Прямі лінії, що зв'язують Володимира Путіна з щасливими підданими, як правило, запам'ятовуються одним-двома цікавими епізодами.
Не можу стверджувати, що епізоди ці заготовлені заздалегідь, але, як правило, вони пов'язані з батьківською турботою президента, а потім прем'єр-міністра Росії про співгромадян. Добре пам'ятаю історію з новорічною ялинкою в Біробіджані, точніше, з двома новорічними ялинками – це взагалі мій улюблений епізод путінських прямих ліній. Отже, дівчинка поскаржилася президенту Росії на губернатора, який не встановив на центральній площі Біробіджана справжню новорічну ялинку (Путін завжди спілкується з народом перед Новим роком і святкова тема незмінно актуальна).
Зрозуміло, президент розпорядився встановити справжню ялинку в тайговому краї. А потім виявилося, що губернатор теж встановив справжню ялинку, але президентського розпорядження ніхто порушити не посмів. Так були встановлені дві ялинки відразу. А був ще чудовий сюжет із проведенням води в одному з районів Ставрополля: президент погрожував не затвердити губернатора, і пенсіонерка, яка йому дзвонила, звичайно ж, отримала воду...
Але все це були роки більш-менш безтурботні, «путінські». Нинішня ж пряма лінія відбувалася саме в період міжнаціональних зіткнень просто на вулицях російської столиці, а також після рішення відкласти вирок у другій справі Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва на час католицького Різдва. Від прем'єра очікували політичних заяв – і дочекалися.
Те, що Володимир Путін говорив про екстремізм, про Кущевську, про лібералів, про Ходорковського, продемонструвало, що він продовжує жити у своїй власній Росії – Росії, якої немає.
У цій Росії головне – не допустити до влади лібералів і щоб «злодій Ходорковський» сидів у в'язниці.
У цієї Росії старанно згладжується трагедія кримінального терору Кущевської і міжнаціонального роз'єднання. Путін, чи тому, що не здатний зрозуміти, чи тому, що не хоче побачити, просто не помічає того, про що говорять у нього за спиною навіть соратники.
Прірви, в якій може опинитися Росія, якщо влада не знайде дієвих заходів для згладжування міжнаціональних суперечностей і не зупинить змичку бандитизму та чиновництва, для нього не існує. Мимохідь він ображає сусідів. У відповідь на запитання про перемогу у війні запевняє глядачів, що Росія перемогла б і сама, без усіх тих, кого Путін так любить називати братами під час своїх поїздок до Києва, Мінська або Астани. На тлі міжнаціональних заворушень у самій Росії ця готовність відмовитися від спільного минулого вражає.
Він говорить про своє нове щеня і розповідає анекдоти про тещ. Він пояснює, що зовсім не грає на роялі, а просто «тикає пальцями» по клавішах: нещодавно дебют Путіна-піаніста розчулено демонстрували всі телеканали Росії, а в цей час радикали трощили все на Манежній площі. Він обіцяє олімпійські успіхи і в Лондоні, і в Сочі...
Він все ще ставить ялинки на площах.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Не можу стверджувати, що епізоди ці заготовлені заздалегідь, але, як правило, вони пов'язані з батьківською турботою президента, а потім прем'єр-міністра Росії про співгромадян. Добре пам'ятаю історію з новорічною ялинкою в Біробіджані, точніше, з двома новорічними ялинками – це взагалі мій улюблений епізод путінських прямих ліній. Отже, дівчинка поскаржилася президенту Росії на губернатора, який не встановив на центральній площі Біробіджана справжню новорічну ялинку (Путін завжди спілкується з народом перед Новим роком і святкова тема незмінно актуальна).
Зрозуміло, президент розпорядився встановити справжню ялинку в тайговому краї. А потім виявилося, що губернатор теж встановив справжню ялинку, але президентського розпорядження ніхто порушити не посмів. Так були встановлені дві ялинки відразу. А був ще чудовий сюжет із проведенням води в одному з районів Ставрополля: президент погрожував не затвердити губернатора, і пенсіонерка, яка йому дзвонила, звичайно ж, отримала воду...
Але все це були роки більш-менш безтурботні, «путінські». Нинішня ж пряма лінія відбувалася саме в період міжнаціональних зіткнень просто на вулицях російської столиці, а також після рішення відкласти вирок у другій справі Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва на час католицького Різдва. Від прем'єра очікували політичних заяв – і дочекалися.
Те, що Володимир Путін говорив про екстремізм, про Кущевську, про лібералів, про Ходорковського, продемонструвало, що він продовжує жити у своїй власній Росії – Росії, якої немає.
У цій Росії головне – не допустити до влади лібералів і щоб «злодій Ходорковський» сидів у в'язниці.
У цієї Росії старанно згладжується трагедія кримінального терору Кущевської і міжнаціонального роз'єднання. Путін, чи тому, що не здатний зрозуміти, чи тому, що не хоче побачити, просто не помічає того, про що говорять у нього за спиною навіть соратники.
Прірви, в якій може опинитися Росія, якщо влада не знайде дієвих заходів для згладжування міжнаціональних суперечностей і не зупинить змичку бандитизму та чиновництва, для нього не існує. Мимохідь він ображає сусідів. У відповідь на запитання про перемогу у війні запевняє глядачів, що Росія перемогла б і сама, без усіх тих, кого Путін так любить називати братами під час своїх поїздок до Києва, Мінська або Астани. На тлі міжнаціональних заворушень у самій Росії ця готовність відмовитися від спільного минулого вражає.
Він говорить про своє нове щеня і розповідає анекдоти про тещ. Він пояснює, що зовсім не грає на роялі, а просто «тикає пальцями» по клавішах: нещодавно дебют Путіна-піаніста розчулено демонстрували всі телеканали Росії, а в цей час радикали трощили все на Манежній площі. Він обіцяє олімпійські успіхи і в Лондоні, і в Сочі...
Він все ще ставить ялинки на площах.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
