Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 20:47

Крістіан Керил

У той час, як світ стежить за подіями у Єгипті, демонстрації у Каїрі нагадують про епохальні події на Близькому Сході 32 роки тому. Тоді на кону був Іран.

Паралелі з сьогоднішнім Єгиптом вражають. Наприкінці 1970-х років Іран також був ключовим союзником США у регіоні. Протягом кількох десятиліть там також правив автократ. Як і сьогоднішній Хосні Мубарак, шах Мохаммед Реза Пехлеві зміцнював своє правління за допомогою силовиків і, попри громадську думку, мав робочі відносини з Ізраїлем.

Тепер, коли Мубарак бореться за політичне виживання, багато оглядачів запитують, чи повторюється історія. Дискусія точиться довкола ролі «Мусульманського братства», єгипетської ісламістської організації, яка нині підкреслено тримається в тіні. Це не перешкоджає деяким песимістам бачити у «Братстві» новітню версію революційних клерикалів іранського аятоли Руголли Хомейні.

Обама повторює помилку Картера?

У Сполучених Штатах критики обережної політики президента Барака Обами щодо Хосні Мубарака звинувачують Білий дім у повторенні помилок Джиммі Картера, який дестабілізував режим шаха, коли посилав Іранові суперечливі сигнали.

Автори редакційної статті у консервативній газеті Washington Times навіть попередили Обаму – закликали скоротити кількість американських дипломатів у Каїрі, щоб уникнути повтору іранської кризи із заручниками. Ця криза завадила Картерові переобратися у 1980 році.

Один із провідних зовнішньополітичних соратників нинішнього господаря Білого дому, сенатор Джон Керрі (демократ зі штату Массачусеттс) згадав про Іран, коли закликав Мубарака скласти повноваження. Він – найвищий за рангом американський посадовець, який зробив це відкрито. «Ми розбудували важливий союз із вільними філіппінцями, коли підтримали людей, які вказували на двері Фердінандові Маркосу в 1986 році, – написав Керрі в газеті «Нью-Йорк Таймз». – Але ми продовжуємо платити жахливу ціну за те, що так довго трималися за іранського шаха».

У Тегерані аплодують закордонним протестам

В Ірані тим часом лідери ісламської республіки представляють масові протести в арабському світі як повтор непокори, що повалила режим шаха. Там аплодують, за словами одного аятоли, «народному повстанню проти диктаторів, яких підтримує Захід».

Але такі паралелі можуть бути занадто далекими. Дейвід Леш (David Lesch), американський історик Близького Сходу, написав книжку про 1979 рік і про його вплив на політику регіону. Він вважає, що можна проводити таку саму аналогію між нинішніми подіями і так званою Зеленою революцією в Ірані після спірних президентських виборів 2009 року.

«Це верх лицемірства, що іранська влада вітає нинішні протести, адже вона досить суворо придушила такий протест в Ірані у 2009 році», – пише Леш.

У єгиптян бракує харизматичного лідера від опозиції

Стосовно побоювань, що «Мусульманське братство» Єгипту готується йти слідами іранської опозиції, то деякі оглядачі відзначають, що ця організація суттєво відрізняється від мережі клерикалів і релігійних революціонерів, які прийшли до влади в Ірані у 1979 році.

Незважаючи на довгу історію переслідувань, останнім часом «Мусульманське братство» бере участь у виборах у Єгипті і заявляє про прихильність до плюралізму і демократичних норм. (Скептики кажуть, що це заяви лише на показ, щоб приховати справжні наміри встановити авторитарне ісламістське правління.)

Різниця між Іраном та Єгиптом цим не вичерпується. Аналітик Дженів Абдо пише у журналі Foreign Policy про те, що іранська революція мала харизматичного лідера в особі Хомейні. Натомість протести в Каїрі, як виглядає, не мають очевидного лідера.

Західні побоювання щодо повторення ісламської революції 1979 року також ігнорують ще одну просту річ: cвіт змінився. У 1979 році ісламські революції були незвичним явищем. Через більш як 30 років світ спостерігав за тим, як іранський революційний режим зайшов в економічний та політичний глухий кут, наслідуючи шаха у брутальному придушенні політичних опонентів.

В інших куточках світу ісламістські рухи загрузли в безплідні терористичні кампанії і міжусобні криваві конфлікти. Коли минулого тижня ісламістський лідер Рашид Ганнуші повернувся з вигнання до Тунісу, то він дистанціювався від взірців минулого. «Деякі західні мас-медіа зображають мене як Хомейні, але я не такий», – сказав він прихильникам, які тепло вітали його у Тунісі.

Освіта є, роботи нема

Історик Дейвід Леш, тим не менше, бачить один суттєвий зв’язок між минулим і сьогоденням. Єгипет, так само, як багато інших країн регіону, занурився у соціально-економічний безлад, як це було і в Ірані у 1970-x роках. Єгипетський уряд, як і режим шаха, успішно надавав молодим людям безкоштовну освіту, але був неспроможний створити для них робочі місця.

«Вони не отримують роботи, на яку сподівалися, і саме цей розрив треба вимірювати. Це не абсолютна бідність. Бідні – неосвічені селяни, безграмотні, батьки яких були бідними і діти будуть бідними – вони не настільки заповнюють вулиці, хоча і це може статися. Це освічена молодь, яка розчарована і сердита, і це цей розрив породжує злість. Це видно у Тунісі, це видно у Єгипті, і це існує в більшості арабських країн», – зазначає оглядач.

Іншими словами, 30 років по тому Близький Схід намагається подолати базову дилему, яка призвела до повалення режиму шаха в Ірані. Можна лише сподіватися, що єгипетський народ і нове покоління арабських лідерів зможуть розв’язати цю проблему по-новому.

Крістіан Керил – головний редактор Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа у Вашингтоні і один з редакторів журналу Foreign Policy.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG