– Пане Яценюк, чи є така річ, яка може об’єднати партії демократичного спрямування?
–Я думаю, що треба по-іншому поставити запитання – чи є така річ, що може об’єднати український народ і витворити політичну націю? Якщо ми знайдемо відповідь на це запитання, то будь-яке об’єднання стане автоматичним. А якщо країна ділиться чи по берегах Дніпра, чи навколо історичних постатей, чи хто за минуле – хто за майбутнє, то країна розділена, а політики мають можливість паразитувати на сентиментах українців. І це наша найбільша біда! Тому не можна домовлятися з політиками – треба домовлятися з людьми.
Дехто думає, що якщо 2 чи 3 політичних лідери домовляться, то це означає, що буде сформована якісна і сильна політична сила. Ні! Якщо ж ти домовився з людьми, якщо ти маєш угоду з людьми, за якою ти береш зобов’язання і будеш їх виконувати, якщо в тебе є підтримка людей, то тоді домовленість із політиками – це лише шлях закріплення цієї підтримки і шлях реалізації усього того, що ти пообіцяв людям. Я не збираюся домовлятися з політиками, я домовляюся тільки з українцями, з громадянами України.
– Про що ж, все таки, ви готові домовитися з тими політиками, яких підтримують прихильні до демократів громадяни?
– Про що можна буде домовитися, то це про коаліцію між певними політичними силами. Щоправда, подивіться, що сталося після місцевих виборів! Фактично у більшості областей України політична партія «Фронт змін» залишилася єдиною в опозиції. Я хотів би запитати тих, хто зараз заявляє про свою опозиційність на майданах, що зараз роблять ваші депутати у коаліціях із Партією регіонів? Адже 90% цієї політичної сили повністю злилися з Партією регіонів. Де ж ваша політична відповідальність?! То не брешіть! Ви не маєте партії! Ваші місцеві депутати працюють з регіоналами.
І це дуже небезпечно, бо цей політичний досвід може перекинутися й на парламентські вибори. Тобто ми теоретично можемо домовитися, а потім все буде як завжди. Потім прийде, умовно кажучи, Президент Янукович, покличе цих, так званих, демократів і дасть кому крісло, кому посади, кому гроші, а кого просто не будуть викликати до прокуратури – і ця вся демократична більшість розвалиться.
– У вас є пропозиції?
– Необхідно формувати якісну політичну еліту. Ця політична еліта має бути такою, що усвідомлюватиме тільки відповідальність перед тими, хто їх обирає, а не перед тими, хто роздаватиме їм посади. Друге, теоретично ми можемо підписати угоди. Такі угоди вже підписувалися не раз, але їхнє виконання завжди стопорилося. Думаю, що найкращим у цій ситуації є з’ясування кожною політичною силою того, для чого ж вона йде у владу. Щоб не сталося так, що до влади прийшли, але не знаємо що ж робити – як і було з усіма демократичними більшостями. Тому кожен вже сьогодні має чітко сказати, що і як він буде робити, як прийде у владу. Саме з цим треба іти на вибори.
І ще одне, нам треба усвідомлювати, що демократи слабкі організаційно, на відміну від регіоналів. Партія регіонів – це нова модель Комуністичної партії Радянського Союзу. Я їх називаю: «КПРС. Версія 2.0». Їхні базові принципи: дисципліна, організація, «кривий, сліпий, дурний, але свій». Ми цьому маємо протиставити нову якість, нову ідею і, так само, організацію й дисципліну. Тоді ми будемо успішними.
Й найважливіше, справжні опозиційні сили мають опиратися на людей. Ми опираємося виключно на тих, від кого залежить влада в Україні. Ми намагаємося донести кожній людині, що саме люди впливають на те, хто буде керувати нашою країною, а не група з Партії регіонів, яка фактично сьогодні захопила владу. Я переконаний, що з такими підходами Україна має шанс якісно змінитися.
Політики мають так себе поводити, щоб люди їм довіряли. Адже без довіри жодна реформа не пройде. Довіра ж формується на основі того, як живе Президент чи Прем’єр-міністр, на чому вони їздять, де їхні діти вчаться, де вони відпочивають, чи здатні вони розпочати з себе боротьбу з корупцією.
Довіру може отримати той, хто може чесно сказати – я інший, бо для мене найвища цінність – Україна, а не мої статки, моя сім’я чи мої активи.
Я таки інший, бо для мене найбільша цінність – це країна, для мене найвищий пріоритет – це людина у нашій країні.
–
Не можна домовлятися з політиками – треба домовлятися з людьми. Я домовляюся тільки з українцями, з громадянами України
Дехто думає, що якщо 2 чи 3 політичних лідери домовляться, то це означає, що буде сформована якісна і сильна політична сила. Ні! Якщо ж ти домовився з людьми, якщо ти маєш угоду з людьми, за якою ти береш зобов’язання і будеш їх виконувати, якщо в тебе є підтримка людей, то тоді домовленість із політиками – це лише шлях закріплення цієї підтримки і шлях реалізації усього того, що ти пообіцяв людям. Я не збираюся домовлятися з політиками, я домовляюся тільки з українцями, з громадянами України.
– Про що ж, все таки, ви готові домовитися з тими політиками, яких підтримують прихильні до демократів громадяни?
– Про що можна буде домовитися, то це про коаліцію між певними політичними силами. Щоправда, подивіться, що сталося після місцевих виборів! Фактично у більшості областей України політична партія «Фронт змін» залишилася єдиною в опозиції. Я хотів би запитати тих, хто зараз заявляє про свою опозиційність на майданах, що зараз роблять ваші депутати у коаліціях із Партією регіонів? Адже 90% цієї політичної сили повністю злилися з Партією регіонів. Де ж ваша політична відповідальність?! То не брешіть! Ви не маєте партії! Ваші місцеві депутати працюють з регіоналами.
І це дуже небезпечно, бо цей політичний досвід може перекинутися й на парламентські вибори. Тобто ми теоретично можемо домовитися, а потім все буде як завжди. Потім прийде, умовно кажучи, Президент Янукович, покличе цих, так званих, демократів і дасть кому крісло, кому посади, кому гроші, а кого просто не будуть викликати до прокуратури – і ця вся демократична більшість розвалиться.
– У вас є пропозиції?
– Необхідно формувати якісну політичну еліту. Ця політична еліта має бути такою, що усвідомлюватиме тільки відповідальність перед тими, хто їх обирає, а не перед тими, хто роздаватиме їм посади. Друге, теоретично ми можемо підписати угоди. Такі угоди вже підписувалися не раз, але їхнє виконання завжди стопорилося. Думаю, що найкращим у цій ситуації є з’ясування кожною політичною силою того, для чого ж вона йде у владу. Щоб не сталося так, що до влади прийшли, але не знаємо що ж робити – як і було з усіма демократичними більшостями. Тому кожен вже сьогодні має чітко сказати, що і як він буде робити, як прийде у владу. Саме з цим треба іти на вибори.
І ще одне, нам треба усвідомлювати, що демократи слабкі організаційно, на відміну від регіоналів. Партія регіонів – це нова модель Комуністичної партії Радянського Союзу. Я їх називаю: «КПРС. Версія 2.0». Їхні базові принципи: дисципліна, організація, «кривий, сліпий, дурний, але свій». Ми цьому маємо протиставити нову якість, нову ідею і, так само, організацію й дисципліну. Тоді ми будемо успішними.
Й найважливіше, справжні опозиційні сили мають опиратися на людей. Ми опираємося виключно на тих, від кого залежить влада в Україні. Ми намагаємося донести кожній людині, що саме люди впливають на те, хто буде керувати нашою країною, а не група з Партії регіонів, яка фактично сьогодні захопила владу. Я переконаний, що з такими підходами Україна має шанс якісно змінитися.
Політики мають так себе поводити, щоб люди їм довіряли. Адже без довіри жодна реформа не пройде. Довіра ж формується на основі того, як живе Президент чи Прем’єр-міністр, на чому вони їздять, де їхні діти вчаться, де вони відпочивають, чи здатні вони розпочати з себе боротьбу з корупцією.
Довіру може отримати той, хто може чесно сказати – я інший, бо для мене найвища цінність – Україна, а не мої статки, моя сім’я чи мої активи.
Я таки інший, бо для мене найбільша цінність – це країна, для мене найвищий пріоритет – це людина у нашій країні.
