Доступність посилання

18 Грудень 2017, Київ 17:08

Пам'ять про Голодомор незабаром стане «єдиною» – екс-віце-прем'єр


Іван Васюник

Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів Радіо Свобода запросило до розмови Івана Васюника, екс-віце-прем'єра України, співкоординатора «Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду»

– Кожну четверту суботу листопада в Україні День пам’яті жертв Голодомору. Завтра поминатимуть загиблих від Голодомору. І тоді о 9.30 Президент Віктор Янукович візьме участь у жалобних заходах на території Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні».

Як повідомив голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, Президент доручив керівникам усіх регіональних державних адміністрацій «гідно вшанувати пам'ять жертв загальнонаціональної трагедії – голодоморів».

«Голодомор – це жахлива сторінка в історії українського народу, це катастрофа планетарного масштабу, тому цими днями увесь український народ глибоко сумує за мільйонами загиблих співвітчизників». Процитував пан Вишиванюк слова президентської директиви.

О 14.30 розпочнуть свої меморіальні заходи опозиційні сили, зокрема БЮТ і «НУ».

Пане Васюник, саме Ви, як нам розповіли, є ініціатором створення цього громадського комітету?


Незабаром той час, коли в Україні не будуть говорити і не будуть усвідомлювати, що пам'ять про Голодомор в однієї частини нації є одна, а в другої – друга
Я думаю, що незабаром той час, коли в Україні і журналісти, і громадяни не будуть говорити і не будуть усвідомлювати, що пам'ять про Голодомор в однієї частини нації є одна, а в другої частини нації є друга, відзначає окремо влада, а окремо опозиція.

Пам'ять про цю найжахливішу трагедію, ім’я якій «геноцид», належить не владі, належить не партії, не жодній конкретній особі, скільки б вона для цього не зробила. Пам'ять належить народу. Це розуміють всі. Це розуміє влада, це розуміє громадськість світова, тому що влада технологічна, вона періодично знайомиться з результатами соціологічних опитувань, і влада розуміє, що в цьому питанні, в цій сумній, трагічній гуманітарній сторінці, катастрофі української нації єдина позиція як на сході, так і на заході, в кожному куточку України, можливо, десь там з певними відхиленнями у процентах, але єдність є.

Тому коли громадськість за 10 днів до цього сумного дня ініціювала… Я наголошую, що не опозиційні сили, а громадський комітет, до складу якого увійшло більше 40 видатних громадських діячів культури, колишні міністри, наприклад, освіти – Вакарчук, ректор Києво-Могилянської академії, пан Сверстюк, пан Брюховецький, пан Дзюба і багато-багато інших. Ця ініціатива мала на меті тільки одне. За 10 днів влада не оголошувала свої позиції, а впродовж останніх 7 років український народ у всіх куточках нашої країни вже зробив певну традицію. Ми мали на меті тільки підтримати цю традицію.

Ми про це поінформували владу, ми запросили на свої заходи всіх президентів України: від Леоніда Макаровича Кравчука до пана Януковича. Ми ніколи не проголошували про те, що це є захід опозиційний. Зголосилися до підтримки і до участі в заході представники понад10 партій демократично-патріотичного спрямування, будуть представники з багатьох регіонів, запрошені всі керівники дипломатичних представництв, вони також дають свої підтвердження щодо участі.

Так що метою Громадського комітету було відтворення традиції, збереження традиції і єднання всіх українців у пам’яті про цю жахливу трагедію.

– Ви особисто цією справою займаєтеся зі власних переконань як громадянин України, як колишній керівник країни, як політик, як людина,чию долю, може, зачепила ця трагедія?

– Ні. Я народжений у західній частині України. Голодомор-геноцид 1932-1933 років моєї родини не торкнувся. Але я пам’ятаю, в різні часи, як я переносив через своє серце інформацію, спогади.

Чому я займаюся цим зараз? Відповідь дуже проста. І на посаді віце-прем’єр-міністра я вів цю тему і займався будівництвом меморіального комплексу. Я вважав, що це мій обов’язок, обов’язок як державного службовця, а зараз я вважаю, що є час просто віддавати людям і віддавати нації те, що ти можеш робити в кожну конкретну хвилину.

– У нас є слухач.

Слухачка: Дуже дякую Вам, пане Іване. Це стосується сім’ї моєї мами. Моя бабуся розповідала. Це був геноцид. Я завжди буду любити Ющенка Президентом за те, що він підняв цю тему. І моя мама дуже дякувала за це. І ми завтра обов’язково будемо.

– Дякую. Я думаю, що Вашому прикладу в цей день можуть послідувати багато інших киян. Я думаю, що час завтра відкласти для киян разом зі своїми дітками на годину чи суботні турботи, чи тим більше якісь розважальні речі і прийти до «Меморіального комплексу пам’яті жертв голодоморів», що на вулиці Мазепи, неподалік від Києво-Печерської лаври, і цю годину разом зі своїми діточками з 14.30. засвітити свічку у пам'ять по мільйонах жертв.

– О четвертій годині буде загальнонаціональна хвилина мовчання.

Кореспонденти Радіо Свобода вийшли на вулицю, щоб запитати людей, чи вони знають про це і чи долучатимуться до цієї акції?

Респондент: Я вважаю, що це дуже потрібно. Все-таки величезна кількість людей загинула. І багато навіть тих, хто живі, бачите, як згадують це все. І в кожного в душі це нещастя, велике горе. Я обов’язково запалю свічку!

Респондент:
Потрібно для історії, для наступних поколінь. Вдома запалимо, на столі. Сядемо, пом’янемо, як слід.

Респондент: Важливо, звісно. Постраждали. В Обухівському районі діди. І мій тато навіть захопив цей Голодомор. Коли вони розповідають, і ми чуємо, як вони страждали, – вшановую, йду в церкву, молюся за всіх людей, які в той час постраждали, запалюю свічку.

Респондент: Пам'ять – це дорога в майбутнє. Якщо ми не будемо знати і розповідати своїм дітям і онукам про минуле, то у нас немає майбутнього. Моя бабуся це пам’ятає, вона мені розказувала, коли я був ще дуже малим. Але я пам’ятаю.


– Дуже багато хто дорікає політикам. Мовляв, взяли цю болючу тему для українців і використовують її у своїх якихось власних інтересах задля того, щоб ствердитися як політики, заробити собі більше прихильників.

Як тут відділити зерна від тієї оболонки, яка насправді завжди супроводжує політичну діяльність?


– Нечисленним групам політиків, які про це стверджують таким чином, ніби політизують тему цієї трагедії, я б сказав так. Відповідь є у тільки що згадуваних українців. Я говорив з ними, з сотнями, я перечитував спогади очевидців Голодомору тисячами...

Я тільки назвав би декілька речей. Була конфіскація не тільки зерна, але всього харчу. Була заборона виїзду з села і заборона торгівлі, були оточені українські села військовими таким чином, що з села не можна було вибратися. Українські села десятками і сотнями заносилися на так звані «чорні дошки», що означало приреченість. Це Вам відповідь, чи це був спеціально організований геноцид, чи ні?

А щодо політичної мотивації, то я просто хочу повторити те, що я сказав. Той, хто думає, що право чи пам'ять про цю трагедію може належати партії чи окремій особі, той глибоко помиляється. Той, хто думає, що на цьому можна набрати певних політичних дивідендів, той взагалі заблуджується.

Можливо, це некоректне порівняння, але наша перша слухачка говорила про Президента Ющенка. Я думаю, що кожен українець знає і підтвердить, що він практично, як Президент України, зробив усе для того, щоб донести правду до людей, щоб люди самі визначилися. Президент України не обраний другий раз на президентську посаду. Зрозуміло, що це один із аргументів, і він, можливо, дуже простий.

– Він беззаперечний і очевидний. Мені так здається.

У нас є слухач.

Слухач: Чи мають українці право називатися людьми, якщо вони не хочуть навіть зараз вийти і відстояти свої права? Адже доведеться в наступному році відзначати два голодомори – податковий і 1933 рік.

Я думаю, якби в 1933 році українці вийшли, то вони могли протистояти Сталіну і уникнути Голодомору. Спочатку, напевне, треба стати людиною, а потім уже відзначати Голодомор.


Коли люди звільняються від страху, вони стають громадянами, з громадян будується нація, а нація творить державу. Не влада, нація, народ творить державу
Найбільше, що шкодить становленню особистості, це страх. Страх від Голодомору, навіяний тодішньою владою і підтриманий упродовж 70 років, перебував і перебуває, можливо, ще й до цього часу у багатьох людях, а, можливо, ще в їхніх очах можна побачити його, люди боялися цього.

Мені здається, що тоді, коли люди звільняються від страху, вони стають громадянами, з громадян будується нація, а нація творить державу. Не влада – нація, народ творить державу.

– Навіть чати на Інтернет-сайтах показують, що тема Голодомору є надзвичайно болючою. Не тільки в плані тієї негативної інформації, яку ми дізналися про власну історію, і тих негативних емоцій, в тому що зараз люди це обговорюють в надзвичайно підвищеному нервовому напруженні як ті, хто за, так і ті, хто проти. І цей аргумент, що, мовляв, вам немає більше про що говорити, що у вас зараз проблем немає, чому ви увесь час цим займаєтеся, то наскільки, на Вашу думку, цей аргумент має якісь підстави під собою?

Зокрема голова Кіровоградської ОДА Сергій Ларін сказав, що так, ми проведемо заходи, бо Президент нам сказав це зробити, але я вважаю, що нам не свічки треба запалювати, а нам треба займатися теперішніми проблемами.


– Він має можливість це підтвердити, як він успішно і ефективно займається. Але одне з другим абсолютно не пов’язане, бо є ще не тільки такі заяви. Є і дії, наприклад, мера міста Херсона. Я уявляю собі, як би він діяв, наприклад, якби йому заборонили відвідати могилу своїх батьків або прадідів – дай Боже, щоб його батьки ще жили. Це речі, які не вписуються ні в які закони моралі, духовності.

Окрім всього того, що Голодомор-геноцид класифікується як спеціальний злочин проти українського селянства сталінсько-комуністичного режиму, у суті цього злочину лежала велика зрада тодішньої державної номенклатури головних законів моралі і духовності.

Я звертаюся до своїх співгромадян: не вірте обманливим запевненням у тому, що головне ужитті є добробут, тому що як тільки ви бачите, що ваші керівники діють невідповідно до законів християнської моралі, до моралі взагалі, якщо вони поступають нечесно, то це є ознака того, що в такої влади може наступити момент, коли вони перейдуть усі бар’єри.

– Принцип «Не убий!» лежить в основі моралі усіх народів і в усі часи.

Світовий конгрес українців розмістив в Інтернеті звернення, адресоване Президентові України Віктору Януковичу. «Світове українство закликає Президента публічно визнати Голодомор геноцидом». Зараз триває збір підписів.

Ініціатором цього звернення є Стефан Романів, Генеральний секретар Світового конгресу українців, голова Координаційного комітету у справах Голодомору.

Ще влітку, коли пан Романів приїжджав до Києва, приходив до нас на Радіо Свобода, то він казав про те, що світове українство хоче звернутися до президента Росії, до президентів інших країн і запитати їх: чому би разом вони не визнали Голодомор геноцидом проти усіх народів СРСР, які постраждали тоді від геноциду, організованим сталінським режимом?

Пане Васюник, як Ви думаєте, які перспективи має ось і це звернення, і можливість обговорення цього, скажімо, з президентом РФ?


Ми не повинні зараз допустити , щоб чи ззовні, чи зсередини у нас з’явилася така зброя, як безпам'ятство, щоб воно повернулося
Ми довго були в безпам'ятстві, щоб бути такими оптимістами, щоб швидко з неї вибратися. Ми не повинні зараз допустити іншого, щоб чи ззовні, чи зсередини у нас з’явилася така зброя, як безпам'яцтво, щоби воно повернулося.

Щодо зовнішньої думки щодо цієї трагедії української, то, на моє переконання, тут є дві позиції. По-перше, в Україні є закон, який визнає Голодомор геноцидом, і є рішення суду. І цивілізований чиновник повинен рахуватися з цим законом. Вони повинні бути законослухняними. А є питання моралі. А є питання, так би мовити, своєї історичної пам’яті.

Я і Громадський комітет займаємо досить лояльну і конструктивну позицію. Ми висловили переконання, що прийде час і незабаром і нова влада усвідомить і зробить політичні заяви.

Тільки за останніх півроку завдяки послідовній діяльності того ж Світового конгресу українців, української діяльності сторінка про Голодомор-геноцид з офіційного сайту Президента України як зникла, так і через декілька місяців з’явилася. Влада цього року відзначає, у своєму форматі, але відзначає і вшановує пам'ять.

Я думаю, що невдовзі той час, коли українська нація і політичні партії будуть єдині у своєму трактуванні.

Щодо зовнішніх позицій, мені здається, рано чи пізно і керівництво РФ зрозуміє, що визнання цього акту геноцидом буде актом честі для керівництва Росії.

Біда тут у тому або ті, хто намагається не сприймати позицію України, протиставляють не протиставлене. Ми ніколи не стверджували, і в законі України про Голодомор-геноцид чітко сказано, що український народ, Верховна Рада України співчуває всім народам, які в той чи в інший час були піддані насильницькому голоду. Але знову ж таки це питання не до України. Українська влада, українська Верховна Рада прийшла до цього усвідомлення.

Ми вважаємо по мірі того, як будуть вважати нації інші, щоб і вони усвідомили в той чи в інший спосіб це питання самовизначення кожної нації і її керівництва.

– Сьогодні Держдума Росії визнала Катинську трагедію злочином сталінського режиму. Поживемо – побачимо. Ваші слова можуть справдитися.

У нас є слухач.

Слухачка: Ваш гість правильно сказав, що це не є проблемою нашої української влади. Це проблема нашого українського народу. Мені 36 років. Я знаю про це з розповідей моєї свекрухи. Вона з Сумської області. Вона мені розповідала про ці ж самі 1933 роки, як їхня мати ходила працювала в колгоспі і в своїх чоботях приносила 5-6 зернят цього хліба, за які могли її в той час покарати. Але ж вона приносила, бо в неї було 6 дітей вдома.

Також мені розповідав мій свекор, який взимку 1933 року катався на залізній трубі, а звідти викотилося два маленьких мерзлих яблучка. Він був такий радий цим двом яблучкам! Він плакав. Коли він мені розповідає це, я плачу.


Недалеко від Харкова, де без християнського звичаю закопувалися тисячі вбитих голодом, успішно, на повну потужність працював спиртзавод, який переробляв зерно
Такі спогади без сліз на очах не можна розповідати.

Я був на Харківщині, коли відкривався один із перших меморіальних знаків недалеко від Харкова пам’яті жертв Голодомору. І один із фактів, який не вкладається в голову. У той час на місці, де відкривався знак, без панахид, без християнського звичаю закопувалися тисячі вбитих голодом, недалеко від цього місця успішно, на повну потужність працював спиртзавод, який переробляв зерно.

Це для тих, хто каже нам, що це не був спеціально організований голод.

– Багато хто дорікає українцям, що ми зациклені на своїй історії і не дуже можемо дати лад нашому сьогоденню.

Між тим є країни (і це загальновизнаний світовий позитивний досвід), які практично з нуля відтворили свою мову, відтворили свою культуру, встановили жорсткі вимоги щодо того, що кожен громадянин повинен вивчити свою мову. Я, наприклад, кажу про Ізраїль.

До нас приїжджав із візитом президент Ізраїлю. І ця тема порівняння цих двох країн і нашого історичного досвіду знову виринула з вуст самого президента.


– Напевне, на місці країни з 50-річною історією або із ще більшою історією, 100-річною, у яких вирішенні питання історичної пам’яті, формування нації, мови, зокрема , що стосується держави Ізраїль, пам’яті про одну з найжорстокіших трагедій – Голокост, то я б, можливо, міг і толерувати або там самопроголошувати.

Давайте дивитися в майбутнє. Ми віддамо науковцям, історикам, громадянам, але не для України. Не для держави, якій 20 років. І навіть не тому. Україна лише в 20 столітті декілька раз втрачала незалежність. І однією з причин того, чому вона втрачала цю незалежність, тому що українці як не державницька нація не могли ще сформувати на основі помилок в історії адекватних відповідей, щоб зберегти нашу державність.

– А не маєш держави, отже, не маєш вагомих важелів і інструментів, щоб захищатися. Такий принцип був, і такий принцип залишається.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG