Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 22:07

Київ – «Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим», – написала понад 20 років тому Наталка Білоцерківець. Услід за нею моє покоління повторювало і тоді, а почасти повторює й досі як заклинання слова «Ми помрем не в Парижі». Ми помрем не в Парижі? Щемно і ущемлено, жалісливо і якось геть по-капітулянськи. З дитячою образою на весь світ.

Але, вибачте за настирливість, чому, властиво, український поет не може дозволити собі навіть у думках стрибнути сторч головою із мосту Мірабо у Сену? Або ж врізати дуба десь у Венеції? Зрештою, чому б там просто не пожити? Але є прагнення, про які українці навіть не мріють. Хоч би вони й були поетами. Який суд прирік наш дух на «ув’язнення» у межах державного кордону? Та не було ніякого суду. Просто є інерція мислення.

Європейська культура – мислення без кордонів

Герої роману польського письменника Януша Вишневського «Самотність в мережі», яким сьогодні зачитуються молоді українці, мешкають не лише в Польщі. Вони переміщуються територією Європи блискавично – Мюнхен, Варшава, Брюссель, Лондон.

Кордони зметено, національні риси знівельовано. Стосунки укладаються не між англійкою і бельгійцем чи поляком, а поміж європейцями, яким вільно бути разом або ж розійтися. Кордонами їм служать винятково лінії почуттів.

Можна сміливо стверджувати, що визначальною рисою нового мислення у європейській культурі стало ігнорування політичних, державних, етнічних кордонів. Шлагбауми, пункти пропусків, митні догляди, штампування паспортів – усі ці примари минулого витіснено як із повсякденного життя, так і з мистецьких творів.

Адже етнічний поляк Януш Вишневський, який нині постійно мешкає у Німеччині, написав свій роман не тільки для польського читача. Може, саме тому ним сьогодні зачитується Європа, у тому числі й українці. Подібно як і романом француза Марка Леві «Усе, що не було сказано».

У цьому творі сюжет закручено ще вигадливіше. Головні герої – американці, дочка і батько (до слова, їх образи створені за стандартами літературного фаст-фуда), з’ясовують свої стосунки спочатку вдома, потім у Канаді, а насамкінець потрапляють у Німеччину. Тут нас повертають до часів руйнування берлінської стіни і палкого кохання, утраченого колись головною героїнею через грубе втручання батька. Марк Леві, використовуючи новітні стереотипи (такі, скажімо, як берлінська стіна чи багата американська Попелюшка), написав роман, що мав успіх на книжковому ринку. Але якби не присутня в книжці біографічна довідка про автора, то зрозуміти, що той – француз, було б доволі складно.

Про зацикленість на «любові до батьківщини»

Українські письменники рідко наважуються «висилати« своїх героїв за межі України. Київ, Львів, Станіславів чи, у крайньому випадку, Запоріжжя (як от у романі Павла Вольвача «Кляса«). Далі – ані кроку!

Ми товчемося на рідній землі і пишаємося тим, що пишемо тільки про свою вітчизну, єдину і неповторну. Правда, усе частіше побиваємося, що Європа нас не помічає і не читає. Ба, часом закрадається сумнів, чи там узагалі здогадуються про наше існування!

А, може, Європа помічає лише тих письменників, які помічають саму Європу?

Хіба Юрка Андруховича не почали особливо багато перекладати після того, як він позбувся просторових обмежень, і героями його творів стали австрійці, німці, італійці? Так само, як і Тараса Прохаська та кількох інших письменників із їхнього покоління.

Цілком імовірно, що європейцям цікаво побачити власні мармизи в українському літературному дзеркалі так само, як і нам свої – у їхньому.

Література не потребує капіталовкладень для того, щоб інтегруватися в європростір. Тут потрібно задіювати особисті творчі контакти, шукати перекладачів і видавців у Польщі чи Німеччині. Тоді література буде спроможною переступити через яйцеголових політиків і зробити Україну ближчою до західної цивілізації.

Тому помирати у Парижі, може, й не треба. Але пожити там хоч якийсь час – зовсім не завадило б...

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG