Доступність посилання

25 Листопад 2017, Київ 06:27

Чолпон Орозобекова

Єгипетський сценарій, який струсонув світ, може поширитися й на багато післярадянських країн, у яких зістарлі президенти керують уже більш як по два десятиліття. Не можна виключити, що громадянська непокора єгипетського зразка, тим часом іще нібито відносно спокійна, перекинеться й на Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Білорусь і навіть Росію – всі країни, де квітнуть диктатури, кумівство і корупція.

Лише кілька тижнів тому ніхто й уявити не міг, що єгипетський народ повстане проти багаторічного президента Хосні Мубарака. І в перебігу цих подій, які дедалі більше переходять від малореальних до сюрреалістичних, Мубарак, який став одним із найдавніших президентів світу, десятиліттями фальшуючи вибори за виборами, був змушений заявити, що вже «втомився бути президентом».

Насправді ж то єгипетський народ втомився. Пересічний річний прибуток у Єгипті – близько 2070 доларів США на родину, свідчить Світовий банк. 20 відсотків населення живе нижче від межі бідності – а в Мубарака та його родини статки, за оцінками, сягають від 50 до 70 мільярдів доларів. Більшість цих статків, як вважають, перебуває в банках поза межами Єгипту. Мубаракова родина має нерухоме майно в Лондоні, Парижі, Мадриді, Дубаї, Вашингтоні, Нью-Йорку і Франкфурті, повідомляє HIS Global Insight.

Білорусь

Цікаво подивитися крізь призму єгипетського досвіду на післярадянський світ. Нещодавно журнал Time міркував про десятьох диктаторів, які можуть втратити владу найскоріше. Президент Білорусі Олександр Лукашенко опинився на четвертому місці, за версією журналу; Емомалі Рахмон із Таджикистану зайняв поважне сьоме місце.

Лукашенко має прізвисько «останнього диктатора Європи», провладарювавши в Білорусі 16 років. У грудні цього диктатора «переобрали» 80 відсотками голосів на виборах, широко визнаних за нечесні. Після виборів Лукашенко влаштував жорстоке придушення політичних супротивників, включно з тими, хто балотувався проти нього на виборах. Це викликало обмежені міжнародні санкції, але мало чогось подібного до внутрішніх незгод, як у Єгипті.

Таджикистан

Або ось Таджикистан – Рахмон керує цією невеликою й бідною середньоазійською державою від 1992 року, наступного по здобутті незалежності. Цей колишній радянський апаратник керує Таджикистаном як власною вотчиною, і його численна родина й оточення роками збагачуються на всюдисущій корупції.

У Таджикистані, як і в Єгипті, може спалахнути соціальний протест від бідності. За недавнім урядовим дослідженням, у Хатлонській області на півдні країни близько 70 відсотків населення виживає по суті на хлібі й чаї. Кожен мешканець області витрачає на їжу пересічно 21 долар на місяць – цього ледь вистачає на цукор, борошно і чай.

Але Таджикистан – ще й переважно спокійна країна, де поширену нужденність тримають у поміркованих рамках надзвичайно низькі очікування.

Казахстан

Тож у цьому сенсі, мабуть, краще подивитися на Казахстан. Хоча ця країна нещодавно головувала в Організації з безпеки і співпраці в Європі, вона перебуває під владою президента Нурсултана Назарбаєва вже понад 20 років. Але 70-річний Назарбаєв не має готового наступника чоловічої статі, щоб передати йому владу. Колишній зять Назарбаєва Рахат Алієв писав, що президент має трьох дружин і планує передати владу синові від третьої з них, якому зараз тільки 6 років.

Єгипет вочевидь послав Назарбаєву сигнал. Він роками вже розраховував на апатію казахстанців (якщо порівняти їх, наприклад, із сусідніми киргизстанцями, які здається, вже виробили алергію на диктатури). Та Єгипет показав йому, як скоро покірність може перетворитися на заворушення. Назарбаєв не міг не помітити паралелей.

Але він заявляє, що отримав інший сигнал, цього разу від казахстанського народу. «Головне, – заявив Назарбаєв нещодавно, – що я зрозумів прагнення нашого народу: «не залишайте посаду» і «продовжуйте працювати». Я обіцяю: якщо буде така одностайність і народна підтримка, я продовжу працювати, скільки зможу».

За відсутності очевидного наступника для Назарбаєва владні еліти, здається, дійшли розуміння, що треба заморозити статус-кво. Як і з Мубараком, Назарбаєв та його оточення – заручники свого власного минулого. Він просто змушений влаштувати перехід влади наступникові або ж ризикувати, що його змете хвиля народного гніву.

Булат Абілов, співголова опозиційної партії «Азат», казав, що Назарбаєв змінив думку щодо проведення референдуму, який міг зробити його довічним президентом, саме під впливом заворушень у Єгипті. «Він дуже уважно дивився на телебаченні, що діється в Єгипті. Між ними є багато прямолінійних аналогій.

Паралелі з Єгиптом значущі. Казахстанський народ багато років збирав образи, як і єгиптяни. Йому не було куди вихлюпнути свою енергію, а під тиском влади зібралися тисячі питань без відповідей.

Туркменистан

Туркменистан теж має гіркий досвід із вічними президентами. Колишній лідер Сапармурат Ніязов, який мав титул «Туркменбаши», тобто «Батько туркменів», був довічним президентом до його смерті 2006 року, і він, без сумнівів, показав усьому світові, що мистецтво культу особи живе-живісіньке.

Така політична культура дуже заразна. За Ніязовим прийшов Ґурбанґули Бердімухамедов, і він уже ступив на цю знайому стежку. Нещодавно він прийняв почесний титул «Аркадаг», що перекладають як «Покровитель». Туркменистанське державне телебачення нещодавно показувало, як старша жінка цілує йому руку, а президент приймає цей жест без сорому й вагань.

Нещодавно парад туркменистанських військових зупинився, проходячи маршем повз президента, і всі солдати стали на коліна перед ним. В іншому випадку 600 дівчат на стадіоні своїми тілами створили слово Arkadag під спів пісні «Дякуємо тобі, Покровителю!»

Співак Беґмират Аннамирадов переміг у місцевому змаганні «Зірка року» в 2010-му з піснею «Слава Покровителеві». Такі приклади стають усе звичнішими, і нова влада дедалі більше переймає форму й аксесуари влади старої.

Узбекистан

І, звичайно ж, сусідній Узбекистан теж пішов тим самим шляхом. У 2005 році давній президент Узбекистану Іслам Карімов наказав військам стріляти у свій народ. Карімов, президент із 1990 року, є одним із найбільш деспотичних диктаторів світу.

Зараз йому 73. Він не має синів, але з дружиною Тетяною Карімовою, економістом за освітою, має двох доньок, Ґульнару і Лолу. За даними видання Der Spiegel, Ґульнара Карімова має статків, за оцінками, на 570 мільйонів доларів. Вона, за повідомленнями, контролює прибуткову нафтову і газову промисловість, а також зв’язок і будівництво в Узбекистані. Її непрозорі ділові інтереси, як вважають, сягають Москви, Дубая і Женеви і залучають виробництво розваг, засоби інформації, торговельну мережу і низку курортів. Можливо, що родина Карімова і владна еліта хотіла б бачити її як наступника. Але в Узбекистані багато хто виступив би проти продовження династії Карімова і, звичайно, проти насадження на керівництво жінки.

Росія

І, нарешті, не буде перебільшенням розглянути й Росію в цій безталанній групі країн. Влада говорить про реформи, але насправді робить усе можливе, щоб перешкодити розвиткові незалежних політичних і суспільних рухів. Кремль душить усю справжню опозицію і придушує незалежні засоби інформації. «Сильна рука» Володимир Путін односторонньо посадив Дмитра Медведєва, такого собі політичного клона, на президента три роки тому, але нічого суттєвого в Росії не змінилося, і країна тепер готується до нових «виборів», які обіцяють бути не більш демократичними, ніж усі вибори минулого десятиліття. Медведєв навіть дедалі більше наслідує стиль, мову і манери Путіна.

За іронією долі, саме Мубарак 2008 року сказав те, що знає більшість росіян, – що майже неможливо знайти практичну різницю між Путіним і Медведєвим.

«Ви такі схожі, – сказав Мубарак Путінові на спільній прес-конференції. – Ви навіть виглядаєте однаково. Коли я прийшов на зустріч до Медведєва і в той самий час побачив вас на телебаченні, я засумнівався, хто ж із вас хто».

А я думаю, що справжнє питання в тому, хто з цих регіональних лідерів найбільше схожий на Мубарака.

Чолпон Орозобекова – киргизький журналіст, яка живе в Женеві. Вона працювала для BBC, Радіо Свобода, Інституту журналістики в час війни і миру і є головним редактором незалежної газети «Де-факто».

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG