Частина перша
Частина друга
– На столичній сцені в Театрі імені Франка у понеділок пройшла вистава «Солодка Даруся». Вчора пройшла вистава «Нація».
М’язи у нас у когось – в руках, у когось – у серці, у когось – в голові. А так виглядає, що для того, щоб можна було сотворити державу, треба зібрати цю силу з усього того хорошого, що в нас є, щоб насправді щось вийшло.
Пані Матіос, Ви у своїй книзі «Вирвані сторінки з біографії» кажете відкритим текстом, що вважаєте себе сапером - розміновуєте соціальні небезпеки. А політики тільки мінують те, що й так є дуже важким. Чому Ви це робите?
Я би заклеїла скотчем роти усім нашим сучасним політикам і дала би слово митцям
Якби моя воля, пані Ірино, я би заклеїла, даруйте мені цей вислів, скотчем роти усім нашим сучасним політикам і дала би слово митцям, щоби з суспільством, з людьми говорили митці. Словом, театральною дією, музикою, живописом. Кожен би знайшов, як би він хотів спілкуватися з людьми. Через те, що люди потребують нормальної, спокійної, не істеричної розмови, не дражливої, не тієї, яка збурює кров.
Напередодні Нового року я презентувала двомовну «Солодку Дарусю» в рамках такого соціального, благодійного проекту з видавництвом «Піраміда» «Від серця до серця - із Заходу на Схід». Я презентувала цю книгу у Харкові і в Запоріжжі. Я Вам хочу сказати, що так, як сприймає східний читач, будемо так казати (мені не подобається, що нас ділять на таких, таких, таких, ще інших), який є російськомовний насправді, у східній Україні ці книжки, то це сприйняття, повірте мені, не менш щире і, може, більш зворушливе, ніж сприйняття цих книжок і цих речей у Львові чи в Івано-Франківську.
– Ростиславе, от я – Ваш глядач. Я була вчора у залі. Знаєте, ці 15 хвилин оплесків – це якесь таке неймовірне відчуття єднання усіх, хто сидів в залі.
Я чула, як казали люди потім, які були поруч зі мною. Це те, що після цієї вистави ти відчуваєш себе частинкою якогось більшого цілого і розумієш, що треба зробити так, щоб ніхто ніколи не зумів нас протиставити один проти одного.
А яке Ваше враження від тих глядачів, які приходили на ці вистави?
Хочу подякувати всій постановчій групі, яка це зробила, починаючи від, що стосується «Нації», Олександра Семенюка, який є сценографом цієї вистави, Наталі Половинки, яка створила тло музичне, пісенне, Андрія Філіпчука, який робив пластику акторам нашого театру. А далі вони вже всі разом змогли передати те все глядачам.
Яке враження від того, що відбувалося вчора? Повірте, то, що написано – то геніальна людина, а ми робимо просто свою справу, малесеньку справу для того, щоб об’єднати Україну, яку штучно постійно намагаються роз’єднати, а ми робимо ціле.
І коли вчора мені казали, чи євреї, чи росіяни, чи українці, чи інші національності, які були присутні у цьому залі, відчули себе однією нацією, от після чого навертаються сльози на очі, і після цього ти розумієш, що чогось вартий в цьому житті.
– Марія Матіос ще має одну таку велику заслугу (про це вже багато хто писав і каже), що у зв’язку з тим, що одному народному депутатові від Компартії не сподобалося словосполучення у її книзі «Вирвані сторінки з біографії», він звернувся до ГПУ, щоб та дізналася, хто ж така пані Матіос, то ми маємо такий прецедент, що тепер люди почали розкуповувати тиражі усіх книжок: і Ліни Костенко, і Марії Матіос, взагалі цікавитися, що ж таке - українські письменники, що вони пишуть?
Так що будемо вважати, що теперішня ситуація сприяє тому, щоб люди поверталися до мистецтва.
Пані Маріє, Ви маєте відповідь від керівництва МВС, що ж таке відбувалося і чому опитували і Ваших батьків, і людей, які живуть поряд з Вами у будинку? Чому це відбувалося?
Марія Матіос:
По дорозі на ваш ефір я вийняла з поштової скриньки лист – відповідь міністра внутрішніх справ Могильова, який каже, що до МВС ГПУ надіслала матеріали з вимогою «організувати перевірку і прийняти рішення згідно з законодавством стосовно ганебних порівнянь та інших питань у книзі Матіос».
Мене цікавить: що то ще за «інші» питання вони перевіряли у книзі і ходили по адресах, за якими я 10 років не живу вже?
Так міністр Могильов зараз підтверджує вже, що було доручення обласного управлінню внутрішніх справ України у Львівській області. Отже, на це витрачалися державні гроші, міліціонери ходили, час витрачали на опитування видавництва. Що вони там хотіли знайти? Я не знаю. Мене простіше простого в Києві знайти. Ось. І міністр відповідає: всі зібрані в ході перевірки звернення (до речі, це не було звернення народного депутата, це був просто лист, так, він – народний депутат, але це не звернення), матеріали направлені до прокуратури Печерського району міста Києва.
Тепер я піду до Печерської прокуратури міста Києва, щоб побачити. Я хочу побачити всі зібрані матеріали, оскільки «встановлені факти», як пише міністр, «не потребують реагування». Я хочу знати, які «встановлені факти», що задокументовано дільничними міліціонерами Києва, кого опитували, навіщо опитували 9-поверховий будинок, коли просто-на-просто можна було зателефонувати в двері моєї квартири і запитати: пані Матіос, ми з вами маємо бажання поспілкуватися на літературознавчі теми чи які інші.
– Я думаю, що, можливо, сам пан Могильов прочитав «Вирвані сторінки з біографії» і ось дав Вам таку відповідь на це.
Марія Матіос:
Мені такого генерального спонсора в особі ГПУ і МВС не потрібно. Для письменника його промоутер – це є його читач. Я мала читача. Але якщо влада хоче, щоб про українських письменників таким чином українське суспільство дізналося – ну, то це її проблеми.
Але я хочу цю справу довести до якогось логічного завершення. Я хочу знати, чим на наші податки з вами займається міліція і працівники ГПУ, якщо отаким чином можна вести мову в 21 столітті про творчість і правоохоронні структури.
– Це можна провести ще окреме дослідження, тому що, я так розумію, за часів незалежної України – це перший раз, коли письменника звинувачують до такої міри, що ним займається…
Марія Матіос: Хочуть вилучити книгу (безпрецедентний, абсолютно варварський метод!) у видавництві правоохоронними органами без суду… На підставі чого?
– У нас був прецедент із вже покійним Олесем Ульяненком, коли була така відома комісія з моралі. Там збиралися люди, які вирішили, що автор таки щось порушив. Тоді так само громадськість на це реагувала.
Але як, цікаво, реагують на те, що відбувається з цією історією, колеги, письменники?
Марія Матіос:
І до честі моїх колег, я хочу сказати, що найпершим мені смс надіслав Юрко Андрухович з підтримкою, і першим з колег зателефонував Андрій Курков. А далі вже пішло дуже багато дзвінків і підтримки, реальної підтримки направду.
– Вистави «Нація» і «Солодка Даруся» висувалися і висуваються на здобуття Шевченківської премії.
Пане Держипільський, вчора після вистави люди казали, що ми думаємо, що Держипільському не дадуть Шевченківської премії, але він її вже отримав, тому що так реагував зал.
Що для Вас цей момент висування і ця нагорода – Шевченківська премія – означає?
Ростислав Держипільський: Я ніколи про це взагалі не думав, не мріяв, що я можу висуватися чи мене можуть висунути на Шевченківську премію. Я вважаю, що взагалі людина в житті своєму повинна робити те, що їй дав Бог. Мені дав Бог трішечки якийсь талант щось зробити. Я прочитав Марію Матіос. І я кажу це завжди, що якимсь надзвичайно дивним способом її твори відповідають моїй душі. Тобто, фактично кажуть: драматургія, ще щось… От вона настільки талановито це все робить, а я знайшов код просто.
Коли я читаю її твори – в мене відразу картинки вистав вискакують. Ми з одного регіону – вона з Буковини, я з Галичини, я з Косово Івано-Франківської області.
І фактично коли я вперше прочитав ту ж саму «Солодку Дарусю», я прочитав її у потязі, коли їхав з Києва до Івано-Франківська зранку, тобто так, мабуть, твори Матіос й читаються, коли ти не можеш відірватися взагалі. Я зранку дочитував, поруч зі мною в купе сиділи пасажири, а я плакав. В мене сльози течуть, мені соромно, але я нічого не міг зробити з собою.
Геніальна людина це написала. Але це все те, що розказувала бабуся, те, що відбувалося з моїми дідами, бабами. Мабуть, немає жодної сім’ї на Прикарпатті, в Галичині, в Буковині, яких би не торкнулася ця трагедія – прихід радянської влади і що з нами відбувалося. Марія Матіос настільки це тонко і чітко зуміла показати, відтворити, що мені просто залишилося трішечки це допомогти.
Плюс у мене була велика мрія завжди, щоби оцю велику тему УПА, стосовно нашого гуцульського місцевого колориту показати сучасними європейськими театральними засобами, щоби це вийшло за межі навіть області, України, тобто стало світовою якоюсь такою подією. Дякуючи Марії Матіос мені це вдалося, бо вона не пише про те, що ці – погані, а ці – хороші…
– Марія Матіос пише так, що плачуть режисери і плачуть слюсарі.
Ми маємо дзвінок.
Слухач: Пані Матіос, ми родиною прочитали Вашу книгу «Солодка Даруся». Були вражені тими сторінками нашої історії, викладенням отак змістовно, цікаво. І коли подивилися виставу в Театрі Заньковецької, то ми дуже раділи за те, що у нас є такі митці, як Ви.
І раптом ми дізналися, що Вас переслідує якась міліція, ГПУ. Так що Ви зголосіться, якщо треба, ми прийдемо на Вашу підтримку, будемо пікетувати.
Марія Матіос:
Я хочу порадити владі. Ось ви маєте приклад того, що я кажу: ми всі тут рідня. От ключова фраза вистави вчорашньої. Ми всі тут рідня, і ми маємо можливість порозумітися один з одним через те, що людське в людині (я кажу цією книгою) не залежить ні від часу, ні від ідеології, а залежить тільки від власної совісті, від господа Бога і від виховання. Розумієте? Це моя підказка владі, а не підніжка владі – оці мої книжки.
– До честі політиків, які були вчора у залі, тих, хто зрозуміли, що мова йде не про політиків, а мова йде про нас усіх – про оцю рідню, яка живе в Україні незалежно від того, хто якою мовою розмовляє, вони не виходили на сцену, вони навіть квітів не дарували, вони не притягували до себе уваги, тому що відчували, можливо, мабуть, себе частиною так само.
У нас є ще один слухач.
Слухач: Пані Матіос, я з надзвичайною пошаною ставлюся до Вас, але хочу задати таке запитання: чи вистачило б у Вас мужності, щоб проаналізувати, написати,тому що я бачу, що сучасне письменство десь ковзає по всяких таких неголовних речах, показати, що ж все-таки розколює наше суспільство? І ось один з цих розколів – це роль церкви у цьому розколі. Могли б Ви взяти на себе мужність і оцю тему глибоко показати?
Марія Матіос:
Але я Вам хочу сказати дещо інше. Вчора до мене після вистави (клянуся Христом Богом) підійшов священик. Він представився, що він священик із Києво-Печерської лаври. І він мені поцілував руку після вистави.
Скажіть, що я повинна думати? Я повинна думати, що у нашому суспільстві так багато людей, повірте мені, думає над тим, як зшити оцю розрубану штучно Україну, що буде в нас все добре.
Я хочу, щоб кожен задумався після моїх книжок, що такі історії можуть трапитися з будь-ким у нас час просто в іншому інтер’єрі, в інших пейзажах, але такі історії, історія вибору людини, совісті, дії, честі, безчестя актуальна завжди. Ці теми будуть актуальні.
Переодягніть цих акторів у костюми від Brioni, і хай вони кажуть той самий текст, де він каже, що тут до Сибіру записують, а тут - до колгоспу. А я можу сказати: а тут записують до однієї партії, а тут з роботи виганяють. І це буде фотографія нашого дня. Розумієте? Це є дуже актуально.
Я хочу, щоб цю актуальність почули ті, від кого залежить прийняття рішень в нашій державі. Поки що вони не чують цього.
– Я дуже сподіваюся, що чують люди, ті, які читають, і ті, які хочуть почути.
І хочу у Вас запитати. Ось Буковина багатонаціональна, в якій живуть люди, які належать і до різних конфесій, і до різних навіть етнічних груп, і яка в першій половині 20 століття пережила стільки змін влади, і все це відбивалося на людях. Чи викристалізували Ви для себе цей рецепт: що нас може об’єднати?
Марія Матіос: Так. Саме так, пані Ірино. Я кажу: якби наші аналітики, політики вивчили досвід співжиття полікультурного, поліетнічного на Буковині, перенесли це на всю Україну, ми би мали спокій суспільний, громадянський, ми би рухалися до цивілізованого світу.
– Терплячість, любов, повага до іншої віри, до іншої культури і до іншої людини.
Марія Матіос: Так, так. Це саме те, чого потребує кожна людина.
– І тільки тоді ми, можливо, й зможемо побудувати цю, нашу, державу.
