Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 19:40

«Гречана» агрополітика або чому немає гречки?


Про ситуацію на ринку сільськогосподарської продукції Радіо свобода розпитувало Алекса Ліссітсу, президента Українського клубу аграрного бізнесу, і Олександра Ярославського, заступника гендиректора Української аграрної конфедерації.


Частина перша


Частина друга


– У мене тут на столі лежить апельсин. Апельсини у нас в супермаркетах у Києві коштують 11 гривень за кілограм. Гречки немає, а є черги тоді, коли привозять гречку, як це вирішив уряд, із Держрезерву, і продають в одні руки по кілограму по ціні 17 гривень.

Що ж зараз із гречкою у різних регіонах України?

«17 лютого 2011 року. Ситуація на «гречаному фронті». Київ. Гречки у супермаркетах у вільному продажі немає. Викидають, як за радянських часів, по кілограму в одні руки. Ціна – 17 гривень.

Львів. Гречки немає.

Харків. Ціна зростає. З 17-ти до 25-ти гривень за кілограм.

Івано-Франківськ. Гречка є. Ціна - від 14 до 17 гривень за кілограм.

Дніпропетровськ. Можна купити гречку по ціні від 22 до 30 гривень за кілограм.

Волинь. Оптовики продають гречку по 17 гривень, у роздріб вона потрапляє по ціні 20 гривень за кілограм.

Росія. Ще у листопаді гречка коштувала 25 гривень за кілограм у перерахунку на гривні».

– Звісно, ми пожартували, тому що гречку можна не їсти, і тоді попит на неї, можливо, впаде.

Пане Ярославський, чому знову гречка цього року?

Олександр Ярославський
Олександр Ярославський:
Ця проблема назрівала декілька років підряд. І та ситуація, яка склалася в минулому році, що Україна зайшла в маркетинговий період без залишків, то це є фактом. У результаті цього дуже серйозна нестача цього продукту викликала значні цінові коливання.

– Тобто, мало посіяли?

Олександр Ярославський:
Так, мало посіяли. Ми посіяли майже 200 тисяч гектарів. Декілька років тому було і 500 тисяч, було і 400 тисяч. А в 2010 році було посіяно 200 тисяч гектарів, що спричинило зниження валового збору 133 тисяч тонн. Це дуже мало.

– А ми знаємо, яка врожайність мала б бути з гектара, щоб потреби країни у гречці були забезпечені?

Олександр Ярославський:
Врожайність у нас з гектара в цьому році у зв’язку зі складними кліматичними умовами склала десь 6,5-7 центнерів. Це дуже мало. У нас були попередні роки, в яких урожайність складала 8-8,5. Але в минулому році було значне зниження врожайності, що теж вплинуло на обсяги валового збору.

– Пане Ліссітса, чому тоді ще восени, коли було зрозуміло, що мало посіли і мало зібрали, не закупили гречку деінде по нормальній ціні? У нас нічого не залишалося з минулого року?

Алекс Ліссітса
Алекс Ліссітса:
Ваш приклад з апельсинами дійсно є показовим. Як на мене, і це стоїть навіть у деяких підручниках іноземних, де держава не втручається у виробництво, експорту та імпорту або регуляція того чи іншого ринку, завжди вистачає того продукту на ринку.

– Ми насправді тепер перестали були країною гречкосіїв, а перетворилися у справжню апельсинову або бананову республіку.

Алекс Ліссітса:
Держава не втручалася в ринок бананів, апельсинів, то він забезпечений був останніх 20 років. На жаль, держава втручається в той чи в інший ринок, то виходить усе навпаки. У нас мало було посіяно, плюс була спека, плюс у наших сусідів, у Росії та в Польщі, також був неврожай, відповідно завозити її не було звідки
Я думаю, що в апельсинах набагато більше під зимовий період вітаміну С, тому нічого страшного абсолютно в цьому немає. Але якщо дійсно держава не втручалася в ринок бананів, апельсинів, то він забезпечений був останніх 20 років. На жаль, наша держава втручається в той чи в інший ринок, то виходить усе навпаки.

Уже минулого року було абсолютно очевидно, що якраз за рахунок того, що в нас мало було посіяно, плюс була спека, плюс у наших сусідів, у Росії та в Польщі, також був неврожай, відповідно завозити її не було звідки. Якимось чином можна було прорахувати.

Але знову ж таки в тому році цю тему почали роздувати, частково ажіотажно «роздувати» на ринку, відповідно споживачі боялися. Плюс до цього всього в нас класична проблема є з так званими перехідними залишками, бо ми самі собі придумали або придумуємо, що в нас є перехідний залишок того чи іншого продукту в такій-то масі. Насправді в більшості випадків немає.

Це в нас трапляється майже кожного року по цукру, бо ми придумуємо собі якісь цифри. У нас трапляється кожного року та ж сама історія по деяких видах овочів, фруктів – картоплі в першу чергу. І це трапилося цього року по гречці, бо ми собі придумали, що в нас є перехідні залишки, а їх не було.

– Я не розумію, що таке «придумали»? Я готуючись до ефіру, обдзвонила регіони, дізналася ціну у людей або кореспондентів.

Пане Ярославський, що має на увазі Алекс Ліссітса? Наприклад, дзвонять з міністерства в регіон чи на цукрові заводи, чи на якісь гуртові бази і питають: у вас цукор є? Там кажуть: є. А по факту виходить, що його немає?

Олександр Ярославський:
Є процедура декларування. Кожен суб’єкт, який має звітуватися, звітується про залишки, які в нього є на певну дату.

– Тобто, Ви не погоджуєтеся з Алексом Ліссітсою?

Олександр Ярославський:
Держава, уряд повинні бути обізнані, скільки залишків на території України є. Це з одного боку.

Але з іншого боку, я погоджуюся з Алексом стосовно втручання. Тобто, приклад з гречкою дуже показово і яскраво продемонстрував неефективність адміністративного втручання в ціноутворення.Якщо гречка була на рівні 17,50 гуртом, і тут уряд каже, що вище 14 гривень не повинно бути, то такої гречки за 14 гривень у нас практично немає. Тому вона в деяких містах, областях зовсім пропала, тому що заробітки на гречці, якщо продавати її, не окупають ті витрати і проблеми, які виникають з контролюючими органами.

– Тобто, уряд сказав, а ринок відреагував.

Пане Ліссітса, тоді поясність Ви, що Ви мали на увазі, що немає?

Алекс Ліссітса:
У більшості випадків якраз у великих господарствах порахувати перехідні залишки або задекларувати ще можливо, якщо мова йде про певні види продукції. Якщо ж мова йде про особисті селянські господарства, а вони в нас рахуються як виробники, то порахувати 6 мільйонів виробників того чи іншого виду продукції абсолютно неможливо. І воно рахується чисто класичним, статистичним шляхом, тобто береться якась невелика вибірка в районі, селі або в області, потім це все вираховується мультиплікатором, тобто рахується, множиться на 6 мільйонів, і ми отримуємо таку-то суму.

І тут якраз основна похибка, тому що вибірка означає, що в районі запитали 5 господарств, наприклад, помножили на 30 або на 50, таким чином отримуємо ті цифри, які всім подобаються на державному рівні, а насправді вони абсолютно не відповідають дійсності.

– Серед причин того, що відбувається на ринку з гречкою, називають і неврожай, а далі йде: змова супермаркетів, помста за квотування експорту зерна, реакція ринку на втручання, на адміністративний вплив влади і також психологічний фактор – відсутність впевненості у людей у завтрашньому дні, а також те, що, мовляв, цей попит люди наганяють, тому що бачать, що ціни ростуть, а раз ростуть, то треба купувати те, що не псується.

Пане Ярославський, яка з цих причин є найреальнішою?

Олександр Ярославський:
Я не сказав би, що це була змова супермаркетів чи будь-яких торгових мереж. У нас аграрний сектор і виробники продовольства певною мірою є донорами українського суспільства, причому усіх верств населення: і багатих, і бідних. Тому за рахунок їхніх доходів, їхніх прибутків частково вирішується проблема підвищення цін, тобто, нівелюється це підвищення цін і вирішується ціла низка якихось проблемних питань, які виникають у нашому суспільстві.

А стосовно того, що Ви перерахували, то, на мій погляд, головною причиною була до цього часу низька рентабельність вирощування цієї культури. У результаті, якщо сільгоспвиробник вкладав у виробництво гречки 100 гривень, а отримував 95, звісно, він таким бізнесом займатися не буде. І цю гречку, посівні площі з року в рік скорочували, скорочували і скорочували. У результаті ми дійшли до самого мінімуму, до дна.

З цього року, я впевнений, будуть збільшені посіви гречки по аналогії з посівами цукрового буряку, який був дефіцитом позаминулого року.

– Сільське господарство як донор. Це у нас така трагічна українська традиція.

Алекс Ліссітса:
До тих пунктів, які Ви перерахували, треба було б додати ще три інших пункти. Це неправильна інформаційна політика уряду, тому що уряд за великим рахунком сам «роздув» цей ажіотаж на ринку, який з’явився у нас, тому що питання гречки або, як 3 роки тому, питання капусти – це не питання, яке треба вирішувати на засіданні уряду України.

Друге питання – це питання преси і ЗМІ, тому що якраз виникло питання того, що в нас відбувається в сільському господарстві. Сільські господарства займають досить таки велику роль у нас в інформаційних повідомленнях ЗМІ. Гречку взяли як приклад і «роздули» настільки, що в принципі народ був змушений звертатися до гречки. Тому, я думаю, тут також негативну роль зіграли ЗМІ.

І третє – це, звичайно, рівень інфляції і сам коефіцієнт інфляції. Я вже казав, що в нас в Україні, на жаль, на сьогоднішній день вирахування коефіцієнту інфляції відбувається не так, як відбувається в більшості країн світу. Коефіцієнт інфляції у нас 50% і більше – якраз продукти харчування. Тому, звісно, що для уряду України коливання цін на продукти харчування, звичайно, дуже неприємне.

Тим більше, що ми постійно сидимо на голці у МВФ, де нам треба показувати, що в нас інфляція не більше, ніж 10%. А тут дивимося: зростають продукти харчування – значить, треба щось робити.

Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Я оце слухаю нашого гостя і бачу, що нас хочуть заговорити. Якби оцей пан сходив на простий базар, де люди торгують, і побачив, як ціну встановлюють! Не люди, не ринок, не те, що там щось є чи немає, а приходять, вибачте, бандюги і вказують, яка повинна бути ціна.

А те, що Ви кажете, що піднімаються ціни, то народ вважає, що піднялися хабарі, тому й піднялися ціни на ці продукти. А щоб це було більш приховано, щоб народ не бачив, що це все на хабарах будується, то спочатку начебто пропаде, тоді начебто з’являється.


– Що Ви маєте на увазі, коли Ви кажете: приходять і встановлюють ціни? І які продукти?

Слухач: Я сам особисто бачив, коли до бабусь, які торгують, приходять і встановлюють ціни. Я віруюча людина. Якби я був безбожником, то встановив їм ціни кожному на лобі. Я маю на увазі і молоко, і сметану… Та будь-який продукт. Хай воно згниє, але не оцінюється.

– Ми про різні рівні ринків говоримо.

Алекс Ліссітса:
Звичайно. Але я думаю, що наш слухач таки правий у тому, що на ринках і на базарах (ми знаємо це, тому що ми самі ходимо на ці базари і дивимося, як це все відбувається) є певні елементи криміналітету, особливо в обласних центрах, особливо на великих ринках. Це відбувається. І від цього нікуди не дінешся. І, звичайно, правоохоронні повинні відконтролювати ці процеси, які відбуваються на ринках, на базарах. Але дійсно, ми зараз говоримо про зовсім інший рівень.

– А що треба зробити, і які були б нормальні умови співіснування влади і ринку, щоб ні з гречкою, ні з борошном, ні з олією, ні з іншими традиційними продуктами, які ростуть в Україні, проблем не було?

Олександр Ярославський:
Держава має забезпечувати нормальні правила гри на ринку. Без монополій, без будь-якого адміністративного втручання, тільки ринковими важелями
Єдиним механізмом забезпечення балансу між бажанням покупців купувати дешевше, а продавців продавати дорожче – це є ринок. І держава в першу чергу має забезпечувати нормальні правила гри на цьому ринку. Без монополій, без будь-якого адміністративного втручання, тільки ринковими важелями, тобто інтервенціями, підтримкою сільськогосподарського виробника чи тих напрямків його, які вона вважає за потрібне.

– Ті, хто захоче сіяти гречку, як Ви думаєте, отримають дешеві кредити цього року?

Олександр Ярославський:
Сіють гречку сільськогосподарські виробники. І, відповідно до бюджету 2011 року, вони мають право отримати пільгові кредити.

– І ще одне запитання.

Слухач (переклад): А ті, хто сидить в уряді, хто що приблизно їсть, тобто скільки потрібно картоплі в державі, гречки, муки? Я інженер. Коли розробляють конструкції, то рахують, скільки треба алюмінію і так далі. Що це за уряд, який щороку думає: звідки це береться, де знайти? До яких пір? Це що, уряди в нас?

– Пане Ліссітса, якби Ви були міністром сільського господарства або головою уряду, що, на Вашу думку, треба було б зробити, щоб подібних проблем не було?

Алекс Ліссітса:
Якби була прогнозована аграрна політика на 10-15 років, тоді можна було б якимсь чином всім пристосуватися до неї
Дуже правильне запитання у слухача. У мене воно висіло на язиці, якщо чесно. Адже більшість проблем, які виникають на продовольчому ринку, пов’язані якраз з недалекозорою і абсолютно не прогнозованою політикою в агропромисловому секторі. Нам за великим рахунком потрібно, щоб була зрозуміла політика хоча б на 10-15 років. Нам, це означає і аграріям, і виробникам, і споживачам, і уряду, бо вони отримують податки, а споживачам, бо вони хочуть отримати дешеві та якісні продукти харчування, а виробники хочуть мати прибутки.

Якщо на сьогоднішній день взяти сектор зернових, то, очевидно, що проблеми в нас будуть восени з продовольчим зерном, тому що ми, з одного боку, ввели квоти на експорт зернових, а з іншої точки зору, ми або виробники підняли на 100% засоби виробництва, такі як мінеральні добрива, або на 70% підняли пальне. Очевидно, що в нас будуть проблеми.

Інше питання. У якій країні світу, коли в нас дефіцит цукру, ми ще й квотуємо його виробництво? Для кого ми це робимо? Для виробників чи для споживачів? Якщо ми квотуємо для виробників, щоб не переробляли, тоді ми маємо зрозуміти, що споживачі будуть платити в 2 рази більше за той цукор, який ми в Україні виробляємо. Тому в нас дуже багато питань.

Я думаю, що якби була прогнозована аграрна політика на 10-15 років, тоді можна було б якимсь чином всім застосувати або пристосуватися до неї. Але, на жаль, це не проблема цього уряду, це проблема всіх урядів за останні 15 років, які в нас були.

– Скільки площ треба було б засіяти під гречку, щоб проблем з гречкою в Україні не було?

Олександр Ярославський:
Тут треба чітко розуміти, що якщо буде багато вироблено гречки, то ціна впаде і знову буде невигідно гречку вирощувати. Я думаю, що на 20-30% збільшення посівних площ при умові нормальної врожайності буде взагалі достатньо для забезпечення внутрішнього ринку гречкою.

У нас кожного року приймаються програми розвитку АПК, наприклад, збільшити виробництва м’яса до 6 мільйонів тонн, до 4 мільйонів тонн, до 80 мільйонів тонн – зерна, але жодна з цих програм, які протягом всього терміну незалежності були прийняті (їх немало було прийнято), жодна з них не була виконана.

– Якщо не вдаватися в деталі, то це в принципі виглядає навіть трошки кумедно. Тому що є країна, в ній майже точно знають, скільки є населення, знають, які площі можна використовувати під які культури, знають уже приблизно, скільки є виробників і чого. Державі треба знати, скільки їй треба мати в Державному резерві. Вона може домовитися з виробниками, щоб отримати по якісь прийнятній для неї ціні, а у відповідь виробникам дати можливість розвиватися і вирішувати ці проблеми.

Так в чому корінь проблеми? Я не розумію.

Алекс Ліссітса:
Контролюючі органи в Україні еретворилися в гестапівські методи. Суми відкатів, які йдуть контролюючим органам, це якраз та різниця, за яку споживачі платять в магазині або на базарі більше
Дійсно, за великим рахунком, вона так і має працювати. Але, на жаль, у нас виходить, що гроші або в Аграрному фонді, або в Державному резерві, якщо вони взагалі з’являються, з’являються запізно, тоді, коли вже на ринку немає того чи іншого продукту.

Плюс до цього всього питання– Ви сказали, домовитися. Є ринок, є ринкова ціна. Якщо аграріям з державних установ пропонують ціну, яка на 20-30% нижча, тоді мають щось інше запропонувати цим аграріям. На жаль, цього іншого ніхто аграріям не пропонує. Тому, відповідно, аграрії кажуть: вибачте, я потратився на посівну, я потратився на те, держава не допомогла мені ні субсидіями, держава не допомогла мені ні дешевими кредитами, нічим, то чому я маю віддавати державі на 30% дешевше продукцію? Отут якраз і виникають суперечки. Суперечка суто бізнесового характеру між державою і виробниками.

До всього цього треба згадати, що є ще таке питання, як контролюючі органи. Контролюючі органи в Україні наразі перетворилися в якісь гестапівські, тому що за великим рахунком ті суми відкатів, які йдуть контролюючим органам, це якраз та різниця, за яку споживачі платять в магазині або на базарі більше. Ми маємо це всі розуміти, що те, що ми переплачуємо в порівнянні з іншими країнами, ми віддаємо якимось контролюючим органам.

– Сільгоспвиробники завжди скаржаться на те, що вони не отримують сприяння в державі, щоб отримати дешеві кредити.

Панове, чи дозріли аграрники в Україні, щоб створити власними силами такий банк, який би допомагав тим, хто хоче працювати в аграрному секторі?

Олександр Ярославський:
В Україні проблем з банками я не бачу. Аграрними, будь-якими. Держава повинна в першу чергу зрівняти умови ведення бізнесу України і Європи. В Європі беруться кредити значно дешевше. І великим виробникам практично ніяких пільг не треба. Їм треба зробити умови такі, як в Європі, і все буде в нас нормально.

– Умови, як в Європі, то це і є пільги.

Олександр Ярославський:
Час виходити Аграрному фонду і здійснювати фінансові інтервенції на ринку. Якщо він це не зробить, будемо гасити імпортне м’ясо в середині цього року
Так.

Зараз ситуація зі свининою. Ціни на свиней в живій вазі знизилися до самого мінімуму. Ті підприємства, які вирощують свинину, тримають вже конвенційних свиней, які мають бути вже продані, тримають, щоб дочекатися нормальних цін. І зараз саме час виходити Аграрному фонду і здійснювати фінансові інтервенції на цьому ринку, щоб тоді було чим гасити. Якщо він це не зробить, то будемо гасити імпортне м’ясо в середині цього року.

– Як я розумію, буде відбуватися і з гречкою.

Алекс Ліссітса:
Гречка – це така специфічна культура.

– З Китаю привезуть?

Алекс Ліссітса:
По-перше, з Китаю дуже важко буде завезти. Якщо вона взагалі з’явиться у нас на ринку, то це буде не раніше, ніж травень або червень. Я думаю, що не треба зараз піднімати ажіотаж.

– Просто звертаємося: обійдіться якоюсь іншою крупою!

Алекс Ліссітса:
Є пшоно, є рис, є багато інших культур.

– З пшоном? Обережно! Видаю інформацію, яку я дізналася: з 4 гривень до 10-ти виросла. Потім скажете, що журналісти винні, а це реальна інформація з регіонів.

Алекс Ліссітса:
Це Ви ж сказали, це не я сказав.

Олександр Ярославський: Те ж саме з вівсяною крупою.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG