Крім того, на Новий рік народилося чимало тих, чиї імена згодом стали відомі всьому людству – письменників, музикантів, військовиків, акторів, спортсменів і, звичайно ж, політиків. Деякі з останніх стали своєрідними символами тих чи інших епох чи політичних рухів, тому відзначення їхніх чергових річниць перетворюються на події загальносуспільного значення.
Не будемо занурюватися в давню історію. Розглянемо, що трапилося в цьому плані головного за останні століття – у ті часи, коли на політичній арені повсюдно поставати модерні нації та національні держави і коли відзначення Нового року 1 січня вже стало традицією на значній частини Старого і практично у всьому Новому світі.
Політичні процеси не спиняються ніколи
Отже, що ж відбувалося знаменного у політиці 1 січня?
1801 рік – після придушення чергового повстання борців за незалежність в Ірландії, яка перебувала під контролем британської корони, там скасовували парламент. Як виявилося, надовго – аж до перших декад ХХ століття. Слід сказати, що типологічна схожість історичних доль Ірландії та України як «колоній європейського типу» (термін цей з’явився понад 100 років тому) була відзначена багатьма дослідниками; головна різниця в тому, що боротьба ірландців за свободу відбувалася за умов конституційної, а не самодержавної монархії, згодом – імперського тоталітарного режиму.
1804 рік – проголошена незалежність Гаїті, «республіки чорношкірих рабів», – другої після США незалежної держави Америки.
1810 рік – у Російській імперії заснована Державна рада, яка стає дорадчим та законопідготовчим органом при самодержці. За тривалої відсутності імператора у столиці Держрада перебирала на себе керівництво виконавчими структурами; одним із перших голів цієї ради був князь Віктор Кочубей.
1863 рік – президент США Авраам Лінкольн видає маніфест про звільнення рабів. Ця дата стала кульмінацією громадянської війни між Північчю та Півднем, між противниками і прихильниками рабовласництва, між адептами капіталізму індустріально-підприємницького і капіталізму латифундистсько-олігархічного; у чотирирічній війні перемогла Північ.
1912 рік – проголошення в Нанкіні Китайської республіки. І хоча демократія у материковому Китаї після кількох десятиліть громадянських воєн та іноземних інтервенцій не втрималася, ця подія мала величезне значення не лише для самої країни, а й для усієї Азії як символ прагнення до модернізації, соціальної справедливості та політичних свобод.
1919 рік – уряд УНР схвалив закони про державну українську мову і про статус Української автокефальної православної церкви; «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви» був ухвалений того ж дня Директорією, яка мала законодавчі повноваження, а закон про мову був ухвалений 3 січня. З падінням УНР закони втратили юридичну силу, але більшовики змушені були зважати на задані ними напрями розвитку країни досить тривалий час.
1941 рік – у головній більшовицькій газеті «Правда» надрукований вірш, де, зокрема, було сказано:
Наш каждый год – победа и борьба
За уголь, за размах металлургии!..
А может быть – к шестнадцати гербам
Еще гербы прибавятся другие.
Тоді у складі СРСР налічувалося 16 союзних республік, 5 із яких були щойно утворені на повністю або частково приєднаних до Союзу територіях. Ідея дальшої територіальної експансії СРСР домінувала і на проведеній напередодні та одразу після Нового року військово-стратегічній грі за участю провідних радянських воєначальників, в результаті якої був обраний напрям головного удару Червоної армії на Захід – з території України – та час такого удару – друга половина літа 1941 року. Склалося, втім, дещо інакше...
1942 рік – 26 держав підписують Вашингтонську Декларацію Об’єднаних Націй, долучаючись до принципів, викладених в Атлантичній хартії – одному з чільних документів антигітлерівської коаліції. Відтак ця коаліція набуває справді глобального характеру і її учасники беруть на себе певні політико-правові зобов’язання, об’єднавшись у боротьбі «для захисту життя, свободи, незалежності і релігійної свободи та для збереження людських прав і справедливості...». СРСР брутально порушував цю декларація буквально з першого дня після її підписання.
1946 рік – імператор Японії Хірохіто зрікся свого божественного статусу. Це був справжній світоглядний переворот для десятків мільйонів японців, які опинилися перед необхідністю відмови від традиційних релігійно-політичних догм та культурної інтеграції в сучасний світ.
1958 рік – розпочало діяльність Європейське економічне співтовариство – безпосередній попередник нинішнього Євросоюзу. Шість держав, які стали засновниками ЄЕС, почали реалізацію на практиці ідеї інтеграції держав, що ще недавно були ворогами у двох світових війнах. Об’єднана на засадах демократії та ринкової економіки Західна Європа стала наочним прикладом неефективності насильницької інтеграції «держав реального соціалізму» під патронатом СРСР.
1959 рік – Фідель Кастро та очолювані ним повстанці скинули кубинського президента Батисту, обіцяючи впродовж року провести вільні й демократичні багатопартійні вибори. Натомість була встановлена комуністична диктатура, вільні вибори не проводилися жодного разу, число політичних емігрантів (передусім із числа освічених прошарків) становить близько 10% кубинців.
1966 рік – генерал Бокасса здійснив «новорічний переворот» у Центральноафриканській республіці і проголосив себе президентом та главою єдиної політичної партії – «Руху за соціальну еволюцію Чорної Африки». Згодом перейменував країну на імперію, а себе – на імператора. Разом із оточенням практикував ритуальне людожерство.
1973 рік – Велика Британія, Ірландія і Данія стають членами ЄЕС. Об’єднана Європа вийшла за континентальні межі.
1993 рік – Чехословаччина остаточно розділилася на Чехію і Словаччину. Ці дві дружні країни зараз є членами НАТО та ЄС.
1995 рік – Австрія, Фінляндія і Швеція приєдналися до ЄС.
2002 рік – у готівковий обіг запроваджена спільна валюта ЄС євро – на сьогодні одна з основних валют світу, яку українці поважають усе більше.
2006 рік – о 9:00 російський «Газпром» практично припинив постачання природного газу до України, використавши «блакитне паливо» як засіб політичного шантажу тодішньої «помаранчевої» влади.
2007 рік – до складу ЄС увійшли Болгарія та Румунія, що вкотре спростувало міф про несумісність православного менталітету і європейських засад життя, як політичного, так й економічного.
2009 рік – знову о 9:00 «Газпром» припиняє постачання газу до України та держав Європи, до яких газ транспортується через українську територію. Тиск з обох боків – з боку Росії та з боку ЄС – змушують прем’єра Юлію Тимошенко підписати невигідну для України угоду з «Газпромом».
2010 рік – офіційно почав діяти митний союз Росії, Білорусі і Казахстану. Одночасно розпочалася «нафтова війна» між Росією та Білоруссю через неузгодженість тарифів, що зайвий раз довело фіктивність цього союзу.
2011 рік – «покращення вашого життя вже сьогодні» для українців унаслідок запровадження Податкового кодексу та звання «Почесний гірник України».
Не спиняються на Новий рік й демографічні процеси
На 1 січня припадають і дні народження політиків та пов’язаних із політикою військовиків, без яких навряд чи можна уявити історію останніх століть. Отож на Новий рік народилися:
1823 рік – Шандор Петефі, угорський поет, публіцист, активний учасник революції 1848-49 років. Загинув улітку 1849 року в бою з військами Російської імперії, відправленими на придушення революції. Очолював ці війська українець за походженням генерал Іван Паскевич. У свою чергу, сам Петефі мав слов’янське походження (справжнє ім’я Олександр Пе́трович)...
1863 рік – П’єр де Кубертен, засновник сучасного олімпійського руху, який щиро прагнув змінити політичні та моральні звичаї новітньої доби, проголошуючи: «О спорт, ти – мир!»
1887 рік – адмірал Вільгельм Канарис, керівник Абверу (військової розвідки) Німеччини у Другій світовій війні. Канарис і його довірені особи мали безпосередні контакти з лідерами українських націоналістів у ті роки та опікувалися створенням батальйонів «Роланд» та «Нахтіґаль» й інших розвідувально-диверсійних формувань. При цьому як Канарис, так і його оточення були активними противниками нацизму (за що адмірал та низка вищих офіцерів Абверу під кінець війни були страчені за наказом Гітлера); зараз низка організацій клопочеться про присвоєння Канарису звання Праведника народів світу за особистий порятунок понад 500 євреїв від нацистів.
1909 рік – Баррі Ґолдвотер, учасник Другої світової війни (генерал-майор авіації), американський політик послідовно антикомуністичних поглядів, сенатор, кандидат на президента США від Республіканської партії у 1964 році.
1912 рік – Кім Філбі, один із провідних резидентів британської розвідки; за переконаннями комуніст; подвійний агент, який працював на розвідку СРСР у 1933-63 роках. Саме діяльність Філбі призвела до низки провалів місій ОУН, які переправлялися на територію УРСР із Заходу.
1949 рік – Леонід Грач, переконаний комуніст, водночас критик політики нинішнього керівництва КПУ, та Борис Тарасюк, кар’єрний дипломат, один з активних діячів українського національно-демократичного руху.
1959 рік – Олександр Ємець, народний депутат України кількох скликань, один із найбільш перспективних політиків національно-демократичного спрямування. Загинув в автомобільній катастрофі у січні 2001 року, коли вже було вирішене призначення його головою СБУ. На думку низки аналітиків, міг стати найоптимальнішим кандидатом на президента на виборах 2004 року.
1969 рік – бізнесмен, політик, а віднедавна і «чекіст», цінувальник традицій КҐБ, за нової влади – голова СБУ Валерій Хорошковський.
І за рамки суто хронологічного підходу винесені два політики, які істотно вплинули на українське буття. Це Леонід Брежнєв і Степан Бандера.
З якогось дива «дорогий Леонід Ілліч» відзначав річницю більшовицької революції 7 листопада (тобто за новим стилем), а власний день народження – за старим стилем (тобто 19 грудня). Втім, непослідовність й ірраціональність були характерні для Брежнєва не тільки у календарному питанні. Та як би не було, 1 січня 1907 року народилася людина, що їй судилося стати символом цілої епохи, яку одні сьогодні вважають «золотою добою» у житті Радянської України, інші – «добою застою» та придушення всього живого і мислячого.
На два роки пізніше за нього, 1 січня 1909 року, народився Степан Бандера – також постать символічна. Для одних слово «бандерівець» – це брутальна лайка, для інших – найвища чеснота. Та як би там не було, а в очах багатьох представників сусідніх народів та співвітчизників Бандера став уособленням питомого українця, як раніше Мазепа та Петлюра. Відзначення річниць від народження Степана Бандери дуже болісно сприймається представниками сьогоднішньої влади, для яких слово «український націоналіст» є лайкою.
Отакою, якщо стисло, є картина «політичного Нового року» в Україні та у світі. Як бачимо, плин подій не спиняється ні у які свята, і хочеться тільки, щоб у ці дні не було якихось неприємних політичних сюрпризів.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Не будемо занурюватися в давню історію. Розглянемо, що трапилося в цьому плані головного за останні століття – у ті часи, коли на політичній арені повсюдно поставати модерні нації та національні держави і коли відзначення Нового року 1 січня вже стало традицією на значній частини Старого і практично у всьому Новому світі.
Політичні процеси не спиняються ніколи
Отже, що ж відбувалося знаменного у політиці 1 січня?
1801 рік – після придушення чергового повстання борців за незалежність в Ірландії, яка перебувала під контролем британської корони, там скасовували парламент. Як виявилося, надовго – аж до перших декад ХХ століття. Слід сказати, що типологічна схожість історичних доль Ірландії та України як «колоній європейського типу» (термін цей з’явився понад 100 років тому) була відзначена багатьма дослідниками; головна різниця в тому, що боротьба ірландців за свободу відбувалася за умов конституційної, а не самодержавної монархії, згодом – імперського тоталітарного режиму.
1804 рік – проголошена незалежність Гаїті, «республіки чорношкірих рабів», – другої після США незалежної держави Америки.
1810 рік – у Російській імперії заснована Державна рада, яка стає дорадчим та законопідготовчим органом при самодержці. За тривалої відсутності імператора у столиці Держрада перебирала на себе керівництво виконавчими структурами; одним із перших голів цієї ради був князь Віктор Кочубей.
1863 рік – президент США Авраам Лінкольн видає маніфест про звільнення рабів. Ця дата стала кульмінацією громадянської війни між Північчю та Півднем, між противниками і прихильниками рабовласництва, між адептами капіталізму індустріально-підприємницького і капіталізму латифундистсько-олігархічного; у чотирирічній війні перемогла Північ.
1912 рік – проголошення в Нанкіні Китайської республіки. І хоча демократія у материковому Китаї після кількох десятиліть громадянських воєн та іноземних інтервенцій не втрималася, ця подія мала величезне значення не лише для самої країни, а й для усієї Азії як символ прагнення до модернізації, соціальної справедливості та політичних свобод.
1919 рік – уряд УНР схвалив закони про державну українську мову і про статус Української автокефальної православної церкви; «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви» був ухвалений того ж дня Директорією, яка мала законодавчі повноваження, а закон про мову був ухвалений 3 січня. З падінням УНР закони втратили юридичну силу, але більшовики змушені були зважати на задані ними напрями розвитку країни досить тривалий час.
1941 рік – у головній більшовицькій газеті «Правда» надрукований вірш, де, зокрема, було сказано:
Наш каждый год – победа и борьба
За уголь, за размах металлургии!..
А может быть – к шестнадцати гербам
Еще гербы прибавятся другие.
Тоді у складі СРСР налічувалося 16 союзних республік, 5 із яких були щойно утворені на повністю або частково приєднаних до Союзу територіях. Ідея дальшої територіальної експансії СРСР домінувала і на проведеній напередодні та одразу після Нового року військово-стратегічній грі за участю провідних радянських воєначальників, в результаті якої був обраний напрям головного удару Червоної армії на Захід – з території України – та час такого удару – друга половина літа 1941 року. Склалося, втім, дещо інакше...
1942 рік – 26 держав підписують Вашингтонську Декларацію Об’єднаних Націй, долучаючись до принципів, викладених в Атлантичній хартії – одному з чільних документів антигітлерівської коаліції. Відтак ця коаліція набуває справді глобального характеру і її учасники беруть на себе певні політико-правові зобов’язання, об’єднавшись у боротьбі «для захисту життя, свободи, незалежності і релігійної свободи та для збереження людських прав і справедливості...». СРСР брутально порушував цю декларація буквально з першого дня після її підписання.
1946 рік – імператор Японії Хірохіто зрікся свого божественного статусу. Це був справжній світоглядний переворот для десятків мільйонів японців, які опинилися перед необхідністю відмови від традиційних релігійно-політичних догм та культурної інтеграції в сучасний світ.
1958 рік – розпочало діяльність Європейське економічне співтовариство – безпосередній попередник нинішнього Євросоюзу. Шість держав, які стали засновниками ЄЕС, почали реалізацію на практиці ідеї інтеграції держав, що ще недавно були ворогами у двох світових війнах. Об’єднана на засадах демократії та ринкової економіки Західна Європа стала наочним прикладом неефективності насильницької інтеграції «держав реального соціалізму» під патронатом СРСР.
1959 рік – Фідель Кастро та очолювані ним повстанці скинули кубинського президента Батисту, обіцяючи впродовж року провести вільні й демократичні багатопартійні вибори. Натомість була встановлена комуністична диктатура, вільні вибори не проводилися жодного разу, число політичних емігрантів (передусім із числа освічених прошарків) становить близько 10% кубинців.
1966 рік – генерал Бокасса здійснив «новорічний переворот» у Центральноафриканській республіці і проголосив себе президентом та главою єдиної політичної партії – «Руху за соціальну еволюцію Чорної Африки». Згодом перейменував країну на імперію, а себе – на імператора. Разом із оточенням практикував ритуальне людожерство.
1973 рік – Велика Британія, Ірландія і Данія стають членами ЄЕС. Об’єднана Європа вийшла за континентальні межі.
1993 рік – Чехословаччина остаточно розділилася на Чехію і Словаччину. Ці дві дружні країни зараз є членами НАТО та ЄС.
1995 рік – Австрія, Фінляндія і Швеція приєдналися до ЄС.
2002 рік – у готівковий обіг запроваджена спільна валюта ЄС євро – на сьогодні одна з основних валют світу, яку українці поважають усе більше.
2006 рік – о 9:00 російський «Газпром» практично припинив постачання природного газу до України, використавши «блакитне паливо» як засіб політичного шантажу тодішньої «помаранчевої» влади.
2007 рік – до складу ЄС увійшли Болгарія та Румунія, що вкотре спростувало міф про несумісність православного менталітету і європейських засад життя, як політичного, так й економічного.
2009 рік – знову о 9:00 «Газпром» припиняє постачання газу до України та держав Європи, до яких газ транспортується через українську територію. Тиск з обох боків – з боку Росії та з боку ЄС – змушують прем’єра Юлію Тимошенко підписати невигідну для України угоду з «Газпромом».
2010 рік – офіційно почав діяти митний союз Росії, Білорусі і Казахстану. Одночасно розпочалася «нафтова війна» між Росією та Білоруссю через неузгодженість тарифів, що зайвий раз довело фіктивність цього союзу.
2011 рік – «покращення вашого життя вже сьогодні» для українців унаслідок запровадження Податкового кодексу та звання «Почесний гірник України».
Не спиняються на Новий рік й демографічні процеси
На 1 січня припадають і дні народження політиків та пов’язаних із політикою військовиків, без яких навряд чи можна уявити історію останніх століть. Отож на Новий рік народилися:
1823 рік – Шандор Петефі, угорський поет, публіцист, активний учасник революції 1848-49 років. Загинув улітку 1849 року в бою з військами Російської імперії, відправленими на придушення революції. Очолював ці війська українець за походженням генерал Іван Паскевич. У свою чергу, сам Петефі мав слов’янське походження (справжнє ім’я Олександр Пе́трович)...
1863 рік – П’єр де Кубертен, засновник сучасного олімпійського руху, який щиро прагнув змінити політичні та моральні звичаї новітньої доби, проголошуючи: «О спорт, ти – мир!»
1887 рік – адмірал Вільгельм Канарис, керівник Абверу (військової розвідки) Німеччини у Другій світовій війні. Канарис і його довірені особи мали безпосередні контакти з лідерами українських націоналістів у ті роки та опікувалися створенням батальйонів «Роланд» та «Нахтіґаль» й інших розвідувально-диверсійних формувань. При цьому як Канарис, так і його оточення були активними противниками нацизму (за що адмірал та низка вищих офіцерів Абверу під кінець війни були страчені за наказом Гітлера); зараз низка організацій клопочеться про присвоєння Канарису звання Праведника народів світу за особистий порятунок понад 500 євреїв від нацистів.
1909 рік – Баррі Ґолдвотер, учасник Другої світової війни (генерал-майор авіації), американський політик послідовно антикомуністичних поглядів, сенатор, кандидат на президента США від Республіканської партії у 1964 році.
1912 рік – Кім Філбі, один із провідних резидентів британської розвідки; за переконаннями комуніст; подвійний агент, який працював на розвідку СРСР у 1933-63 роках. Саме діяльність Філбі призвела до низки провалів місій ОУН, які переправлялися на територію УРСР із Заходу.
1949 рік – Леонід Грач, переконаний комуніст, водночас критик політики нинішнього керівництва КПУ, та Борис Тарасюк, кар’єрний дипломат, один з активних діячів українського національно-демократичного руху.
1959 рік – Олександр Ємець, народний депутат України кількох скликань, один із найбільш перспективних політиків національно-демократичного спрямування. Загинув в автомобільній катастрофі у січні 2001 року, коли вже було вирішене призначення його головою СБУ. На думку низки аналітиків, міг стати найоптимальнішим кандидатом на президента на виборах 2004 року.
1969 рік – бізнесмен, політик, а віднедавна і «чекіст», цінувальник традицій КҐБ, за нової влади – голова СБУ Валерій Хорошковський.
І за рамки суто хронологічного підходу винесені два політики, які істотно вплинули на українське буття. Це Леонід Брежнєв і Степан Бандера.
З якогось дива «дорогий Леонід Ілліч» відзначав річницю більшовицької революції 7 листопада (тобто за новим стилем), а власний день народження – за старим стилем (тобто 19 грудня). Втім, непослідовність й ірраціональність були характерні для Брежнєва не тільки у календарному питанні. Та як би не було, 1 січня 1907 року народилася людина, що їй судилося стати символом цілої епохи, яку одні сьогодні вважають «золотою добою» у житті Радянської України, інші – «добою застою» та придушення всього живого і мислячого.
На два роки пізніше за нього, 1 січня 1909 року, народився Степан Бандера – також постать символічна. Для одних слово «бандерівець» – це брутальна лайка, для інших – найвища чеснота. Та як би там не було, а в очах багатьох представників сусідніх народів та співвітчизників Бандера став уособленням питомого українця, як раніше Мазепа та Петлюра. Відзначення річниць від народження Степана Бандери дуже болісно сприймається представниками сьогоднішньої влади, для яких слово «український націоналіст» є лайкою.
Отакою, якщо стисло, є картина «політичного Нового року» в Україні та у світі. Як бачимо, плин подій не спиняється ні у які свята, і хочеться тільки, щоб у ці дні не було якихось неприємних політичних сюрпризів.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
