Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 11:54

Податковий кодекс після президентського вето: два кроки назад, крок вперед, боротьба попереду


Володимир Дубровський

Володимир Дубровський*


Як ми і передбачали, результатом боротьби проти Податкового кодексу став компроміс, тобто ситуація, коли жодна зі сторін не задоволена результатом. Однозначно програли ті, хто взагалі не брав участі в боротьбі, передусім фізичні особи та неорганізовані підприємці.

Переможцем із точки зору боротьби за тактичні політичні переваги може себе вважати Президент, позаяк йому вдалося відіграти на публіці роль «арбітра», а також розколоти дрібний бізнес і відколоти його від середнього. Але з погляду на інтереси країни, зокрема стратегії справжніх реформ, дії влади навколо кодексу залишають мало підстав для оптимізму.

Україна конче потребує податкової реформи. Але під цим терміном кожний розуміє, що йому вигідніше. Саме тому ніколи не можна вимагати від влади «ухвалити саме той закон», не уточнюючи суті змін.

Отже, малий та більша частина середнього бізнесу прагне зменшити податковий та, головне, адміністративний тиск; МВФ очікує збільшення надходжень, щоб збалансувати бюджет; великий бізнес та частина середнього, які зросли на існуючій системі, все, за великим рахунком, влаштовує... Але вони були б не проти руками податкової позбутися менших конкурентів.

Лебідь, Рак і Щука

Нарешті, сама податкова (а бюрократія вже сформувалася як самостійна група інтересів) бажала б розширити свою владу над платниками, щоб збільшити корупційні надходження безпосередньо «до кишені», зберегти «схеми» з повернення ПДВ кому не треба, і неповернення справжнім експортерам, а також загнати якомога більше клієнтів до своїх «конвертів».

Подейкують, що останні передані під «дах» криміналу, отже з'являється ще один потужний гравець. Таким чином, маємо класичний приклад «Лебедя, Рака та Щуки», які, як відомо, не можуть зрушити воза з місця.

Але з іншої точки зору, якраз за такої патової ситуації горезвісна «політична воля» має найкращі шанси щось змінити.

З погляду економіста, мета справжньої реформи того штибу, що найнагальніший саме для України, полягала б, передусім, у радикальному збільшенні можливостей для підприємництва та конкуренції і запобіганні монополізації ринків.

Отже, гарний кодекс мав би кардинально полегшити й зробити абсолютно прозорим насамперед адміністрування податків, усуваючи владу «начальників» над бізнесом, залишаючи незмінним або тільки незначно збільшуючи загальний податковий тиск, але при цьому розподіляючи його рівномірніше.

Принаймні, останнє нібито ставили на меті автори цього кодексу. Втім, оскільки на ділі кодекс розробляли здебільшого колишні та теперішні податківці, то спочатку вийшло просто протилежне до описаного вище. Зрештою, під тиском спочатку великого, а потім і малого бізнесу задумки фіскалів підрихтували. Остаточний вердикт можна буде виносити тільки після перевірки на практиці. Але попередньо, виходячи з розстановки сил та деяких положень, складається враження, що умови ведення бізнесу дещо погіршаться, надходження до бюджету значно не зростуть, а малому бізнесу доведеться ще багато боротися за своє існування. Ніякої реформи наразі не відбулося.

Влада стверджує, що реформа насамперед полягає у зменшенні податкового тиску. Але це не відповідає дійсності і наразі недосяжно. Звичайно, хотілося б полегшити тягар, але це поки що навряд чи можливо з огляду на надто великі бюджетні витрати. Їх варто б скоротити, але це вимагає вже інших реформ. Сьогодні ж номінальний податковий тиск, враховуючи нарахування на зарплату, складає близько 50% від офіційного ВВП. У країнах із подібним рівнем економічного розвитку та добробуту він становить 20-30%, більше така неефективна економіка витримати не може.

Для ухилення від податків залишається безліч схем

Насправді, в Україні за рахунок тіньової економіки середній тиск приблизно такий же, просто практично всі фірми приховують частину доходів – і тільки за рахунок цього залишаються конкурентноздатними. Зниження ставки податку на прибуток взагалі не вплине на справжній податковий тиск, оскільки цей податок збирається переважно шляхом «домовленостей», заснованих на «рознарядках», ставка не має значення. Натомість, зібравши той самий обсяг податку тими самими методами, але за нібито меншою ставкою, податкова радо відзвітує про успішне «виведення з тіні» частини прибутків.

Латання дірок, тобто закриття можливостей для ухиляння від податків, – справа така ж невдячна, як і латання погано побудованої дороги. У кодексі робиться спроба закрити деякі з існуючих схем. Але, по-перше, більшість інших, особливо тих, що використовуються великим бізнесом, залишаються.

За великим рахунком, навряд чи можна ліквідувати, наприклад, схему трансферних цін: це коли, приміром, експорт іде за собівартістю до офшора, а вже звідти – до справжнього покупця і за справжньою ціною. Встановлення «звичайних» цін – це неприпустимо грубе адміністративне втручання у свободу ринкового ціноутворення. Заборона стосунків із офшорними компаніями – так само неприпустиме грубе порушення свободи контрактів.

По-друге, не місце закритих дірок будуть неодмінно вигадані нові.

По-третє, знищення певних можливостей для ухиляння від податків відбувається коштом зменшення можливостей для нормального бізнесу. Наприклад, обмежуючи сплату роялті нерезидентам, кодекс так само обмежує й фіктивні роялті на користь самих себе, і справжні – на користь іноземних власників патентів чи торговельних марок, які вітчизняні підприємства могли б використовувати для виробництва брендової та високотехнологічної продукції. А забороняючи віднесення на витрати платежів на користь спрощенців, взагалі вбиває відповідні види їхнього бізнесу.

