Народний депутат України Андрій Шкіль (фракція «БЮТ-Батьківщина») називає політичною порушену проти нього справу. Про це він заявив, коментуючи ситуацію з поновленням розслідування справи організаторів акції громадянської непокори «Україна без Кучми», яка проходила в 2000-2001 роках.
За словами Шкіля, «в 2003 році була резолюція ПАРЄ, яка визнала існування в Україні політв’язнів, ґрунтуючись на тому, що покарання за події 9 березня не відповідають вчиненим діям, тобто про злочин взагалі не йшлося».
Депутат наголосив, що «ми знову повертаємось в далекі, як нам здавалося, у неповертальні часи, коли в Україні існували політичні в’язні».
Він нагадав, що свого часу суд не висунув йому ніяких звинувачень щодо нібито організації ним акції «Україна без Кучми». За словами Шкіля, зараз починають знову шукати тих, хто б міг заявити, що він є серед організаторів цієї акції.
Наприкінці 2000 року, після того як у Верховній Раді були оприлюднені «плівки Мельниченка», представники опозиції створили комітет захисту Конституції «За Україну без Кучми».
15 грудня 2000 року організація почала акцію громадянської непокори «Україна без Кучми»: у Києві на майдані Незалежності були встановлені намети, щодня проходили мітинги.
Кульмінацією акції стали події 9 березня 2001 року, коли біля Адміністрації Президента відбулися зіткнення між опозиціонерами і міліцією. Серед затриманих виявилися члени УНА-УНСО, зокрема тодішній лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль. Десять осіб були звинувачені в організації масових заворушень і засуджені до ув’язнення на терміни від двох з половиною до трьох з половиною років. Шкіль провів у СІЗО 13 місяців. Вийти на волю він зміг завдяки мандату народного депутата, який отримав, перебуваючи під арештом, в результаті перемоги на виборах у 121-му мажоритарному окрузі (Львівська область).
У 2003 році ПАРЄ визнала заарештованих учасників акції 9 березня політичними ув’язненими.
За словами Шкіля, «в 2003 році була резолюція ПАРЄ, яка визнала існування в Україні політв’язнів, ґрунтуючись на тому, що покарання за події 9 березня не відповідають вчиненим діям, тобто про злочин взагалі не йшлося».
Депутат наголосив, що «ми знову повертаємось в далекі, як нам здавалося, у неповертальні часи, коли в Україні існували політичні в’язні».
Він нагадав, що свого часу суд не висунув йому ніяких звинувачень щодо нібито організації ним акції «Україна без Кучми». За словами Шкіля, зараз починають знову шукати тих, хто б міг заявити, що він є серед організаторів цієї акції.
Наприкінці 2000 року, після того як у Верховній Раді були оприлюднені «плівки Мельниченка», представники опозиції створили комітет захисту Конституції «За Україну без Кучми».
15 грудня 2000 року організація почала акцію громадянської непокори «Україна без Кучми»: у Києві на майдані Незалежності були встановлені намети, щодня проходили мітинги.
Кульмінацією акції стали події 9 березня 2001 року, коли біля Адміністрації Президента відбулися зіткнення між опозиціонерами і міліцією. Серед затриманих виявилися члени УНА-УНСО, зокрема тодішній лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль. Десять осіб були звинувачені в організації масових заворушень і засуджені до ув’язнення на терміни від двох з половиною до трьох з половиною років. Шкіль провів у СІЗО 13 місяців. Вийти на волю він зміг завдяки мандату народного депутата, який отримав, перебуваючи під арештом, в результаті перемоги на виборах у 121-му мажоритарному окрузі (Львівська область).
У 2003 році ПАРЄ визнала заарештованих учасників акції 9 березня політичними ув’язненими.
