У 1996 році народився мистецький центр традиції «Майстерня пісні», як громадська організація, що працює за принципом середньовічного цеху: творять і одночасно практикують та здобувають досвід.
У «Майстерні» спів розглядають як духовну практику фольклору, що несе до людей знання у різних вимірах. Митці проводять експедиції, підчас яких збирають давні пісні, вивчають архіви, творять мистецькі акції і випускають диски. Вони працюють як із традиційними українськими піснями, так і духовними наспівами, які сьогодні можна почути де-не-де в монастирі чи церкві.
Давні наспіви, які вийшли з церковного обряду, становлять золотий скарб духовності українців і його необхідно відродити, наголошує художній керівник «Майстерні пісні», лауреат Шевченківської премії Наталка Половинка.
«Можна під час служби почути лише один наспів, а це наша духовна школа. Це не просто музика, це молитви, – зазначає вона. – Цей наспів провадить до джерела, треба тільки вслухатись. Церковні наспіви у книгах є в кожній церкві, але їх не повертають у службу. Хтось має це робити, відродити, ця традиція перервана, зламана, як міст через річку».
Ніша традиційної української культури ще не заповнена
Сьогодні, на чотирнадцятому році існування, невеликий колектив «Майстерні пісні»(близько 10 осіб), має статус міського закладу, але без зали для репетицій.
«Майстерня» з андеґраунду, віртуального простору починає отримувати землю під ногами. З одного боку, це велика підтримка, але й спокуса, що можна перетворитись у ще одну культурну організацію, яка щось там продукує, – зауважує Наталка Половинка. – Але ми не можемо на цю спокусу піддатись, тому що «Майстерня» займається традицією, передачею знань. Якщо ми досі працювали з дорослими людьми, то кожен з них тепер може вчити молодших і я дуже хочу працювати з дітками. Наберу групу хлопчиків і з ними займатимусь».
Наталка Половинка каже, що досі ніша традиційної української культури, тобто фольклору, напівпорожня. Цю справжню культуру потрібно відчути, щоб її подати людям, необхідно вкласти велику працю. Бо найбільший скарб українців, як вона вважає, в тому, що зберігся благодатний ґрунт, а в українській пісні є енергія – все те, чим Україна може зацікавити і здивувати світ.
«Ми, українці, не розуміємо свою власну цінність, не хочемо її відкривати і їй служити. Це багатство валяється у нас під ногами і ми його поступово притрушуємо пластиковим пилом. Те багатство, яке є в цій землі, дане Богом, воно не щезає. Але те, що ми, глупі, ходимо по золоту в гонитві за мідяками, призводить до тієї ситуації, яку маємо: до зникнення держави на наших очах», – зауважила керівник «Майстерні пісні» Наталка Половинка.
У «Майстерні» спів розглядають як духовну практику фольклору, що несе до людей знання у різних вимірах. Митці проводять експедиції, підчас яких збирають давні пісні, вивчають архіви, творять мистецькі акції і випускають диски. Вони працюють як із традиційними українськими піснями, так і духовними наспівами, які сьогодні можна почути де-не-де в монастирі чи церкві.
Давні наспіви, які вийшли з церковного обряду, становлять золотий скарб духовності українців і його необхідно відродити, наголошує художній керівник «Майстерні пісні», лауреат Шевченківської премії Наталка Половинка.
«Можна під час служби почути лише один наспів, а це наша духовна школа. Це не просто музика, це молитви, – зазначає вона. – Цей наспів провадить до джерела, треба тільки вслухатись. Церковні наспіви у книгах є в кожній церкві, але їх не повертають у службу. Хтось має це робити, відродити, ця традиція перервана, зламана, як міст через річку».
Ніша традиційної української культури ще не заповнена
Сьогодні, на чотирнадцятому році існування, невеликий колектив «Майстерні пісні»(близько 10 осіб), має статус міського закладу, але без зали для репетицій.
«Майстерня» з андеґраунду, віртуального простору починає отримувати землю під ногами. З одного боку, це велика підтримка, але й спокуса, що можна перетворитись у ще одну культурну організацію, яка щось там продукує, – зауважує Наталка Половинка. – Але ми не можемо на цю спокусу піддатись, тому що «Майстерня» займається традицією, передачею знань. Якщо ми досі працювали з дорослими людьми, то кожен з них тепер може вчити молодших і я дуже хочу працювати з дітками. Наберу групу хлопчиків і з ними займатимусь».
Наталка Половинка каже, що досі ніша традиційної української культури, тобто фольклору, напівпорожня. Цю справжню культуру потрібно відчути, щоб її подати людям, необхідно вкласти велику працю. Бо найбільший скарб українців, як вона вважає, в тому, що зберігся благодатний ґрунт, а в українській пісні є енергія – все те, чим Україна може зацікавити і здивувати світ.
«Ми, українці, не розуміємо свою власну цінність, не хочемо її відкривати і їй служити. Це багатство валяється у нас під ногами і ми його поступово притрушуємо пластиковим пилом. Те багатство, яке є в цій землі, дане Богом, воно не щезає. Але те, що ми, глупі, ходимо по золоту в гонитві за мідяками, призводить до тієї ситуації, яку маємо: до зникнення держави на наших очах», – зауважила керівник «Майстерні пісні» Наталка Половинка.
