Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 10:10

Від «несознанки» до «поміновенія» (З Богом чи з князем світу цього?)


Київ – У кримінальному світі є багато влучних виразів, що стосуються поведінки на слідстві. Особливо тяжкі злочини, зазвичай приховуються. Таких називають «ушел в несознанку». Мовляв, не знаю, не чув, не бачив…

Большевики займали таку позицію перед західним світом систематично. Свої жертви вони засекречували, за правдиві свідчення – карали, лжесвідків наймали.

Навіть коли проти них свідчили документи, вони відмовлялися від «чистосердечного признання». Наприклад, вбивства в Катині або пакт Молотова-Ріббентропа про розв’язування Другої світової війни…

Але серед злочинів, які особливо приховують перед людством, – злочин людиновбивства. Тим більше тоді, коли він дістав міжнародну кваліфікацію – геноцид.

Викриваючи гріхи Сталіна перед партією, Микита Хрущов обминув його найтяжчі гріхи перед народом. Ми не знаємо, що приховується в архівах Кремля. Найімовірніше, Сталін не записував тих розпоряджень, які видавав усно. Так само як Гітлер ніде не задокументовував Голокосту…

Але коли українську інтелігенцію судять «за тероризм», і то демонстративно – в столичному оперному театрі 9 березня в день народження Шевченка… Коли українську церкву ліквідовано, а священика убито або засуджено. Коли сотні письменників розстріляно або вислано в концтабори. Коли села, в яких вилучено все їстівне, оточені чекістами, а Молотов із Кремля видає зимою 1933 року заборону продавати в селах сірники, то тут злочин геноциду навіть не прихований. Але його важко усвідомити, бо він жорстокіший за розстріли і виходить за межі свідомости.

І тут, за законами жанру, знищуються свідки, на закордон наймаються фальшиві свідки типу Дуранті, на Захід експортується зерно. Слово голод заборонене.

Один Бог бачить правду. І, мабуть, бачать слуги його…

Принаймні після падіння цензури 1989-го, після зупинення терору вже можна було піти до уцілілої церкви і помолитися за спокій душ православних християн, замучених голодом, закопаних у ровах, не відспіваних і не пом’янутих… Чому цього не сталося? Церква ж молиться за всіх людей. Навіть за всіх подорожніх – на землі, в повітрі, на морі… На відміну від політичної влади, яка допомагає тільки своїй партії, своєму блоку.

Чому ж РПЦ на своїй «канонічній території» в умовах свободи не виконала свого християнського обов’язку – молитися за усіх живих і пом’янути усіх гнаних, замучених, померлих? Чи їй була заборона з Кремля?

Чому на Волині православні попи молилися на могилах безбожних каґебістів і відмовлялися правити панахиди на могилах православних волинських повстанців?

Чому на Слобожанщині, де Голодомор косив мільйони православних, РПЦ відмовилась поминати невідспіваних чад Церкви, замучених Голодомором?

Кремлівські політики, виховані большевиками, «пішли в несознанку». Вони не знають, не чули про Голодомор в Україні. Але чому за ними «пішла в несознанку» Церква? Чи вона сповідається перед Богом, чи перед Кремлем?

Порівняно недавно предстоятель УПЦ митрополит Володимир визнав український геноцид, коли його визнала Верховна Рада України. Прес-служба УПЦ заявила про своє відмежування від заяви свого митрополита! Важко УПЦ примиритися з Богом і його суворою правдою. Легше «йти в несознанку», особливо коли дізнання проводять «свої люди», для яких Бог далеко, а влада близько.

27 листопада, в останню суботу листопада, відбулося традиційне поминання в Україні замучених Голодомором. Громадський Комітет поминання жертв Голодомору призначив громадську жалобу на традиційно уставлений час запалювання свічки пам’яті о 16-й годині, біля пам’ятника Геноциду. Туди зібрались тисячі людей, представники усіх конфесій, люди різної віри. Там були представники іноземних посольств. Виступали попередні Президенти Віктор Ющенко і Леонід Кравчук. Хто там був і стояв і в черзі, щоб ударити в дзвін і поставити свою свічку, той запам’ятає, що народне визнання Україною Геноциду безповоротнє. Хай не всі телеканали були настільки вільними, щоб прийти туди. Хай не всі журналісти зрозуміли, що їх місце було там.

Там не було УПЦ. Разом із Президентом Віктором Януковичем і групою чиновників вони пом’янули усопших рано-вранці, перед телекамерами.

Окремо від народу і встановленої традиції. Вони все ще воліють «несознанку» за сценарієм запеклих. Мовляв, був голод, була біда, усім тоді було важко, умирали з голоду. Що й відзначаємо поміновенієм…

І ніщо сумління не потривожить, і ніхто не нагадає, що в Біблії усі лиходії і жертви названі по імені.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG