Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 12:31

Про Державну програму приватизації на наступний рік, яку має затвердити уряд, Радіо Свобода розпитувало у голови Фонду держмайна України Олександра Рябченка


Частина перша


Частина друга

– Сьогодні Кабінет Міністрів мав затверджувати Державну програму приватизації на наступний рік. Однак це було відкладено.

Пане Рябченко, чому?


– Мали погодити, подати програму на затвердження парламенту як проект закону України. Відклали на тиждень, тому що виникли питання, які в приватизації виникають дуже часто. Це процес, який є завжди. Є зіткнення інтересів, позицій, бачень. І на засіданні виникло ще декілька різних поглядів на вже узгоджений проект, тому його відклали на тиждень. Доведеться ще раз провести його узгодження на нараді в Міністерстві економіки.

– Йдеться про конкретні підприємства?

– Ні, в програмі приватизації немає конкретних підприємств. Йдеться про формулювання пунктів закону, який буде затверджувати програму приватизації, вносити зміни до законів України з метою ухвалення нової програми приватизації. Там іде два законопроекти в парі. Один – це нова програма приватизації. І другий – у нас достатньо велика кількість забезпечення законодавчого, законів, які існують, і в них треба внести зміни, щоб зі старої програми переорієнтувати їх на нову програму.

– Вчора Верховна Рада розглядала у першому читанні проект державного бюджету на 2011 рік.

Вже втретє доходи від приватизації плануються в сумі 10 мільярдів гривень. Як Вам те, що ця сума сталою є?


– Абсолютно нормально. Ми цю суму виконаємо на наступний рік. У нас, по-перше, на 28 грудня стоїть приватизація «Укртелекому».

– Стартова ціна - 10,5 мільярдів?

– Ми просто достатньо високу стартову ціну поставили, щоб бути гарантованими, що як би не було, але якщо хоч один буде чи два будуть, то вони ніякої не можуть зробити операції стосовно того, що за «Укртелеком» сплатять мало грошей. Не менше, як 10,5 мільярдів. Тому ми ці гроші, якщо буде хоча б один учасник чи два, то трохи більше, але й один, то все рівно отримаємо до державного бюджету.

Через те ці гроші будуть. 50% - 30 днів з дати підписання угоди купівлі-продажу і ще 50% буде на наступних 30 днів. Так що за виконання плану я не хвилююся – ми його виконаємо.

У поточному році складно, бо «Укртелеком» нам дали дозвіл на приватизацію тільки вже наприкінці року. Бачите, ми хотіли його продавати влітку чи восени, у вересні, а довелося продавати у грудні перед новим роком. Але раніше не було погодження міністерства.

– Тобто, Ви переконані в тому, що продаж так чи інакше відбудеться?

– Я дуже сподіваюся.

– Тому що 28 число (саме на цю дату призначено торги) – це день ділового спокою для бізнесменів, адже різдвяні і новорічні свята.

– Бізнесмени не створені для того, щоб відпочивати. Їхня справа – це бізнес. І вони мають зважити, що там і як купувати.

Зрозуміло, що ситуація складна, але ми існуємо в такій ситуації, яка є. Погодили – і ми відразу виставляємо на продаж.

– Скільки заявок подано на конкурс?

– Заявки будуть подаватися 20 числа.

– Чи не боїтеся монополізації ринку?

– Монополізації ринку не боюся.

– Йосип Вінський на початку року казав про те, що ціна «Укртелекому» насправді 18 мільярдів гривень.

– Ми йому продамо за 18-ть. Якщо він нам подасть заявку на 18-ть. Я Йосипа добре знаю, і якщо він буде купувати, думаю, що добре, якщо в нього є 18 мільярдів чи десь поруч, що він знає, що хтось хоче взяти за 18-ть, нехай приходять на конкурс. Це для нас бажаний покупець. Такий інвестор взагалі, що можна відкривати для нього «Укртелеком».

– До речі, стосовно бажаних і небажаних покупців. Злі чи не злі язики говорять про те, що бажано продати своїм, українцям, тобто не іноземним компаніям. Наскільки це відповідає дійсності?

– Є різні підходи в різних країнах. Дійсно, в Італії була така сама ситуація. Вона зараз уже трохи підзабута, але була ситуація, коли італійці виставили «Телеком Італія» на продаж, і прийшов покупець з іншої європейської держави, уряд Італії тоді ухвалив рішення, що він хоче, щоб був покупець італійський і відмовив в укладенні угоди купівлі-продажу.

У нас це неможливо, а в Європі по їхньому законодавству це можливо. І він пошукав покупця, всередині знайшов компанію італійську, з якою домовився. Приватна компанія стала покупцем. Був такий випадок, і таке рішення було. Був достатньо великий скандал з цього приводу.

– Наше законодавство цього не передбачає. Наскільки було б це добре? Підприємства зараз коштують не так дорого, як того хотілося б. Вітчизняні бізнесмени, олігархи згодні заплатити якусь суму, яку зараз мають. Ми можемо їм продати за ці гроші, не допускаючи якісь транснаціональні компанії, а потім це буде вигідно для нас, тому що компанії ці розбагатіють, розвинуться.

Транснаціональні компанії хочуть купити дешевше, ніж національні бізнес-групи. Вони на українських підприємствах не дуже конкурентні з українським бізнесом. Російські компанії готові сплачувати великі гроші
Практика така, що якось саме транснаціональні компанії хочуть купити дешевше, ніж національні бізнес-групи. І через те вони на українських підприємствах не дуже конкурентні з українським бізнесом. От російські компанії, якщо не відносити їх до транснаціональних, ті дійсно готові сплачувати великі гроші, але постають різні інші питання щодо рівня присутності капіталу з будь-якої держави, яка концентрується в конкретних галузях, де той рівень національної безпеки.

– Якщо не зважати на можливі скандали, такі як були в Італії, наскільки має право на життя така думка, що краще продати українцям?

– За законом, у нас немає пріоритетів національного капіталу перед іноземним капіталом. Вони є абсолютно рівні. Це проголошено законом «Про режим іноземного інвестування». Встановлено вже на початку 1990-их років. І це фактично норма закону. Тому будь-які міркування, що є вигідним, що є невигідним, не дуже добре кореспондуються з українським законом.

Я вважаю, що закон треба виконувати в будь-якому разі. Чи подобається, чи не подобається, але це є норма закону. Можливо, дійсно по «Укртелекому» треба було б визнати, що є рівень присутності іноземного капіталу, який має бути обмежений у національному операторі, разом з тим треба реально дивитися на суть «Укртелекому». І треба сказати самим собі, що його вплив у часі втрачається. І, мабуть, з роками він ще менш вагомий вплив буде мати, бо всі ми переходимо на мобільний зв'язок, усі ми переходимо на зв'язок через Інтернет. І це майбутнє. Тому «Укртелеком» має знайти своє місце у цьому розподілі.

Для того, щоб це місце було і щоб воно не спливло, треба вкладати великі гроші і знаходити, що таке «Укртелеком» у тому житті, яке буде за 10 років, коли не будемо майже користуватися таким зв’язком.

– Як варіант, «Укртелеком» 28 числа продали. Все це відбулося. Держава заробила гарні гроші до бюджету, виконали план, можливо, навіть перевиконали, а потім хтось із лобістів, як це вже неодноразово було, взяв і подав до суду.

– Це є демократія. Може бути, хтось подасть до суду. Це ж нормально. У нас і зараз суворо критикують за об’єкти, які ми не могли продавати іншим чином. Це цікаво, але це тема окремої розмови.

Коли люди укладають угоди, створюють ЗАТ, а потім ми приходимо і хочемо приватизувати і з’ясовується, що в тих ЗАТ у статутах є норми, які кажуть нам: ви будете приватизовувати – питань немає, але покупець отой, який сидить усередині. І це підписано в 1992 році. Такий статус підписала українська держава. Чи в 2000 році - по іншому підприємству.

Коли ми виходимо, що треба ж виходити державі з того підприємства, нас опозиція критикує і каже: як там можна продавати? Це дійсно так. Дивно те, що просто люди, які критикують, самі й підписували ці статути свого часу.

– Кабінет Міністрів дозволив ФДМУ укласти мирову угоду з компанією «Брянський машинобудівний завод» стосовно «Луганськтепловозу». Як буде розвиватися ситуація далі?


Це нульовий варіант – ніхто нікому грошей ніяких не винен. Вони вже один раз купили «Луганськтепловоз», ми визнаємо, що ці гроші і є сплаченими за «Луганськтепловоз», і вони стануть власниками цього підприємства
Секрету великого немає. Ми вважали від самого початку, що «Брянський машинобудівний завод» для «Луганськтепловозу». Вони вміють налагодити працю, збут продукції, інвестиції. Питання було лише в одному: як порахувати гроші, які вони сплатили на першому конкурсі, з цими грошима, які зараз вони мають нам сплатити, які там штрафні санкції? Тому треба було пройти всю судову систему, коли суди вже приймають остаточні рішення. Вони їх прийняли.

Тепер ситуація зрозуміла. І ми переходимо на укладання мирової угоди. Фактично це нульовий варіант – ніхто нікому грошей ніяких не винен. Те, що вони вже один раз купили «Луганськтепловоз», ми визнаємо, що ці гроші і є сплаченими за «Луганськтепловоз», і вони стануть власниками цього підприємства.

– Минулого тижня Президент України підписав указ, яким введено в дію рішення РНБО від 22 жовтня «Про приватизацію у сфері державного майна». Таким чином скасований указ попереднього Президента 2008 року.

Що можна буде продавати, згідно з цим указом?


– Це дуже бажаний указ. Вже декілька місяців ішли обговорення.

– Для кого він бажаний?

Чотири компанії теплової генерації потребують величезних інвестицій, менше мільярда там і мова не йде. Треба шукати інвесторів
Для української держави. Бо в нас є підприємства, які потребують інвестицій. А вони були заборонені для приватизації указом Президента 2008 року, тому, наприклад, чотири наші компанії теплової генерації були під великим питанням, що з ними робити. Вони потребують величезних інвестицій, менше мільярда там і мова не йде. Держава таких грошей не має. Треба шукати інвесторів, треба виводити їх на приватизацію.

Фактично це питання позитивно сприймалося усіма, але не було остаточних рішень, відміни указу Президента, щоб можна було вже конкретно переходити до кроків конкретних. У нас є спільна позиція з Мінпаливенерго, що треба виводити на приватизацію, але ще буде рішення уряду. І цей указ – це зелене світло, що таки ми будемо мати можливість шукати інвестора на теплову генерацію.

– Тобто, це чотири теплоенерго?

– Так. І обленерго там теж будуть стояти. І це буде головним нашим завданням на наступний рік. Почнемо відразу після «Укртелекому» готуватися до наступних конкурсів.

– Є охочі на ці теплоенерго?

– Я переконаний, що вони існують. Це компанії, які цікавляться. На відміну від «Укртелекому», який уже втратив свою ситуацію і не є дуже бажаним для широкого кола покупців, компанії електроенергетичні завжди потрібні, вони завжди необхідні, вони завжди будуть мати збут продукції, тому у них завжди є зацікавлені інвестори.

– Якою буде стартова ціна однієї з теплоенерго?


Сукупна номінальна вартість чотирьох компаній теплової генерації – 14 мільярдів гривень
Зараз сукупна номінальна вартість чотирьох компаній теплової генерації – 14 мільярдів гривень. Це номінал. Зрозуміло, що продаж буде дорожчий від номіналу. Це залежить від багатьох умов: скільки там буде інвестиційних зобов’язань, який пакет акцій буде виставлений на продаж?

Скажу Вам, що просто в приватизації не буває нічого, тому будуть дискусії, будуть обговорення, що нам буде дозволено продати, ми виставимо на продаж, щоб знайти інвестора. І коли в нас буде дозвіл, тоді можна й обговорювати, приблизну яку ми очікуємо ціну.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухачка: Пане Олександре, всі ці підприємства, які пускають з молотка, будувалися за гроші платників податків, тобто це було народне надбання, а тепер ці всі підприємства продають, «прихватизують», як я говорю, і нас, людей, просто заганяють у кабалу, роблять з нас рабів.

Я вважаю, що є такі підприємства, які повинні бути у власності держави, такі як «Київхліб», «Водоканал». А то і «Одеський припортовий завод», і «Луганськтепловоз», і «Укртелеком», то скільки потім буде коштувати ця платня за телефон, якщо вони «прихватизують» його?

Розумієте, от продають, продають, а людям хоча б повернули заощадження. Вони просто розтягують ці гроші по своїх кишенях, ми не відчуваємо цього.


10 мільярдів гривень, а я думаю, що ми дамо наступного року 20 мільярдів гривень. У нас 4 200 державних підприємств. Третина з них перебуває у стадії банкрутства
Гроші, які сплачують за приватизований об’єкт, надходять до державного бюджету. І якщо наступного року ми не дамо 10 мільярдів гривень, а я думаю, що ми дамо наступного року 20 мільярдів гривень, то рівно настільки зменшаться можливості держави по реалізації соціальних програм. Тому треба щось обирати.

Разом з тим кожне підприємство, яке існує в державі, повинне функціонувати. Головне завдання держави – це забезпечити, щоб люди мали робочі місця. Я можу вам назвати безліч державних підприємств, щоб зекономити час, не буду цього робити. У нас 4 200 державних підприємств. Значна частина з них, десь третина, перебуває у стадії банкрутства. Це здебільшого підприємства, які втрачені для того, щоб люди на них працювали.

Тому якщо когось задовольняє ситуація, коли державне підприємство не знайдене вчасно інвестором, залишене у державній власності, вийшло на банкрутство, то мене ця ситуація абсолютно не влаштовує.

Я вважаю, що держава повинна, якщо підприємство прибуткове, експлуатувати його, якщо воно має проблеми, терміново шукати собі партнера на господарювання. Це інвестор. І найкращий шлях – це приватизація. А все інше – це державна політика, як держава знаходить інвестора і на яких умовах бере собі приватного партнера для господарювання.

– Ми маємо ще запитання.

Слухачка: Пане Рябченко, у списку підприємств, щодо яких заборона на приватизацію знята тепер, є харківський завод «Турбоатом». Це, мабуть, найуспішніше і найбільше підприємство Харкова.

Чи можлива приватизація «Турбоатому»? Якщо так, то коли, в який термін? Чи є вже якісь кандидатури?


Я зараз не бачу підстав для приватизації «Турбоатому». Це підприємство успішне. У держави пакет акцій 76%. Поки підприємство має таку перспективу, буде залишатися у державній власності
Я зараз не бачу підстав для приватизації «Турбоатому». Це підприємство успішне, воно прибуткове, у нього зростають прибутки. Я думаю, що в нього якраз така ситуація, яка не потребує інвестора. У нього в держави пакет акцій приблизно 76%. Я думаю, що поки підприємство має таку перспективу, таку ситуацію, як зараз, буде залишатися у державній власності.

– Охочих придбати «Турбоатом», наскільки я розумію, багато.

– З обох боків кордону величезна кількість.

– Пане Рябченко, що ще буде продаватися?

Рівень середньої зарплати – це один з головних показників того, що влада впоралася зі своїм завданням як власник
Будуть продавати інші об’єкти. Але все ж таки завжди треба орієнтуватися на знакові продажі. І знакові – це електроенергетика. А так зараз іде адміністративна реформа. Міністерства вже не мають права управляти державним майном. І в такій ситуації завжди з’являється достатньо велика кількість підприємств, які раніше ховалися за міністерськими спинами, а зараз будуть виходити в Агенцію з управління державними корпоративними правами. І в агенції будуть з’ясовувати, в якому стані вони перебувають.

Я вважаю, що державна власність має бути під відповідальним піклуванням. Той, хто керує державною власністю, повинен відповідати за те, так само і за те, як вчасно він завів туди інвестора, як вона збережена, фактично підприємства мають вести господарську діяльність, і яка кількість там працюючих людей, і який рівень середньої зарплати – це один із головних показників того, що влада впоралася зі своїм завданням як власник.

– Кажуть, що продаж великих підприємств – це політичні рішення і політична воля, це не ринкові умови, як правило.

Я думаю, що Ви погоджуєтеся або раніше погоджувалися з цією точкою зору.


– Політична воля – це точно, бо якщо немає політичної волі, то не буде ніякої приватизації чи пошуку інвесторів, буде дерибан. На щастя, зараз є. І Президента ми маємо підтримку.

– На щастя – зараз є що? Ви так сказали, по Фрейду була така обмовка.

– Політична воля зараз є. Якби її не було, то «Укртелеком», як і 12 років перед тим, так і перебував би у такій державній власності, разом з тим кожний рік погіршуючи свої показники. А політична воля демонструє, що «Укртелекому» знайдено буде інвестора. І це якраз результат того, що ми маємо підтримку від Президента.

– До речі, стосовно політичної волі і політичних рішень. Кажуть, що вже з наступного року буде дозволено продаж землі. Це не зовсім Ваше, але наскільки це дозволить Вам простіше продавати?

– У більшості випадків це ускладнює приватизацію.

– Чому?

– Ціна підприємства і ціна землі настільки різняться між собою, що не буду називати одне київське підприємство, в якого була вартість десь 26 мільйонів, а потім внесли землю у статутний фонд, і зараз більше двохсот.

– А «Одеський припортовий завод»? Буде продаватися?

Одеський припортовий у другій половині поточного року є збитковим. Може бути дискусія, який пакет акцій Одеського припортового виставляти. Держава повинна взяти собі партнера, який внесе інвестиції
Поки що рішення не прийняте. Можливо, буде продаватися, але треба розібратися з усією ситуацією, яка існує. У хімії, не секрет, є проблема зі зростанням ціни на газ. А газ там складає від 83% до 85% собівартості хімічної продукції. Величезні проблеми.

Навіть Одеський припортовий у другій половині поточного року є збитковим. І це величезна проблема. Якщо таке чудове підприємство виходить на збитки, то держава повинна дуже добре думати, що робити. Я переконаний, що може бути дискусія, який пакет акцій Одеського припортового виставляти на пошук інвестора. Але те, що держава повинна взяти собі партнера, який внесе інвестиції, я абсолютно переконаний, що це треба робити, бо інакше немає інших шляхів, щоб витягнути підприємство на прибуткову діяльність наступного року.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG