Доступність посилання

19 Вересень 2017, Київ 15:11

Київ – Політична культура в Україні за часів «януковичів» одразу виявилася під питанням, але після недавнього «парламентського побоїща» все ніби стало на свої місця. Адже, перефразовуючи відомий вислів, можна визначити – скажи мені, які методи ти застосовуєш до своїх опонентів, і я скажу тобі, хто ти.

Якщо подібні методи режим Януковича застосовує проти народних обранців, котрі чомусь іще не захотіли стати політичними «тушками», то що він здатен робити з пересічними українцями, які не захищенні від свавілля влади депутатським імунітетом?

Менше аніж за рік «донецькі» спромоглися спровокувати своїми діями непримиренні розбіжності в українському соціумі і при цьому намагаючись прищепити українцям чіткий концтабірний інстинкт – кожен виживає сам по собі, а проблеми всіх інших вас не мають турбувати жодною мірою.

Недавнє «парламентське побоїще» по суті ставить в одну низку проблему формування в Україні не лише політичної, а й правової культури. Адже ця ситуація чітко проявила, що українські політики донецької формації не мають жодного уявлення про ті фундаментальні принципи, що лежать в основі демократичного соціального порядку.



Крім того, розв’язана регіоналами бійка підштовхує українське суспільство до того, щоб поставити перед опозиційними політичними силами питання стосовно необхідності розробки відповідної системи цінностей, за яких українські громадяни будуть мати можливість дієвої участі в поточних політичних процесах. Адже останні президентські вибори наочно продемонстрували, що більша частина населення України просто політично дезорієнтована.

Свобода не стала найбільшою цінністю

На жаль, доводиться констатувати, що за ситуації, коли стара система цінностей була зруйнована, попередня демократична влада Ющенка так і не спромоглася підготувати, сформулювати і сформувати нову. А свобода не стала найбільш важливою цінністю для переважної частини українських громадян. Тому нинішньому режиму так легко вдається уникати поняття свободи, як головного пріоритету у своїй політичній діяльності.

Що й тут казати, коли Україною рулюють люди зі специфічним донецьким менталітетом, котрі крім того, як битися на кулаках і «нагинати» інших, по суті більше нічого і не вміють, і не знають. Дякуючи їм Україна вкотре 2010 року стала посміховищем для всього цивілізованого світу.

Свого часу, коли регіонали були ще в опозиції, вони ламали дороге обладнання Верховної Ради, мікрофони, стільці – все те, що було куплено за народні гроші. І їм це просто сходило з рук. Подібна безкарність змогла дуже легко перерости в те, що під час «кривавого побоїща» в парламенті вони так само легко ламають голови іншим депутатам.

Про яку політичну культуру взагалі може йти мова, коли від лютого місяця Україною правлять «правильні пацани», а більшість народу боїться і пискнути?

І це тоді, коли «януковичі» лише почали виконувати свою програму-мінімум. До якої входить: скоротити чиновників і міліцію, щоб інші, живучи в страху бути викинутим геть, були готові розірвати будь-якого по команді зверху «фас!»; остаточно задушити дрібний бізнес, аби в його середовищі не спроможна була зародитися впливова політична сила, яка б могла протистояти беззаконню влади; перекласти всі борги олігархів на народ, котрий має без пенсії працювати довше, ніж триває середнє життя чоловіків, і за будь-яке чергове підвищення цін режимом має дякувати, як за найбільш мудре рішення. І можна лишень здогадатися, що може бути з Україною, коли «донецькі» після успішної реалізації програми-мінімум відразу ж перейдуть до своєї програми-максимум.

Хоча навряд чи можна всьому цьому дуже дивуватися. Адже в цьому винен не лише режим, але й ті, хто вибирав собі такого президента, а тепер з острахом сам спостерігає за плодами діяльності його команди «професіоналів». І подібне вирішення питань відбуватиметься не лише в парламенті, тепер вони таким чином вже цілком готові вирішувати будь-яке питання з українцями. Тому не можна виключати, що й мітинги і демонстрації тепер розганятимуть за допомогою кулака і дубця, для того, аби остаточно покінчити з останніми проявами демократії в Україні.

Ракова пухлина на тілі суспільства

«Парламентське побоїще» наочно продемонструвало, що «януковичі» лише пробують свої сили і заодно показують всім українцям, що церемонитися більше ні з ким не будуть. І якщо сьогодні вони вас ще не вдарили по голові, значить завтра просто залізуть у вашу кишеню за допомогою яких-небудь нових нарахувань, податків, інфляції чи девальвації.

Оскільки олігархія при владі – не що інше, як ракова пухлина на тілі суспільства. А в Україні вона жирує й процвітає особливо нахабно, розширюючи своє багатство і впливи.

Остання бійка у Верховній Раді – подія знакова не тільки тому, що була пролита кров, а сама бійка була особливо цинічною і жорстокою. А й тому, що тут регіонали відверто показали своє справжнє обличчя. Точніше, звіриний оскал свого обличчя.

Показали, як вони діяли і до цієї події (грубо, нахабно, жорстоко), і як вони діють зараз, і як вони будуть діяти в подальшому відносно всіх тих, хто стане у них на шляху. Саме для можливості проведення такого типу дій, вони за роки безкарності для себе (за режимів Кучми і Ющенка), вибудовували свою вертикаль влади. А тепер вже створили її остаточно.

Режим «донецьких» вважає всіх нормальних людей своїми ворогами. Тому й не існує для нього ніяких стримуючих меж, закони для них просто пуста формальність, які вони переписують під себе. Це – дикий сплав державної влади і відвертого криміналітету, і це найстрашніше, тому що вони повністю підім'яли під себе не тільки Верховну Раду і Кабінет Міністрів, а й суди, СБУ, ГПУ і МВС, чого не було навіть у найреакційніші минулі часи за Президента Леоніда Кучми. І найгірше те, що «януковичі» за такий короткий час зробили майже все для того, щоб скинути їх через механізм демократичних виборів було неможливо.

Неважко собі уявити, що було б із Україною, якби ця «політична сила» прийшла до влади ще в 2004 році. Адже зараз «донецькі» все-таки якщо не бояться, то все таки-побоюється повторення подій того революційного періоду. Але велика частина громадян України тоді вийшла не за Ющенка чи Тимошенко, а проти того, щоб нами керували люди з кримінальним менталітетом і щоб це вважалося українським вибором.

Знову біг по колу?

На жаль, помаранчева влада не змогла чи не захотіла скористатися тим величезним кредитом довіри, який дав їй Майдан-2004. Але той досвід показує, що можливо цивілізованим шляхом усунути криміналітет від влади. Це – дострокові вибори Верховної Ради, імпічмент Президенту, який будучи лідером регіоналів і привів подібних «політиків» до парламенту. Але для цього Україні потрібні зовсім нові лідери, адже, як показав досвід всього 2010 року, в українців до старих довіри немає.

Промосковський режим «донецьких» нині тестує Україну на те, скільки вона ще готова терпіти його неприкрите свавілля. Адже так беззаконно і цинічно може діяти тільки окупаційна влада, яка бачить Україну лише як територію пограбування і визиску.

Хоча, якщо уважніше придивитися до того всього, що нині діється в Росії і в Україні, зароджується підозра, що все відбувається досить синхронізовано і виглядає, як ланка одного спільного антидемократичного ланцюга. Оскільки, аналізуючи дії нинішньої «донецької» влади, складається враження, що вона отримала завдання довести країну до хаосу та громадянських заворушень. Адже політики, котрі мають серйозні наміри довгий час залишатись при владі, такого собі ніколи б не дозволили.

За неповний рік при владі «януковичі» вже «успішно» встигли принизити майже всі верстви українського населення. І не можна виключати того, що у перспективі принизять усіх остаточно і доведуть сьогоднішню критичну ситуацію до народного вибуху. Виглядає таким чином, що вони виконують замовлення з-поза меж України. Адже в сусідній Росії нині теж щось назріває.

Очевидно, що 2011 рік ставить перед українськими демократами дуже складне питання – чи готові взагалі вони організувати реальний опір і протидію антиукраїнським силам, котрі захопили владу в Україні. Адже сьогодні цілком зрозуміло, що люди втомилися від того, що робить з ними режим «януковичів» і готові до спротиву, але немає політичної сили, котра б була здатна повести громадян України за собою. Адже за всієї поваги до минулих заслуг Юлії Тимошенко, навряд чи їй вдасться повторити свій тріумф 2004 року.

Говорячи про падіння політичної культури можна прийти до висновку, що вона є невіддільною від правової культури, з котрою в Україні також великі проблеми. При цьому українців по суті відсторонено від реальної участі у політичних процесах, де б вони мали відігравати головну роль, бо їх перетворено владою на мовчазних статистів.

Виходить так, що через майже 20 років з моменту відновлення незалежності Україна фактично має знову розпочинати все з самого початку. Цілком очевидно: без засвоєння західного досвіду політичної і правової культури українці знову і знову змушені будуть повторювати безкінечний біг по замкненому на себе політичному колу.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG