Спостерігається це не лише стосовно країн з давніми традиціями класичної авторитарної влади, на кшталт Туреччини, Білорусі чи Росії. Остання, наприклад, вже давно не зважає на дипломатичні заклики, зауваження, попередження, а часом і погрози (у стратегії «м’якої сили» ЄС трапляється і таке, хоча дуже рідко) з боку високих брюссельських єврочиновників, інституцій чи окремих європейських столиць.
Прикладів цьому є багато. Візьмімо хоча б тривалі, непрості і малоефективні переговори Кремля і Євросоюзу щодо того, як будувати подальші відносини. Так звана нова стратегічна угода про партнерство ніяк не може «побачити світ». І не лише через те, що росіяни вимагають особливих умов. Як нерідко самокритично зауважують у європейських дипломатичних колах, співдружність сама ніяк не спроможеться винайти у діалозі з Росією новий, більш адаптований стиль поведінки.
Ще після розвалу Радянського Союзу в 90-х роках і аж донедавна європейці сподівалися, що одного дня Росія піде шляхом, обраним кількома колишніми республіками СРСР, нині – повноправними країнами-членами ЄС. Але все це виявилося тільки маревом. Натомість Москва, натхнена своїм минулим (подекуди вигідно відкоригованим кремлівськими істориками), обрала свій специфічний шлях. Його основна характерна риса – якомога менший вплив ззовні, особливо з боку Євросоюзу та США.
Запозичення владою Януковича «російського стилю» лякає Брюссель
Тим часом нинішні стосунки між ЄС та Україною свідчать про втрату потужності європейської дипломатії «м’якої сили» і на цьому терені.
По-перше, відчайдушні зусилля нинішньої влади в Україні перенести на український ґрунт російський стиль управління державними справами збільшують дипломатичну дистанцію між Києвом та Брюсселем.
По-друге, євроінтеграційні перспективи України залишаються на рівні нічим не закріплених декларацій, що здебільшого звучать із Києва. Тому з плином часу в співдружності стає все менше важелів впливу на ситуацію в цій державі.
І останнє: спостерігаючи за зовнішньополітичною діяльністю об’єднаної Європи, все більше усвідомлюєш, чому саме «шкутильгає» її донедавна успішна дипломатія «м’якої сили». Адже нині, коли справа доходить до розмов на серйозні теми, така концепція програє, так би мовити, через велику різницю у вазі, бо наштовхується на грубу риторику класичних авторитарних можновладців, на яких так хоче бути схожою сьогоднішня українська влада.
Віталій Єреміца, журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Прикладів цьому є багато. Візьмімо хоча б тривалі, непрості і малоефективні переговори Кремля і Євросоюзу щодо того, як будувати подальші відносини. Так звана нова стратегічна угода про партнерство ніяк не може «побачити світ». І не лише через те, що росіяни вимагають особливих умов. Як нерідко самокритично зауважують у європейських дипломатичних колах, співдружність сама ніяк не спроможеться винайти у діалозі з Росією новий, більш адаптований стиль поведінки.
Ще після розвалу Радянського Союзу в 90-х роках і аж донедавна європейці сподівалися, що одного дня Росія піде шляхом, обраним кількома колишніми республіками СРСР, нині – повноправними країнами-членами ЄС. Але все це виявилося тільки маревом. Натомість Москва, натхнена своїм минулим (подекуди вигідно відкоригованим кремлівськими істориками), обрала свій специфічний шлях. Його основна характерна риса – якомога менший вплив ззовні, особливо з боку Євросоюзу та США.
Запозичення владою Януковича «російського стилю» лякає Брюссель
Тим часом нинішні стосунки між ЄС та Україною свідчать про втрату потужності європейської дипломатії «м’якої сили» і на цьому терені.
По-перше, відчайдушні зусилля нинішньої влади в Україні перенести на український ґрунт російський стиль управління державними справами збільшують дипломатичну дистанцію між Києвом та Брюсселем.
По-друге, євроінтеграційні перспективи України залишаються на рівні нічим не закріплених декларацій, що здебільшого звучать із Києва. Тому з плином часу в співдружності стає все менше важелів впливу на ситуацію в цій державі.
І останнє: спостерігаючи за зовнішньополітичною діяльністю об’єднаної Європи, все більше усвідомлюєш, чому саме «шкутильгає» її донедавна успішна дипломатія «м’якої сили». Адже нині, коли справа доходить до розмов на серйозні теми, така концепція програє, так би мовити, через велику різницю у вазі, бо наштовхується на грубу риторику класичних авторитарних можновладців, на яких так хоче бути схожою сьогоднішня українська влада.
Віталій Єреміца, журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
