Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 23:33

Швейцарський рай для міжнародної корупції


Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»
Михайло Гончар

Київ – В Україні на тлі успіху швейцарської компанії РУЕ у судових процесах проти українського «Нафтогазу» інерційно продовжуються дискусії щодо визначення кола осіб, які є реальними власниками посередника. У Росії обговорюється питання власників третього за величиною у світі нафтотрейдера Gunvor, що теж має швейцарську прописку. І в першому, і в другому випадках мова йде про підозри, що найбільшими власниками пакетів цих компаній є політичні фігури – або напряму, або ж через підставних осіб.

Варто відразу ж відзначити, що спроби з’ясувати реальний стан речей звичним юридичним шляхом приречені на невдачу. Причина цього корениться в особливостях бізнесу по-швейцарськи. Згідно зі швейцарським господарським правом, яке зазнало змін із 1 січня 2008 року (і зовсім не в бік прозорості), ведення реєстру акціонерів є виключно корпоративною прерогативою. Тобто, якщо раніше реєстр акціонерів вівся на кантональному рівні, то з 2008 року це здійснюється на корпоративному рівні. Компанія веде сама реєстр акціонерів і нікого про це не зобов’язана інформувати.

Законодавство Швейцарії чітко фіксує обмежений обов’язок компанії оприлюднювати свою ділову інформацію. Наприклад, щорічний звіт, бухгалтерський баланс, звіт аудиторів доводяться тільки до уваги акціонерів. Про те, наскільки «вичерпний» об’єм інформації про РУЕ, можна дізнатися з відкритого офіційного джерела – кожен може подивитися Комерційний реєстр кантону Цуг.

За швейцарським законодавством, компанія вважається створеною з моменту внесення запису про це в Комерційний реєстр. У ньому містяться відомості про місцерозташування, статутний капітал, членів керівного органу, про того, хто має право підпису, про відповідальних осіб. А ось відомості про акціонерів не відображені, оскільки ця інформація надається третім особам лише з відома самих акціонерів. Це один із ключових моментів для розуміння того, наскільки можуть відповідати дійсності ті або інші вислови посадових осіб чи політиків щодо своєї непричетності до певного бізнесу, зареєстрованого у Швейцарії.

Щоб упевнитися, чи є та або інша особа причетною до РУЕ, потрібно, по суті, одержати відповідні протоколи, починаючи з 22 липня 2004 року, коли компанія була внесена до Комерційного реєстру, і до цього дня. Але навіть, якщо це буде надано, то потрібно мати на увазі, що це буде інформація не органу влади, а корпоративна, нехай навіть завірена нотаріально. Тобто, її складно верифікувати з незалежних джерел.

Друга важлива, а точніше,найважливіша особливість компаній типу РУЕ полягає в наявності акцій двох видів: іменних і на пред’явника. «Родзинка» полягає в тому, що за рішенням акціонерів іменні акції можуть трансформуватися в акції «на пред’явника» (по суті, анонімні) і навпаки. Сертифікат акцій «на пред’явника» не містить ніяких даних про власника. Пред’явник сертифікату акцій автоматично вважається власником. Він не реєструється в реєстрі компанії. Ані компанія, ані збори акціонерів, ані який-небудь посадовець не зобов’язані з’ясовувати, як сертифікат опинився у його власника. Акції «на пред’явника» передаються шляхом фізичного вручення сертифікату. При продажі таких акцій не потрібне внесення якої-небудь передавальної інформації на сертифікат або складання якогось супроводжуючого документа. Той, хто ними володіє, може заперечувати особисту причетність до них, оскільки його прізвище там не фігурує, але регулярно вимагати і одержувати дивіденди. Це відкриває широкі можливості для дій компанії на користь реальних власників.

Компанія типу РУЕ, спираючись на швейцарське право, може відхилити запит із приводу власників акцій і тривалості періоду володіння ними. Це дає можливість будь-якій посадовій особі, причетній до компанії, з «чистою» совістю стверджувати про свою до неї непричетність. У цьому й полягає витонченість подібних схем організації бізнесу. Вона дає практично необмежені можливості своїм реальним власникам і фактично оберігає їх від різних видів відповідальності в своїх країнах. Не виключено, що в списку тих, через чиї руки проходять акції «на пред’явника», можуть бути не лише міністерські чиновники, але й деякі прем’єри, президенти, що діяли через особливо довірених осіб. Адже не випадково, що президенти і прем’єри змінюються, дешевого газу вже й близько немає, а схема залишається.

Аудитор не захотів шкодити своїй репутації

Цілком слушно зауважив у своїх експертних висновках для Стокгольмського арбітражу один з відомих європейських газових експертів: «... на мою думку, незвичайним є той факт, що український уряд доклав так мало зусиль для встановлення власників та розслідування діяльності РУЕ».

Варто пригадати, що у жовтні 2005 року проблема неясної структури власності спонукала аудитора РУЕ (на той час КPMG) відмовитись від обслуговування. Було заявлено, що вона не може більше виступати аудитором РУЕ через ризик нанести шкоду своїй репутації. А от ніякої шкоди своїй репутації не остерігаються закулісні власники РУЕ чи Gunvor. По перше, юридично ніхто не зможе довести їхню причетність. По друге, колосальні фінансові потоки, генеровані при функціонуванні схеми, є страховкою від можливого несанкціонованого витоку інформації чи втручання третіх сторін. Тому треті сторони, як наприклад МВФ, вустами анонімного представника говорять про виключно комерційний характер суперечки між РУЕ та «Нафтогазом».

Гроші вирішать усе

Історія з виживанням РУЕ та крахом Помаранчевої революції свідчить про одне: фінансові ресурси, що циркулюють поза державним і громадським контролем, мають надзвичайно небезпечний потенціал, у тому числі й корупційного характеру. Реєстрація компанії в кантоні у Швейцарії означає, що її діяльність непідконтрольна будь-яким компетентним органам України, Росії чи Євросоюзу. Кошти за рішенням керівного органу компанії такого типу можуть спрямовуватися на різні рахунки фізичних та юридичних осіб з метою вирішення тих чи інших завдань, у тому числі й політичного характеру.

Гроші цьому сприяють відповідно до формули успіху олігархату. Її концентрована суть – «гроші вирішують усе, якщо гроші не вирішують усе, значить, великі гроші вирішують усе, якщо великі гроші не вирішують усе, значить, дуже великі гроші вирішують усе, але у кінцевому підсумку – гроші вирішать усе». За цією формулою, неуспіх донецького угруповання у 2004 році пояснюється дуже просто: гроші не вирішили питання влади, бо потрібні були великі гроші. Тому у 2010-му, задіявши великі гроші, влада була придбана через псевдодемократичний процес волевиявлення. А тепер через схеми на кшталт РУЕ, вирішене і питання компенсації витрачених великих грошей та ще й з прибутком. А на додаток – ще указ Президента про призначення фаворита на почесну посаду. Чим не райське життя зі швейцарською пропискою? Якщо так піде, то напевне МВФ незабаром буде констатувати відсутність в Україні проблем із корупцією.

Михайло Гончар – директор енергетичних програм центру «Номос».

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG