Президент Росії Дмитро Медведєв назвав під час підбиття підсумків року головні події: вихід із фінансової кризи, пожежі, підписання Договору по скорочення стратегічних озброєнь, святкування ювілею перемоги у війні й обрання проблеми дітей як пріоритетної. Дивовижним чином до цього переліку не увійшла подія, про яку говорили й сам Медвєдєв під час розмови з телекерівниками, і Путін під час прямої телевізійної лінії – маніфестація радикалів на Манежній площі.
Ще на початку року прийнято було вважати, що головною російською проблемою залишаються нафтові ціни. Буде все нормально з енергетикою – буде все добре в країні. Тому з таким нетерпінням чекали виходу з економічної кризи та стабілізації енергетичних цін. Але, мені здається, 2010-ий рік дозволив подивитися на проблеми Росії інакше. Його символічним закінченням стала Манежна площа з її шовіністичним риком. Саме Манежка продемонструвала, що насправді в Росії є політичне життя. Заяви політиків, коментарі релігійних діячів, очевидні відмінності в акцентах, розставлених президентом Дмитром Медведєвим і прем'єром Володимиром Путіним, все це дозволило, нарешті, не домислювати, а аналізувати ситуацію.
Тепер уже ніхто не скаже, що спостерігачі придумують погано приховане співчуття цілого ряду високопоставлених російських політиків до шовіністичних гасел. І стверджувати, що влада адекватно ставиться до міжнаціональних проблем країни, теж навряд чи візьметься хоча б одна розсудлива людина.
Міжнаціональні проблеми залишаться
Цілком можливо, що саме міжнаціональні проблеми стануть головною темою 2011 року. Та, власне, це навіть і не тема року – це тенденція на десятиліття. Російська влада, незважаючи на наявність нафтодоларів, не змогла вирішити однe з головних завдань, які гарантують міцність держави: економічної і політичної стабілізації Північного Кавказу. Невирішення цього завдання привело до природного відтоку жителів регіону у великі міста, перш за все до Москви, єдиного міста Росії, здатного швидко надати роботу.
Тут російська влада не змогла вирішити вже наступне завдання: інтеграції росіян різних національностей і віросповідань. А зіткнувшись з нетерпимістю, позбавлена політичної інтуїції номенклатура вирішила піти по шляху шовіністичному. І не звернула увагу, що потурати радикальним настроям – це значить проводити розділову лінію не тільки між росіянами і кавказцями, а й між росіянами і всіма іншими: народами Поволжя (а татари давно вже є найважливішим державницьким народом сучасної Росії), приїжджими гастарбайтерами з Центральної Азії, за рахунок яких і функціонує будівельний бізнес та сфера послуг столиці, і які частіше, ніж кавказці, стають мішенню для радикалів. Саме тому 2010-ий рік поставив питання, про яке в путінську епоху, особливо після чеченської війни, вже встигли забути: питання про територіальну цілісність. А 2011 рік повинен показати, наскільки це питання серйозне.
Однак до цього дійсно важливого питання в 2011 році додається формально важливе: Путін чи Медведєв?
Російській політичній еліті потрібно буде визначитися зі своїм кандидатом на пост президента. При тому, що поки що очевидної домовленості ні в еліті, ні між самими Медведєвим і Путіним не існує. Різниця в акцентах і показує прагнення обох амбітних чиновників сподобатися негласній «колегії виборців» – групі олігархів і політиків, які визначаються з новим президентом Росії.
Чим ближче самі вибори, тим запеклішою буде боротьба. Тим більшою буде спокуса використовувати в ній привхідні фактори, у тому числі і загострення міжнаціональних відносин у країні.
Отже, навіть якщо ціна на нафту досягне захмарних висот, розраховувати на просте життя в Росії не доводиться.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ще на початку року прийнято було вважати, що головною російською проблемою залишаються нафтові ціни. Буде все нормально з енергетикою – буде все добре в країні. Тому з таким нетерпінням чекали виходу з економічної кризи та стабілізації енергетичних цін. Але, мені здається, 2010-ий рік дозволив подивитися на проблеми Росії інакше. Його символічним закінченням стала Манежна площа з її шовіністичним риком. Саме Манежка продемонструвала, що насправді в Росії є політичне життя. Заяви політиків, коментарі релігійних діячів, очевидні відмінності в акцентах, розставлених президентом Дмитром Медведєвим і прем'єром Володимиром Путіним, все це дозволило, нарешті, не домислювати, а аналізувати ситуацію.
Тепер уже ніхто не скаже, що спостерігачі придумують погано приховане співчуття цілого ряду високопоставлених російських політиків до шовіністичних гасел. І стверджувати, що влада адекватно ставиться до міжнаціональних проблем країни, теж навряд чи візьметься хоча б одна розсудлива людина.
Міжнаціональні проблеми залишаться
Цілком можливо, що саме міжнаціональні проблеми стануть головною темою 2011 року. Та, власне, це навіть і не тема року – це тенденція на десятиліття. Російська влада, незважаючи на наявність нафтодоларів, не змогла вирішити однe з головних завдань, які гарантують міцність держави: економічної і політичної стабілізації Північного Кавказу. Невирішення цього завдання привело до природного відтоку жителів регіону у великі міста, перш за все до Москви, єдиного міста Росії, здатного швидко надати роботу.
Тут російська влада не змогла вирішити вже наступне завдання: інтеграції росіян різних національностей і віросповідань. А зіткнувшись з нетерпимістю, позбавлена політичної інтуїції номенклатура вирішила піти по шляху шовіністичному. І не звернула увагу, що потурати радикальним настроям – це значить проводити розділову лінію не тільки між росіянами і кавказцями, а й між росіянами і всіма іншими: народами Поволжя (а татари давно вже є найважливішим державницьким народом сучасної Росії), приїжджими гастарбайтерами з Центральної Азії, за рахунок яких і функціонує будівельний бізнес та сфера послуг столиці, і які частіше, ніж кавказці, стають мішенню для радикалів. Саме тому 2010-ий рік поставив питання, про яке в путінську епоху, особливо після чеченської війни, вже встигли забути: питання про територіальну цілісність. А 2011 рік повинен показати, наскільки це питання серйозне.
Однак до цього дійсно важливого питання в 2011 році додається формально важливе: Путін чи Медведєв?
Російській політичній еліті потрібно буде визначитися зі своїм кандидатом на пост президента. При тому, що поки що очевидної домовленості ні в еліті, ні між самими Медведєвим і Путіним не існує. Різниця в акцентах і показує прагнення обох амбітних чиновників сподобатися негласній «колегії виборців» – групі олігархів і політиків, які визначаються з новим президентом Росії.
Чим ближче самі вибори, тим запеклішою буде боротьба. Тим більшою буде спокуса використовувати в ній привхідні фактори, у тому числі і загострення міжнаціональних відносин у країні.
Отже, навіть якщо ціна на нафту досягне захмарних висот, розраховувати на просте життя в Росії не доводиться.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.