Доступність посилання

23 Вересень 2017, Київ 09:11

Із будь-яким святом, зокрема Новим роком, пов’язані вітання та побажання. І неодмінною частиною культури застілля є тости. Якими вони бувають у різних народів? І як вони виникли?

У середні віки мешканці французької області Бретань перед вживанням міцних напоїв готували закуску - обсмажені на вогні скибочки хліба. Їх уже тоді називали «тостами» і занурювали у вино, щоб наповнити напій хлібним ароматом. Згодом таку традицію забули, але з’явилася інша - піднімаючи келих, говорити застільні побажання, які теж називали «тостами».

Традиції та історія тостів

Батьківщиною тостів вважається і Кавказ і, зокрема, Грузія, де з давніх-давен існувала культура виноробства. Тости зустрічаються і в середньовічному епосі Шота Руставелі, і в грузинській поезії епохи ренесансу, зауважує журналіст грузинської служби Радіо Свобода Коба Ліклікадзе. За його словами, тости у грузинів промовляють як під час радісних подій, так і за скорботним столом. Традиційними для будь-якого застілля вважаються тости за Господа, Богородицю і за святого Георгія. «Інститут тамади став втіленням грузинської культури, національного нашого характеру. У радянський час я пам’ятаю, як моя родина (а я з сім’ї літераторів) влаштовувала вечори поезії за келихом вина. Тоді релігійні тости, звичайно, були заборонені, тож пили за мир. Ми кажемо, що найкращий тост – це імпровізація. Творчий підхід завжди прикрашав грузинське застілля», – каже журналіст.

Тости популярні не лише серед кавказьких горян, але й серед українських. Мешканці Карпат – гуцули – мають давню традицію: пити однією чаркою по колу, промовляючи при цьому класичне віншування, розповідає мешканка Косова Івано-Франківської області Любов Ракевич. «Бере гуцул стакан з горілкою, і до кого він хоче пити, тому й каже: «Дай Боже!», а та людина відповідає «Пий здоров!». Якщо та людина каже «Пий здоров», то він п’є, а якщо та людина нічого не сказала, то він не п’є, поки не скажуть. Колись давно пили однією склянкою, і один одному наливали. Якщо приходять до господаря додому, то господар починає, а потім п’ють за сонцем, хто як сидить».

Напевно, найвідоміший український тост – «Будьмо!». Як він міг виникнути,
розповів історик, директор Науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб. «Як би там не говорили, що «будьмо» - це вітчизняний винахід, але все-таки він прийшов до нас з Європи через Чехію, через Польщу. У нашому випадку це «будьмо здорові» трансформувалося в «будьмо». Ця традиція вже, напевно, 19 століття. Хоча не було магнітофонів, щоб записувати, що ж там за столами говорили. Однак є описи бенкетів, які влаштовував Богдан Хмельницький. Такі описи зробив венеційський посол Альберто Віміна в 1650 році. А у записі шведського посла 1657описані тости. Спочатку з української сторони проголошували тост за шведського монарха, потіма зі шведської сторони - за Гетьмана Війська Запорізького».

Сценічна мініатюра: щирість чи фальш?

Тости без перебільшення можна вважати літературним жанром, зауважує письменник і видавець Дмитро Капранов. Причому тости, на його думку, це зразок саме сценічної мініатюри, оскільки поруч із текстом високо цінується і акторська майстерність. «Як будь-який сценічний номер, тост потребує і вступу, те що називається прелюдія, і бек-вокалу, і, відповідно, кульмінації, драматичної паузи. Прелюдія в тості – це привернення уваги до того, хто проголошує тост, це стукання ножем по келиху. Бек-вокалом є бурмотіння тих, хто не дуже уважно слухає, або розлив вино і витирає… Аплодисментами за хороший тост буде дружній дзвін келихів».

Тости, або ж віншування (побажання) на свята - це енергетичне послання від того, хто проголошує ці слова до адресата тосту і до публіки, яка слухає. Відтак, стверджує актор Євген Шах, якому не раз доводилося бути тамадою на застіллях і проголошувати тости – головне, це добрий настрій і щирі побажання. Тоді тост справить враження. «Якщо людина зла, якщо людина не налаштована на добро, на позитив, то її важко навчити добре проголошувати тости, бо буде в її словах фальш. Узагалі люди добре відчувають, коли фальш, а коли від душі йде, від серця», – пояснює Євген.

А от працівниця ресторанного бізнесу Ірина вважає, що якраз більшість тостів – це прояв нещирості. До того ж публічне проголошування побажань за столом, на її думку, робить людину скутою. «Я вважаю, що тости за столом - це прояв лицемірства. Навіщо це? Якщо ти хочеш побажати щось людині, то ти підходиш і бажаєш. А за столом всі дивляться на людину, яка промовляє, кожен наступний болісно намагається придумати, що б такого сказати, що ще за цим столом не говорили. Я не п’ю, не вживаю алкоголь і, чесно кажучи, мені смішно дивитися, як люди, коли вип’ють, стараються виголосити щось таке оригінальне, а насправді говоряться дуже банальні речі».

Незалежно від того, як люди ставляться до тостів, з ними пов’язаний певний етикет, якого дотримуються за більшістю столів. Неввічливим вважається їсти чи перемовлятися із сусідом під час проголошення тосту. Так само некрасиво демонстративно відмовлятися випити. Якщо людина з якихось причин не вживає алкоголю, все одно вона має пригубити келих. Тости п’ють переважно з сухими та ігристими винами, менш популярні тости під десертні вина чи лікери.
  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG