Доступність посилання

24 Вересень 2017, Київ 10:32

Українська/російська мова телевізійних шоу


Галина Усатенко

Галина Усатенко, доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології КНУ імені Шевченка
Із виступу на круглому столі «Мова як фактор безпеки держави», організованому Радіо Свобода


Мова масової культури нині визначає функціонування держави. У цьому контексті звертають на себе увагу дві складові цього явища: власне масовість, всезагальність такої культури; соціально-політична, а відтак і мовна, специфіка української держави.

Вести мову про якісну (високу, елітарну – потрібне вибрати) і неякісну (масову, низьку – потрібне вибрати) культуру нині просто некоректно. Бо практична більшість із нас дивиться бодай якийсь із численних серіалів на різних телеканалах («Обручка», «Інтерни» чи «Теорія брехні»), або переглядає, бодай спорадично, реаліті-шоу. Наприклад, «Міняю жінку» на «1+1» чи пісенний «Х-фактор» на СТБ. Політичні ток-шоу – участь у них та перегляд їх – взагалі є категорією престижу в нашому соціумі. Нарешті стали доступними, тобто російськомовними, й програми так званих пізнавальних телеканалів, що входять до пакетів кабельного та супутникового телебачення: Animal Planet, National Geographik Chanal чи History. Всі батьки зацікавлені, щоб діти дивилися саме ці канали, навчалися й розвивалися.

Перегляд шоу, як і участь у них, давно уже не є предметом чогось негідного поваги для сучасних інтелектуалів, політиків, науковців. Навпаки! Приклад того – реаліті-шоу «Без мандата» на «1+1». Підтвердженням того є думка теоретика масової культури Двайта Мак-Доналда: «Народне мистецтво було інститутом, створеним самим народом, і приватні садочки людей були відгороджені від великого акуратного паркану Високої Культури. Але Масова Культура проломила ці огорожі…». Межа стерлася.

Наразі звертаємо увагу саме на телебачення. Бо з усіх різновидів сучасної масової культури саме цей засіб і, водночас, різновид мистецтва, є таки найдоступнішим (на відміну від інтернету, театру чи музею). Реаліті-шоу створюють ефект максимального наближення до життя пересічної людини. Заходять у домівки людей (шоу про депутатів «Без мандата», «Міняю жінку» – «1+1»); намагаються корегувати психологію та поведінку учасників («Гламурні штучки та заучки» «Від пацанки до панянки» – «1+1»); роблять спробу маніфестації маніпуляції психікою чи намагаються допомогти позбутися проблем зі здоров'ям.

Усілякі конкурси намагаються забезпечити інтерактив, створюючи ефект здатності молоді увійти в таємничий світ «шоу-бізу» – «Фабрика зірок» («Новий канал») «Х-Фактор» (СТБ). Все ще значний інтерес є до політичних ток-шоу «Велика політика», «Свобода слова» та «Шустер live».

У переважній своїй більшості це не оригінальні, а куповані продукти. Воно ніби й непогано для нашої країни: і засвоєння нового типу масового мистецтва, а через це засвоєння – навчання ( може, завтра й своє щось придумаємо!), і розвиток телеканалів – шоу, глядач, рейтинги, реклама, і своєрідне входження до цивілізаційного простору масової культури. Суцільні позитиви. Якби не одне «але»: загроза такого типу масової культури може стати чинником політичної визначеності/невизначеності. І ще раз згадаємо Мак-Доналда: «… Масова Культура проломила ці огорожі, поєднавши людей за допомогою знецінення Високої Культури, і, відтак, ставши інструментом політичного панування».

Мова як картина світу

Глобалізація, як відомо, має дві сторони медалі: відсутність кордонів для комунікацій і перетікання знань/культур (відомий скандал з інтернет-ресурсом WikiLeaks), і, водночас, новий рівень загострення проблем культурної та політичної/державної ідентичності (від Хартії про зникаючі мови до попиту на етнічні елементи в моді, популярні програми про фауну, флору, історію народів Індонезії, Індії чи кельтів у Європі).

«Картинка» на Animal Planet, National Geographik Chanal чи концепція та ідея шоу проектів в усіх країнах, які їх купують, однакова. Ключовим постає питання озвучення «картинки» та інтерпретації іноземних шоу на власному ґрунті. І тут постає проблема мови: не тільки як інструменту, але й як картини світу.

Мова втрачає пріоритетний статус ідентифікації етносу впродовж останнього століття. Однак мова як система стає пріоритетом для наукового осмислення у філософії, лінгвістиці, гуманітаристиці загалом (так званий «мовний поворот» другої половини ХХ століття). Нині ми є свідками і учасниками процесу, який поглиблює думку українського мовознавця ХІХ століття Олександра Потебні: «мова розвивається лише в суспільстві, і не тому, що людина є завжди частиною цілого, до якого належить – племені, народу, людства, не лише внаслідок розуміння як умови можливості суспільних дій, але й тому, що людина розуміє самого себе, тільки випробувавши на інших людях зрозумілість своїх слів».

Маси дивляться, маси змінюються

Повертаючись до згаданих телевізійних проектів, візьмемо до уваги цікаве дослідження, підготовлене інтернет-виданням «Телекритика» (17.11.2010, автор Наталія Данькова). Дослідження спирається на дані MMI (Marketing & Media Index Україна за 1+2 квартал 2010 року, коли було опитано «50 тисяч+» жителів міст 12-65 років, розмір вибірки 5000 респондентів у кожному кварталі. Ключове питання дослідження – якою насправді є аудиторія українських розважальних і політичних шоу? Звички, заняття, рівень доходу та психографіка тощо. Глядачами чи не найпопулярнішого нині шоу «Міняю Жінку» телеканалу «1+1» є: «жінки віком 25-44 та 45-65 років. Компанію їм складають чоловіки віком 25-44 роки, переважно спеціалісти та безробітні, які не уявляють свого життя без телевізора. Багато хто з них – індивідуалісти, консерватори та соціально відповідальні консерватори. Однак не надто забезпечені, позаяк у статусно-споживацькій ієрархії посідають щабель, нижчий за середній».

Більшість глядачів шоу «Велика політика» на «Інтері» – жінки, тоді як у «Шустер live» на ТРК «Україна» (рейтинг AQH%) чоловічої та жіночої аудиторії однаковий. Це люди віком 45-65 років, однак у середньому глядачі Савіка Шустера молодші за глядачів Євгенія Кисельова.

Обидва шоу вподобали пенсіонери, інваліди та безробітні. Крім них, «Інтер» у п'ятницю найчастіше вмикають службовці та спеціалісти, а ТРК «Україна» – підприємці, робітники та домогосподарки».

Мова ведучих цих шоу: «Велика політика» і «Шустер live» – російська, мова учасників – і російська, і українська, залежно від політичної чи приватної позиції (зауважимо при цьому, що рівень охоплення в «Інтера» є максимальним в Україні); «Міняю жінку» – на загал українська, але у форматі реаліті-шоу – як мова самих мовців: українська, російська, суржик.

Здавалося б, усе в межах норми, усі розуміють і українську, і російську, усе відповідає запитам і потребам глядачів. Загальновідомою є істина власників телеканалів про те, що створюється лише той продукт, який споживається глядачем. Це природно. Але чи розуміють, чи усвідомлюють в такий спосіб глядачі самих себе? А також свою присутність в окремій специфічній державі?

Споживачами, глядачами цих програм, як ми бачимо, є пересічні жителі України, які, вибачте за пафос, будують державу, час од часу виконують функцію електорату, визначають шляхи розвитку регіону і країни на референдумах чи громадських обговореннях.

Осмислюючи цю проблему, згадується теза культуролога Ентоні Д.Сміта, який у своїй недавній роботі Культурні основи націй (2008 рік) наголошує на тому, що до процесу формування нації належить: самовизначення, плекання символічних елементів, територія, розвиток характерної публічної культури, стандартизація законів та звичаїв. Для нас у контексті розмови прицільний інтерес становить публічна культура, під якою Сміт визначає з одного боку – створення системи публічних ритуалів, символів і церемоній, з іншого – розвиток характерних публічних кодів і культур.

Телебачення якнайбільше може прислужитися творенню публічних кодів та культур, а відтак і процесу формування нації. У цьому контексті питання мови постає вже не як чинник етнічної ознаки, історії та традиційної культури, а, перш за все, як чинник нації, державної нації, держави як такої.

Узагальнюючи попередні міркування через призму формування нації і держави, безпеки держави, формується кілька тез:

1) Пізнавальні телеканали на кшталт Animal Planet, National Geographik Chanal чи History не користуються українською мовою, відтак не сприяють введенню в науковий, освітній та масовий вжиток термінології, що освоює сучасний світ. Вони державною мовою не називають, отже й не формують у наших громадян відчуття української присутності в освоєнні сучасного глобалізованого світу – технологій чи історії, фауни чи астрономії; Іномовність, але й двомовність (зокрема у випадку українських політиків та шоуменів, які говорять російською) позбавляє можливості людини розуміти саму себе, оскільки не має можливості на інших людях випробувати зрозумілість своїх слів (за думкою О. Потебні);

2) Двомовність, для людини політично і державно не усвідомленої, є загрозою розщеплення свідомості (особистості). З соціології та психіатрії відомо, що ті, хто страждає Р.С. інколи не пам'ятають свого минулого або навпаки – сприймають себе самого як особу, яка існує в двох особистостях одночасно. Реалії нашого соціального сьогодення, помножені на низький соціальний статус, бідність, міграцію, безробіття, низький рівень освіти і культури, погані умови проживання значного відсотка громадян – глядачів згаданих телепрограм – стають загрозою соціальної стабільності;

3) Відомо, що широкий доступ усіх верств населення до засобів поширення інформації, зокрема телебачення, про що йшлося в портреті глядача реаліті-шоу, здатен також якісно змінити відносини у самому суспільстві. Іномовна чи двомовна «масова» комунікація надходить систематично, стосується усіх значимих подій як суспільного, а також і приватного життя, апелює до цінностей (або й пропонує нові), враховує (аби бути донесеною до користувача) психологічні особливості людини (часто й маніпулює ними, як гіпноз-шоу), зрештою, представляє певні моделі поведінки, – стає вагомим фактором формування цінностей, світоглядних орієнтацій, уявлень про належну поведінку і спосіб мислення взагалі.

Одним із прикладів творення нових цінностей та відсутності умов для державної ідентичності може стати фінал проекту «Зірка+Зірка» на телеканалі «1+1»: двоє співаків у козацьких костюмах, у смушевих шапках співають відому багатьом поколінням глядачів пісню Андрія Макаревича «Новий поворот» з інтертекстуальними додатками української народної пісні «Маруся раз, два, три». А на їхньому тлі – постаті Дмитра Медвєдєва та Віктора Януковича.

Галина Усатенко, доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології КНУ імені Шевченка.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG