Вибори відбулися, але чи був вибір?
Навіть не так важливо, чи було з кого вибирати, як життєво важливо те, чи справді ми обирали.
Якщо за нас «домалювали», і це пройшло безкарно, то наступного шансу обирати хоч когось – вже не буде. Хто ж погодиться після вдалої операції «взяття влади на місцях» (залякування, створення партій-двійників, комплектації ТВК своїми кадрами, застосування адмінресурсу, безпосередніх фальсифікацій на дільницях), при нашому понятті про здоровий глузд, власноруч дати народові бодай маленьку можливість змінити людей при владі?!
Вільний вибір передбачає можливість вільного громадського контролю над обраними. Ми ще навіть не дійшли до усвідомлення необхідності такого контролю, як основного способу поліпшення нашого життя, а у нас уже хочуть забрати саму можливість формування таких стосунків між громадою і владою.
За великим рахунком, жителю села/селища/містечка/міста немає великого діла до того, до якої партії належить людина, яка керуватиме життям громади. Людям важливо ЯКОЮ буде ця людина, ЧОГО вона насправді хотітиме і Що вона робитиме.
Якщо людина діятиме в інтересах громади – його поважатимуть і цінуватимуть.
Ось реальна історія про міського голову невеликого східнонімецького містечка. Як усі у ті часи, на такій посаді він міг бути лише із партквитком у кишені. Довгі десятиліття його нещадно критикували «за недоліки в ідеологічному вихованні молоді», бо дозволяв влаштовувати у місті виставки художників-авангардистів; йому писали догани «за недостатні показники учасників соцзмагань між трудовими колективами міста»; йому вказували кого треба призначати, а кого звільняти з важливих посад, а він уперто не приймав номенклатурщиків і відстоював справжніх фахівців. І ось, коли Берлінська стіна упала – вже нова влада висловила йому недовіру й урізала в громадянських правах як «активного прихильника комуністичного режиму».
Через кілька років, на численні запити громади містечка, справу багаторічного міського голови переглянули. Перед ним офіційно вибачилися, повернули йому ранг державного службовця й виплатили усю різницю у пенсії. У супроводжувальному документі значилося: «громада міста довела Вашу принциповість у відстоюванні її інтересів».
Навіть не так важливо, чи було з кого вибирати, як життєво важливо те, чи справді ми обирали.
Якщо за нас «домалювали», і це пройшло безкарно, то наступного шансу обирати хоч когось – вже не буде. Хто ж погодиться після вдалої операції «взяття влади на місцях» (залякування, створення партій-двійників, комплектації ТВК своїми кадрами, застосування адмінресурсу, безпосередніх фальсифікацій на дільницях), при нашому понятті про здоровий глузд, власноруч дати народові бодай маленьку можливість змінити людей при владі?!
Вільний вибір передбачає можливість вільного громадського контролю над обраними. Ми ще навіть не дійшли до усвідомлення необхідності такого контролю, як основного способу поліпшення нашого життя, а у нас уже хочуть забрати саму можливість формування таких стосунків між громадою і владою.
За великим рахунком, жителю села/селища/містечка/міста немає великого діла до того, до якої партії належить людина, яка керуватиме життям громади. Людям важливо ЯКОЮ буде ця людина, ЧОГО вона насправді хотітиме і Що вона робитиме.
Якщо людина діятиме в інтересах громади – його поважатимуть і цінуватимуть.
Ось реальна історія про міського голову невеликого східнонімецького містечка. Як усі у ті часи, на такій посаді він міг бути лише із партквитком у кишені. Довгі десятиліття його нещадно критикували «за недоліки в ідеологічному вихованні молоді», бо дозволяв влаштовувати у місті виставки художників-авангардистів; йому писали догани «за недостатні показники учасників соцзмагань між трудовими колективами міста»; йому вказували кого треба призначати, а кого звільняти з важливих посад, а він уперто не приймав номенклатурщиків і відстоював справжніх фахівців. І ось, коли Берлінська стіна упала – вже нова влада висловила йому недовіру й урізала в громадянських правах як «активного прихильника комуністичного режиму».
Через кілька років, на численні запити громади містечка, справу багаторічного міського голови переглянули. Перед ним офіційно вибачилися, повернули йому ранг державного службовця й виплатили усю різницю у пенсії. У супроводжувальному документі значилося: «громада міста довела Вашу принциповість у відстоюванні її інтересів».
