10 грудня 2010 року на офіційному сайті Міністерства освіти і науки України був оприлюднений текст нової редакції проекту Закону України «Про вищу освіту».
Ознайомившись з текстом законопроекту, слід виділити наступні проблемі питання.
1. Встановлюються обмеження на підготовку фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів в залежності від типу вищого навчального закладу.
Так, підготовку молодших спеціалістів здійснюють професійні коледжі, підготовку бакалаврів здійснюють університети, академії, коледжі, а підготовку магістрів згідно проекту Закону здійснюють виключно університети, академії (ст. 7 законопроекту).
У чинному Законі такі норми відсутні.
2. Збільшується термін навчання в магістратурі, що як наслідок призведе до збільшення вартості навчання.
Так, відповідно до статті 7 п. 3, нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою магістра на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра становить півтора-два роки.
Запровадження такої новації не відповідає вимогам Болонського процесу, більше того, в Європі магістри навчаються не більше року, і це є гарантією студентської мобільності.
3. Ініціювання зазначення у документі про вищу освіту найменування відокремленого структурного підрозділу вищого навчального закладу в якому здобувалась вища освіта.
Відповідно до абзацу 4 статті 9, вказано, що в разі здобуття вищої освіти у відокремленому структурному підрозділі вищого навчального закладу, у документі про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра повинен зазначатись найменування цього підрозділу.
Запровадження такої новації буде негативно впливати на процес працевлаштування таких випускників вузів, як наслідок це призведе до зменшення кількості студентів, які будуть навчатись у відокремлених підрозділах вузів. А це вже напряму буде впливати на фінансовий стан вищого навчального закладу.
4. Скасування такого виду післядипломної освіти, як «перепідготовка» (залишається «спеціалізація», «підвищення кваліфікації», «стажування»).
У законопроекті передбачається скасувати такий вид післядипломної освіти, як «перепідготовка» (залишається «спеціалізація», «підвищення кваліфікації», «стажування») ( ст.10 законопроекту)
Більше того, відповідно до статті 10 п.8, особа, яка успішно пройшла програму післядипломної освіти, отримує відповідний документ встановленого зразка (свідоцтво, посвідчення, сертифікат, довідку тощо).
Відмова від видачі дипломів бакалавра та магістра значно знизить інтерес молоді до отримання післядипломної освіти, а відтак і негативно вплине на фінансовий стан вузу.
5. Зменшення кількості студентів денної форми навчання, яких у вищих навчальних закладах зобов’язані прийняти на перший курс за державним замовленням з 51% до 50% (на 1%) ( ст. 22 законопроекту).
6. Запровадження кількісних параметрів щодо необхідних умов створення університетів, академій, коледжів та професійних коледжів (ст. 23 законопроекту).
Запровадження такої градації є суб’єктивною позицією авторів законопроекту, і не має нічого спільного з вимогами європейської спільноти до якості здобуття вищої освіти. Реалізація такої ініціативи тільки спричинить «неприродній» процес «укрупнення» вузів або рейдерське захоплення більшими вузами менших.
7. Скасування права національного державного закладу встановлювати та присвоювати вчені звання доцента та професора (ст. 24 законопроекту).
8. Зменшення строку ліцензії на освітню діяльність для вищих навчальних закладів у порівнянні з чинним Законом зменшено з 3 до 2 років (ст. 26 законопроекту).
9.Значне звуження прав органів студентського самоврядування (ст. 37 законопроекту).
У законопроекті з повноважень органів студентського самоврядування вилучена можливість органів студентського самоврядування розпоряджатися коштами та іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках (ст. 37 законопроекту).
Зазначене право органів студентського самоврядування прямо встановлено у чинному Законі, проте відсутнє у законопроекті. Замість цього, існує досить невизначена норма, згідно з якою «органи студентського самоврядування виконують інші функції».
У законопроекті не врегульовано, хто саме виділяє кошти на фінансування студентського самоврядування. Це може призвести до двозначних тлумачень вказаної норми (ст. 37 законопроекту)
Разом із тим, у чинному Законі встановлено, що кошти, які є основою студентського самоврядування, визначаються Вченою Радою вищого навчального закладу.
У законопроекті не встановлено мінімально допустимий обсяг коштів, який вищий навчальний заклад повинен виділяти на студентське самоврядування. Запропонована редакція дає можливість встановлювати фінансування студентського самоврядування нижче мінімально припустимого рівня чи навіть взагалі не фінансувати його діяльність (ст. 37 законопроекту)
У чинному Законі встановлено, що кошти, які є основою студентського самоврядування, повинні становити не менше 0,5 відсотка коштів спеціального фонду відповідного вищого навчального закладу.
Законопроект значно погіршує фінансову основу діяльності органів студентського самоврядування у порівнянні з чинним Законом. Доцільним є у новому Законі України «Про вищу освіту» залишити норми, які регулюють фінансову діяльність органів студентського самоврядування у редакції чинного Закону України «Про вищу освіту» (стаття 38 чинного Закону).
10. Зменшення вимог до кандидатів на посаду керівників вищих навчальних закладів культури і мистецтв.
Згідно з законопроектом, керівником вищого навчального закладу культури і мистецтв може бути особа, яка має почесні звання «Народний артист України», «Народний художник України», «Народний архітектор України» або «Заслужений діяч мистецтв України» при відсутності у неї вченого звання професора та наукового ступеня (ст. 38 законопроекту)
За чинними Законом, наявність вченого звання професора та наукового ступеня є обов’язковою вимогою для всіх керівників вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації.
11. Зменшення кількості строків перебування на посаді керівника вищого навчального закладу.
Відповідно до абзацу 3 статті 38, керівник вищого навчального закладу може безперервно перебувати на посаді не більше двох строків підряд.
Вирішення цього питання повинно бути виключним правом колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.
12. Значне посилення впливу Міністерства освіти і науки України в частині організації та проведенні виборів ректорів вузів.
Відповідно до ст. 38 законопроекту, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) приймає пропозиції щодо претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу і вносить кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу для голосування.
Якщо в результаті повторного конкурсу жоден із кандидатів не набрав 30 відсотків голосів від статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) до проведення нових виборів призначає на умовах контракту виконувача обов'язків керівника вищого навчального закладу на строк не більше ніж два роки.
Розуміючи необхідність надання вищим навчальним закладам реальної автономії, адаптації до вимог Болонського процесу, необхідно закріпити в проекті нової редакції проекту Закону України «Про вищу освіту» виключне право вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу надавати кандидатури претендентів на посаду керівника або виконувача обов’язків керівника вищого навчального закладу до власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органами (особами).
13. Виключається норма існуючого Закону щодо можливості поєднання форм навчання (до форм навчання відносяться денна, заочна, вечірня, екстернатна), (ст. 41 законопроекту).
14. Ініціювання повернення системи вступних іспитів до вищих навчальних закладів.
Відповідно до першого абзацу статті 43 законопроекту, прийом на навчання до вищих навчальних закладів повинен здійснюватись за результатами ЗНО, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу.
15. Збільшення підстав для відрахування з вищого навчального закладу.
До підстав для відрахування з вищого навчального закладу у порівнянні з чинним Законом додані такі, як «завершення навчання за відповідною освітньо-професійною (освітньо-науковою) програмою»; «переведення до іншого навчального закладу»; «стан здоров’я, на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії», «порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу» (ст. 45 законопроекту).
16. Звуження прав педагогічних та науково-педагогічних працівників.
У законопроекті встановлено, що мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково-педагогічного працівника визначається вищим навчальним закладом в межах його річного робочого часу (ст. 49 законопроекту)
Це дає змогу навчальним закладам встановлювати надзвичайно великі обсяги навчального навантаження, наприклад шляхом включення до навантаження всього робочого часу працівника (до 1400-1600 годин на рік). У зазначеній редакції повністю нівелюється особливий характер праці науково-педагогічних працівників.
Разом із тим, за чинним Законом максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік, а педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.
17. Нечітке визначення механізму працевлаштування випускників вузів.
В статті 57 законопроекту йдеться про працевлаштування випускників вузів. З одного боку, держава забезпечує гарантії рівних можливостей вибору місця роботи, а з іншого випускнику вузу, що навчався за державним замовленням гарантується працевлаштування на підставі направлення на роботу відповідно до угоди.
Необхідно чіткіше сформулювати питання працевлаштування випускників вузів, особливо тих, що навчалися за державним замовленням, щоб уникнути різного трактування.
18. У законопроекті відсутнє закріплення форм підготовки наукових і науково-педагогічних працівників.
У чинному Законі встановлені основні форми підготовки наукових і науково-педагогічних працівників: аспірантура (ад'юнктура) і докторантура (ст. 58 чинного Закону).
19. У законопроекті, в порівнянні з чинним Законом, виключено такі види зовнішньоекономічної діяльності вищих навчальних закладів, як проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за замовленням іноземних юридичних та фізичних осіб; створення спільних з іноземними партнерами підприємств, центрів, лабораторій, технопарків тощо (ст.71 законопроекту).
Узагальнюючий висновок: законопроект потребує значного доопрацювання з врахуванням думки представників вищих навчальних закладів та студентського самоврядування.
Зміни в законопроекті повинні стосуватись питань забезпечення діяльності органів студентського самоврядування, системи прийому до вищих навчальних закладів, повноважень міністерства освіти і науки України в частині організації та проведення виборів керівників вузів, працевлаштування випускників вузів, захисту прав педагогічних та науково-педагогічних працівників, системи післядипломної освіти тощо.
Андрій Черних – координатор громадської ініціативи «Студентський захист», Київ
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ознайомившись з текстом законопроекту, слід виділити наступні проблемі питання.
1. Встановлюються обмеження на підготовку фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів в залежності від типу вищого навчального закладу.
Так, підготовку молодших спеціалістів здійснюють професійні коледжі, підготовку бакалаврів здійснюють університети, академії, коледжі, а підготовку магістрів згідно проекту Закону здійснюють виключно університети, академії (ст. 7 законопроекту).
У чинному Законі такі норми відсутні.
2. Збільшується термін навчання в магістратурі, що як наслідок призведе до збільшення вартості навчання.
Так, відповідно до статті 7 п. 3, нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою магістра на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра становить півтора-два роки.
Запровадження такої новації не відповідає вимогам Болонського процесу, більше того, в Європі магістри навчаються не більше року, і це є гарантією студентської мобільності.
3. Ініціювання зазначення у документі про вищу освіту найменування відокремленого структурного підрозділу вищого навчального закладу в якому здобувалась вища освіта.
Відповідно до абзацу 4 статті 9, вказано, що в разі здобуття вищої освіти у відокремленому структурному підрозділі вищого навчального закладу, у документі про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра повинен зазначатись найменування цього підрозділу.
Запровадження такої новації буде негативно впливати на процес працевлаштування таких випускників вузів, як наслідок це призведе до зменшення кількості студентів, які будуть навчатись у відокремлених підрозділах вузів. А це вже напряму буде впливати на фінансовий стан вищого навчального закладу.
4. Скасування такого виду післядипломної освіти, як «перепідготовка» (залишається «спеціалізація», «підвищення кваліфікації», «стажування»).
У законопроекті передбачається скасувати такий вид післядипломної освіти, як «перепідготовка» (залишається «спеціалізація», «підвищення кваліфікації», «стажування») ( ст.10 законопроекту)
Більше того, відповідно до статті 10 п.8, особа, яка успішно пройшла програму післядипломної освіти, отримує відповідний документ встановленого зразка (свідоцтво, посвідчення, сертифікат, довідку тощо).
Відмова від видачі дипломів бакалавра та магістра значно знизить інтерес молоді до отримання післядипломної освіти, а відтак і негативно вплине на фінансовий стан вузу.
5. Зменшення кількості студентів денної форми навчання, яких у вищих навчальних закладах зобов’язані прийняти на перший курс за державним замовленням з 51% до 50% (на 1%) ( ст. 22 законопроекту).
6. Запровадження кількісних параметрів щодо необхідних умов створення університетів, академій, коледжів та професійних коледжів (ст. 23 законопроекту).
Запровадження такої градації є суб’єктивною позицією авторів законопроекту, і не має нічого спільного з вимогами європейської спільноти до якості здобуття вищої освіти. Реалізація такої ініціативи тільки спричинить «неприродній» процес «укрупнення» вузів або рейдерське захоплення більшими вузами менших.
7. Скасування права національного державного закладу встановлювати та присвоювати вчені звання доцента та професора (ст. 24 законопроекту).
8. Зменшення строку ліцензії на освітню діяльність для вищих навчальних закладів у порівнянні з чинним Законом зменшено з 3 до 2 років (ст. 26 законопроекту).
9.Значне звуження прав органів студентського самоврядування (ст. 37 законопроекту).
У законопроекті з повноважень органів студентського самоврядування вилучена можливість органів студентського самоврядування розпоряджатися коштами та іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках (ст. 37 законопроекту).
Зазначене право органів студентського самоврядування прямо встановлено у чинному Законі, проте відсутнє у законопроекті. Замість цього, існує досить невизначена норма, згідно з якою «органи студентського самоврядування виконують інші функції».
У законопроекті не врегульовано, хто саме виділяє кошти на фінансування студентського самоврядування. Це може призвести до двозначних тлумачень вказаної норми (ст. 37 законопроекту)
Разом із тим, у чинному Законі встановлено, що кошти, які є основою студентського самоврядування, визначаються Вченою Радою вищого навчального закладу.
У законопроекті не встановлено мінімально допустимий обсяг коштів, який вищий навчальний заклад повинен виділяти на студентське самоврядування. Запропонована редакція дає можливість встановлювати фінансування студентського самоврядування нижче мінімально припустимого рівня чи навіть взагалі не фінансувати його діяльність (ст. 37 законопроекту)
У чинному Законі встановлено, що кошти, які є основою студентського самоврядування, повинні становити не менше 0,5 відсотка коштів спеціального фонду відповідного вищого навчального закладу.
Законопроект значно погіршує фінансову основу діяльності органів студентського самоврядування у порівнянні з чинним Законом. Доцільним є у новому Законі України «Про вищу освіту» залишити норми, які регулюють фінансову діяльність органів студентського самоврядування у редакції чинного Закону України «Про вищу освіту» (стаття 38 чинного Закону).
10. Зменшення вимог до кандидатів на посаду керівників вищих навчальних закладів культури і мистецтв.
Згідно з законопроектом, керівником вищого навчального закладу культури і мистецтв може бути особа, яка має почесні звання «Народний артист України», «Народний художник України», «Народний архітектор України» або «Заслужений діяч мистецтв України» при відсутності у неї вченого звання професора та наукового ступеня (ст. 38 законопроекту)
За чинними Законом, наявність вченого звання професора та наукового ступеня є обов’язковою вимогою для всіх керівників вищих навчальних закладів 3-4 рівня акредитації.
11. Зменшення кількості строків перебування на посаді керівника вищого навчального закладу.
Відповідно до абзацу 3 статті 38, керівник вищого навчального закладу може безперервно перебувати на посаді не більше двох строків підряд.
Вирішення цього питання повинно бути виключним правом колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу.
12. Значне посилення впливу Міністерства освіти і науки України в частині організації та проведенні виборів ректорів вузів.
Відповідно до ст. 38 законопроекту, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) приймає пропозиції щодо претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу і вносить кандидатури претендентів, які відповідають вимогам цього Закону, до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу для голосування.
Якщо в результаті повторного конкурсу жоден із кандидатів не набрав 30 відсотків голосів від статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування, власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) до проведення нових виборів призначає на умовах контракту виконувача обов'язків керівника вищого навчального закладу на строк не більше ніж два роки.
Розуміючи необхідність надання вищим навчальним закладам реальної автономії, адаптації до вимог Болонського процесу, необхідно закріпити в проекті нової редакції проекту Закону України «Про вищу освіту» виключне право вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу надавати кандидатури претендентів на посаду керівника або виконувача обов’язків керівника вищого навчального закладу до власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органами (особами).
13. Виключається норма існуючого Закону щодо можливості поєднання форм навчання (до форм навчання відносяться денна, заочна, вечірня, екстернатна), (ст. 41 законопроекту).
14. Ініціювання повернення системи вступних іспитів до вищих навчальних закладів.
Відповідно до першого абзацу статті 43 законопроекту, прийом на навчання до вищих навчальних закладів повинен здійснюватись за результатами ЗНО, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу.
15. Збільшення підстав для відрахування з вищого навчального закладу.
До підстав для відрахування з вищого навчального закладу у порівнянні з чинним Законом додані такі, як «завершення навчання за відповідною освітньо-професійною (освітньо-науковою) програмою»; «переведення до іншого навчального закладу»; «стан здоров’я, на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії», «порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу» (ст. 45 законопроекту).
16. Звуження прав педагогічних та науково-педагогічних працівників.
У законопроекті встановлено, що мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково-педагогічного працівника визначається вищим навчальним закладом в межах його річного робочого часу (ст. 49 законопроекту)
Це дає змогу навчальним закладам встановлювати надзвичайно великі обсяги навчального навантаження, наприклад шляхом включення до навантаження всього робочого часу працівника (до 1400-1600 годин на рік). У зазначеній редакції повністю нівелюється особливий характер праці науково-педагогічних працівників.
Разом із тим, за чинним Законом максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік, а педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.
17. Нечітке визначення механізму працевлаштування випускників вузів.
В статті 57 законопроекту йдеться про працевлаштування випускників вузів. З одного боку, держава забезпечує гарантії рівних можливостей вибору місця роботи, а з іншого випускнику вузу, що навчався за державним замовленням гарантується працевлаштування на підставі направлення на роботу відповідно до угоди.
Необхідно чіткіше сформулювати питання працевлаштування випускників вузів, особливо тих, що навчалися за державним замовленням, щоб уникнути різного трактування.
18. У законопроекті відсутнє закріплення форм підготовки наукових і науково-педагогічних працівників.
У чинному Законі встановлені основні форми підготовки наукових і науково-педагогічних працівників: аспірантура (ад'юнктура) і докторантура (ст. 58 чинного Закону).
19. У законопроекті, в порівнянні з чинним Законом, виключено такі види зовнішньоекономічної діяльності вищих навчальних закладів, як проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за замовленням іноземних юридичних та фізичних осіб; створення спільних з іноземними партнерами підприємств, центрів, лабораторій, технопарків тощо (ст.71 законопроекту).
Узагальнюючий висновок: законопроект потребує значного доопрацювання з врахуванням думки представників вищих навчальних закладів та студентського самоврядування.
Зміни в законопроекті повинні стосуватись питань забезпечення діяльності органів студентського самоврядування, системи прийому до вищих навчальних закладів, повноважень міністерства освіти і науки України в частині організації та проведення виборів керівників вузів, працевлаштування випускників вузів, захисту прав педагогічних та науково-педагогічних працівників, системи післядипломної освіти тощо.
Андрій Черних – координатор громадської ініціативи «Студентський захист», Київ
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
