Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 14:39

Київ – Головна проблема української соборності в тому, що політики навіть загальнонаціонального масштабу здебільшого експлуатують регіональні відмінності, намагаючись догодити своєму базовому електоратові.

Цього року день Соборності проходить в опозиційно-міліцейських тонах. Показово, що ювілейний 2009-й не став приводом для великих урочистостей. Тепер – навпаки: частина суспільства скористається знаменною датою для того, щоби вкотре сказати владі: ви щось не те робите з країною. Відповідно, спостерігати за урочистостями з протестним ухилом буде сила-силенна міліції.

Фактично, таким чином, одна частина України хоче продемонструвати іншій, що її репрезентанти, ставши владою, не туди ведуть країну. За попередньої влади ситуація була схожою. Тоді інша частина Україна так само щиро обурювалася політикою тієї влади – тільки приводи для протестів знаходила інші.

Такий от присмак в української соборності: одна частина Україна хоче бачити іншу більш подібною на себе і щиро обурюється, коли люди з іншого берегу Збруча/Дніпра не хочуть ставати правильними. Натомість події останніх років засвідчили: коли якийсь із регіонів намагається накинути Україні свою ідентичність, то це має здебільшого негативні наслідки, провокуючи антагонізм. А надто, коли це відбувається на тлі погіршення соціально-економічної ситуації.

Італійський досвід для України

Проте, українці далеко не унікальні в тому, що мешканці різних регіонів сприймають одне одного недоброзичливо. В Європі такі країни не виняток. І тут йдеться не лише про багатонаціональні Іспанію чи Бельгію. Подекуди, таким чином складається ситуація і в державах, де, як і в Україні, є одна титульна нація. Скажімо, Італія, об’єднання якої завершилося ще у 1870 році, досі лишається розділеною на Північ і Південь, які дивляться одне на одного приблизно так само – як Донбас на Галичину.

В цьому плані доволі цікавими є спогади Еудженіо Корті – офіцера 8-ї італійської армії, яка в взимку 1942-1943 років. була розгромлена на Дону. Оповідаючи про ті події, він весь час зауважує, що всілякий безлад, паніку і мародерство чинили саме вихідці з Півдня. Один із епізодів просто вражає. Корті описує, як вздовж шляху відступу на снігу сиділи знесилені та поранені італійські вояки, а двоє сицілійців проїздили повз на санях, навантажених мародерською здобиччю. Він зупинив їх і наказав, викинувши награбоване, завантажити поранених. Ті відмовилися. Коли офіцер спробував сам розвантажити сани, то один із солдатів його відштовхнув! Тоді Корті взявся за кобуру з пістолетом, але в підсумку так і не застрелив південців, «про що в подальшому неодноразово пожалкував».

Зауважмо: цей італієць упродовж всього трагічного оповідання не пожалкував, що не вбив ворога чи союзника-німця (взаємини з якими були складні). Він жалкує що не вбив двох співвітчизників-південців, проявив слабкість!

До речі, в італійців впродовж останніх десятиліть набуває популярності ідея про відокремлення більш розвиненої Півночі від Півдня. Проте, численні виборчі кампанії так і не призвели до розпаду країни. Очевидно, італійський досвід співжиття півдня та півночі заслуговує на увагу українських адептів соборності. Він легше надається до вивчення ще й тому, що багато українців поїхало до Італії шукати кращої долі – тож, можуть споглядати за вирішенням (чи поглибленням) цієї проблеми зблизька.

Симуляція загальнонаціонального

Становлення української соборності відбувалося складно. Відомий сучасний український історик професор Ярослав Грицак зазначає: «Національна єдність Чернігівщини й Закарпаття – це не наперед визначений факт, а результат цілеспрямованої діяльності багатьох поколінь діячів, які хотіли бачити ці землі частинами єдиного цілого».

Сучасні політики якраз і створюють найбільші проблеми для цього єдиного цілого. Намагаючись зіграти на смаках «свого» електорату, вони активно експлуатують стереотипи регіонального мислення. Відтак вони успішно нищать те, що було зібрано великими зусиллями багатьох поколінь діячів. Заради втримання свого електорату, вони запросто рвуть і без того хирляву українську «душевну єдність». І навіть ставши владою, вони не можуть наступити на горло власній пісні – і запропонувати щось об’єднавче. Адже похвалитися успіхами у зростанні добробуту вони не можуть. Відтак залишається догоджати смакам свого електорату.

Головна проблема української соборності в тому, що політики загальнонаціонального масштабу здебільшого експлуатують регіональні відмінності, намагаючись догодити своєму базовому електоратові.

Мій улюблений філософ-історик Освальд Шпенґлер доводив (як на мене, переконливо), що «народи – це не мовні, не політичні і не зоологічні спільноти, а спільноти душевні». Їх об’єднує спільна мета. Власне, загальнонаціональні політики і мали б забезпечити цю душевну спільність і віднайти формулу міжрегіонального симбіозу. Натомість вони здебільшого симулюють національну єдність.

Наприклад, Віктор Янукович із нагоди дня соборності озвучив правильні слова про необхідність шукали те, що є спільне для співвітчизників, незалежно від того, чи вони проживають на заході чи на сході України. За його словами, в українців є «спільне прагнення жити в добробуті і мирі, мати можливість забезпечити майбутнє наших дітей, забезпечити літнім людям гідну старість».

Повірив би у щирість цих слів, якби глава держави, наприклад, довірив освітньо-гуманітарну політику більш компромісній фігурі, ніж Дмитро Табачник. Адже тепер, після «конституційного кидка», Президент фактично самостійно формує склад Кабміну. А так, красиві слова про мир, добробут і майбутнє дітей легко можуть стати гаслом для єднання всього людства.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG