Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 17:37

Схід як ключ до розуміння України


Японська родина під час цвітіння сакури. Токіо, 6 квітня 2010 року

Іван Бондаренко

(Із виступу на відкритій дискусії «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом», започаткованій Інститутом філології Київського національного університету імені Шевченка)

Київ – Ми європейці, а українців я завжди відносив, і себе в тому числі, до європейців – надзвичайно мало знаємо Схід. Один журналіст гонконгської газети зазначив, що судячи із західних публікацій про Схід, складається враження, що для європейців Тайвань і Таїланд – це одне й те ж саме, а Пекін вони вважають столицею якоїсь із цих країн.

Між тим, ґрунтовні знання Сходу набагато виразніше допомогли б нам зрозуміти власну культуру, власну літературу й власну історію, а отже й власне місце в цьому світі.

Історія розвивається по гегелівській спіралі. Були часи, коли на вищому щаблі опинялися східні країни. Коли європейці ще в шкурах ходили, китайці вже складали перші поетичні антології, вже винайшли порох, вже знали, що таке компас і суднобудування. А в середні віки й після буржуазних революцій піднімається по цій спіралі на вище місце Європа, європейська культура.

Зараз знову на перше місце виходить Схід. Це ще тільки початок цього сходження, але вже зараз Китай, на тлі світової економічної кризи, демонструє 12% зростання і вже обігнав Японію за валовим національним продуктом.

Ми цікавіші Сходу

Україна насправді є по європейський бік межі, що пролягає між Заходом і Сходом. Ми маємо навчитися користуватися цим географічним положенням, не втрачаючи при цьому власної індивідуальності.

Останні події засвідчили, що ми більше потрібні й цікаві Сходу, аніж Заходу. Захід вважає, що ми ще не доросли до їхнього цивілізаційного рівня. Туркам легше отримати візу до Німеччини й арабам до Франції, аніж українцям.

Нам заявляють, що ми цивілізаційно близькі і водночас створюють перепони в отриманні віз.

Натомість, студенти, які вивчають східні мови, отримують візи без усяких проблем, а також користуються багатьма грантовими програмами. Десь 80% наших студентів, які вивчають східні мови, їздять на піврічне й річне мовне стажування.

Гантінгтон помилявся

Гантінгтон стверджував, що «в ісламській, конфуціанській, японській, індуїстській, буддійській, православних культурах майже не мають будь-якого відгуку такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, верховенство закону, демократія, вільний ринок, відокремлення церкви від держави тощо».

Але як же тоді бути з Грецією, яка є православною країною і осереддям європейської культури?! Звісно, Греція пізніше стала православною, але вона чудово себе почуває серед європейських народів. Як і Болгарія, як і Сербія.

Є питання, чи втратять вони свою ідентичність? Можливо, певною мірою. Але чи буде це втрата? Схід дає гарний приклад того, як можна збагачуючись новим зберігати свою ідентичність.

Коли японці запозичили буддизм – вони не відмовилися від синтоїзму. Якщо ми викинули своїх дерев'яних Перуна й Дажбога у Дніпро, то японці зберегли синтоїзм, прийнявши буддизм. Ці релігії абсолютно мирно співіснували віками, а зараз поряд з ними ще мирно уживаються конфуціанство та християнство.

Цьому вмінню японців – сприймати інше, поєднуючи органічно з власним – нам треба вчитися.

Вина і сором, дія і засіб

Цивілізації Заходу і Сходу поділяють і характеризують як культури вини, що стосується Заходу, і культури сорому, що стосується Сходу. Ці терміни до обігу ввела американська дослідниця, психолог Рут Бенедикт у 1946 році, написавши книжку «Меч і хризантема». Цю книгу автор написала на замовлення військової американської адміністрації.

Ще іноді культуру Заходу називають культурою дії, а культуру Сходу – культурою шляху, культурою пошуку засобу.

За Біблією «Бог поставив людину над тварями і гадами…», тобто християнство одразу ставить людину в центр цього світу, підкорюючи йому природу. Людина Заходу, сприйнявши ці ідеї, дійсно відчувала себе господарем природи. І атомна енергія, атомна бомба, і бактеріологічна зброя – це все винаходи Заходу.

Китайці ж, коли винайшли порох, могли б, створивши гармати теж завоювати весь світ . Однак вони використовували порох протягом століть виключно для феєрверків. Коли порох попав до європейців, то перше, що вони зробили – це гармати і мушкети. Різниця у наших світосприйняттях очевидна.

Це ж стосується прикладного мистецтва. Якщо для нас прикладне мистецтво перетворюється на предмети розкоші – годинники, посуд, порцеляна мають бути золотими, то в Японії, наприклад, цінується не матеріал, а майстерність виготовлення. Глиняна чашка, майстерно прикрашена, може коштувати набагато більше, аніж позолочена порцелянова чаша.

Різні підходи й щодо музики. Ніхто не знає японського композитора рівня Бетховена, Баха, Моцарта чи Шумана. Самі японці чи китайці не назвуть таких. І це тому, що вони всі композитори і всі музиканти. Немає японця, який би не вмів грати на якомусь музичному інструменті. У європейців же, навчати дитину грати на фортепіано – це вже підняти її на щабель вище багатьох інших дітей.

Ще більшу різницю у підходах демонструє аналіз літератури Сходу та Заходу. Коли вперше європейці наприкінці 19-го століття познайомилися з японською поезією – це був справжній шок. Відомий французький літературознавець і поет, засновник журналу свого імені Жюль Ренар, в одній зі своїх статей, під впливом японської хайку, писав: «Перше. Прекрасним є все на світі. Про свиню слід говорити так само, як про квітку. Друге. Я переконаний, що будь-який опис, що містить понад 10 слів, не є художнім. Третє. Стосовно майже всієї існуючої європейської літератури можна сказати, що вона занадто довга. Четверте. Життя слід зводити до його найпростіших проявів».

Вінсент ван Гог, зачарований японським живописом, теж звернув увагу на здатність східної людини годинами спостерігати за тим, що поруч і милуватися ним. «Вони що, міряють відстань до Місяця? Ні. Їх чарує саме те, що є поруч», – казав художник.

Уміння східних людей у малому й близькому побачити всесвіт, найкраще, по-моєму, віддзеркалює вірш хайку сучасного поета Іїди Дакоцу. У перекладі хайку звучить так:

В росинку вгледівшись,
Що з листячка звиса,
Себе, самотнього,
під Місяцем побач.


Поетеса 17-го століття Сага Нотійо має чудовий вірш: «Павійки квіт цеберко оповив. Схожу по воду до своїх сусідів».

Відомий японський поет 18-го століття, чернець, дзен-буддист, Рьокан писав:

Недовговічна,
Як жіноча врода,
Гірських жоржин, що розцвіли, краса –
Зірвати жаль
І не зірвати шкода.


У того ж Рьокана є ще таке: «Украв усе з моєї хатки злодій, але залишив Місяць у вікні». Або, «Згоріло все. Єдина втіха – квіти, ще до пожежі встигли відцвісти».

На цих прикладах можна бачити різницю між нашим і східним менталітетом: західна людина намагається підкорити цей світ будь-якими шляхами, тоді як східна людина намагається знайти своє місце у мікро- і макрокосмосі.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Читайте на дотичну тему:
Статус народів вимірюється їхньою волею до буття (Оксана Пахльовська)

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG