і Президент Віктор Янукович: «Багатьом політикам, як кажуть, потрібно наступити на горло своїм особистим амбіціям. Потрібно навчитися рахуватися з іншими політиками».
Закрити «ящик Пандори»
«Як кажуть».., рахуватися варто б навчитися і з тими, хто споглядає з екранів у не обігрітих квартирах та десятиліттями не лагоджених хатах, те, як не вміють порозумітися одні політики з іншими. Нарешті звернути увагу і на їхні потреби та запити, на проблеми та питання. Бо ціла країна вже перетворилася на «залу кривих дзеркал», таку доволі смішну ззовні та страшненьку й сумну всередині. У якій показник можливої реалізації своїх здібностей, зацікавлень та потреб для народу – наближається до нульового. А саме такий показник і є складовою оцінки відповідальності керманичів та іже з ними перед народом.
Але замкнуте коло безвідповідальності, яке міцно, як обруч, оперезало всі сфери буття держави (про це дещо було і в другій темі згаданого «Шустер-Live»), розірвати справді непросто. І вочевидь цього не робитимуть ті, хто десятиліттями «клепав» цей обруч. Вони намагаються відгородитися у своїх затишних помешканнях та майже феодальних помістях від того стилізованого «ящика Пандори», який самі відкрили. І з якого не перестають сипатися біди та злидні, корупція й беззаконня, розбещеність і вседозволеність владоїмців, розгул бандитизму й усяке інше правопорушництво. Як і в знаменитому античному ідентичному «ящику», на дні його лежить лише оманлива надія. Може, бодай з нею піде народ-електорат на майбутні вибори? І про це потім Савік Шустер зробить нову програму? Цікаву та прикметну, як усе, що він, зрештою, робить. Зі знову справжніми, а не кривими, дзеркалами, в яких, як відомо, відбивається реальний, неспростовний світ. Бо, за великим рахунком, якраз у «Шустер-Live» дзеркала – не криві…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