Нарешті, доти, доки залишається можливість ухиляння від усіх податків, в тому числі – на відміну від більшості інших схем – від ПДВ, через «конверти», які працюють, за твердженнями знаючих людей, під «дахом» самої податкової, все це латання дірок виглядає більше як спроба знищити конкурентів, аніж збільшити бюджетні надходження.

Як результат, надходження, скоріше за все, не збільшаться (точніше, будуть номінально зростати як наслідок інфляції та зростання ВВП), а індустрія ухиляння від податків сконцентрується, а її прибутки нечувано підскочать.

Радикального полегшення адміністрування не буде

Важко говорити про спрощення адміністрування. Безумовно, сама по собі кодифікація (зведення всіх законів до єдиного кодексу) дещо спрощує життя платникам. За твердженнями авторів, зближуються бухгалтерський та податковий обліки, але доведеться вести таки дві бухгалтерії.

Ліквідується низка навіть не другорядних, а зовсім незначних податків – просто тому, що з ними клопоту було більше, ніж надходжень, як до бюджету, так і «неформальних».

Проведення перевірок дещо впорядковується, але запроваджуються нові форми, і в деяких моментах податківцям надається більше свободи, а до підприємств ставиться більше вимог. Остаточно судити можна буде тільки на практиці, хоча вже зараз очевидно, що про радикальне полегшення адміністрування не йдеться.

Відповідальність держави перед платником також залишається асиметричною. Хоча, нарешті, дякуючи президентському вето, це питання зрушило з місця, і якщо на практиці така відповідальність буде працювати, то це дещо поліпшить стан справ.

Але навіть з президентськими поправками відповідальність, наприклад, за несвоєчасне повернення ПДВ, несе бюджет – про посадових осіб згадується тільки побіжно, з посиланням на якийсь інший закон. Очевидний результат компромісу між бізнесом та податківцями за рахунок інших! У той же час, фізичні особи (навіть не підприємці!), які мають доходи поза місцем основної роботи, тепер зобов’язані не лише подавати декларацію, а й вести протягом року облік, форми та порядок ведення якого «визначаються центральним органом державної податкової служби».

Але, зважаючи на традицію жити за неформальним законом, а не за писаним, справжнє значення будуть мати не стільки норми, прописані у самому кодексі, скільки політико-економічні наслідки його ухвалення, а також способу, у який це було зроблено.

Добра новина полягає у тому, що Президент дав зрозуміти своє небажання сприяти надмірному підсиленню бюрократії як групи інтересів. Адже перший раз він змусив відправити кодекс на доопрацювання влітку без будь-яких публічних протестів, а другого разу додав до свого вето багато пунктів, які на Майдані не звучали взагалі. Будемо сподіватися, що це тому, що він насправді відчуває загрозу, яка надходить від нехтування презумпції невинуватості податковою.

Недемократична влада не спроможна провести справжні економічні реформи

Справді, народ в особі дрібного бізнесу (здебільшого, представленого «базарниками») також продемонстрував владі свою «де факто» політичну силу, як назвали її американські вчені Дарон Асемоглу та Джеймс Робінсон у своїй книзі «Економічні джерела демократії та диктатури».

Під загрозою революції, відзначають вони, олігархічній владній еліті вигідніше піти на поступки, аніж ризикувати своїм майном. Але революційна мобілізація не може тривати довго. І коли напруга спаде, влада тихенько повертає все на свої місця. Саме так, напевне, намагаються вчинити зі спрощеною системою. Адже цілком очевидно, що залишити все, як є (тим більше, після всього сказаного) неможливо. Вочевидь, за два місяці слід очікувати нової спроби наступу податківців, і добре, якщо все зведеться тільки до підвищення ставок.

Отже, навіть можливість гучно висловити свої вимоги в жодному разі не гарантує права громадян. Як твердять Асемоглу та Робінсон, справжню гарантію дає демократія, яка містить механізми узгодження інтересів на постійній основі, без протестів. А саме ці механізми були від самого початку придушені цією владою. Згадаємо, що і перший раз за кодекс голосували без розгляду, і президентські поправки ухвалювалися так само – помахом руки регіонального депутата Михайла Чечетова.

Президент дав чітко зрозуміти, що він рахується тільки з силою і не має намірів ані узгоджувати будь-що, окрім як із представниками саме цієї сили, ані полемізувати, навіть всередині своєї власної партії. Все, що він дає, – його милість, і на цьому (як продемонстрував розгін Майдану наступної ночі після голосування) розмову закінчено. Тобто, він готовий іти на поступки по суті, але не по процедурі ухвалення рішень. Що означає тимчасовість цих поступок. Тим більше, з огляду на його власну позицію, озвучену в ефірі: Янукович виступає за відмову від спрощеної системи, що повністю узгоджується з його іншими поглядами.

У такий спосіб неможливо провести справжні економічні реформи. Досвід посткомуністичних країн переконливо свідчить: чим меншою була концентрація політичної влади, тим більше демократії. Зрештою, глибшими та успішнішими були ринкові реформи.

Під авторитарним управлінням можна успішно хіба що затягувати паски. Це, на жаль, теж іноді необхідно. Але! Чим більше буде справжніх реформ, тим менше доведеться здійснювати реформ «непопулярних».

Шкода, що перша ж спроба нібито реформування показала, що за недемократичної влади замість ринкових реформ людям доведеться максимально затягнути паски.

*Володимир Дубровський,
старший економіст, член Наглядової Ради Центру соціально-економічних досліджень

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG