Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 04:31

Чи чекатиме український народ на вибори 2012 року?


Юрій Гримчак, народний депутат від Блоку «Наша Україна – Народна самооборона»
Юрій Гримчак

Київ – Будь-які дії політичної опозиції мають на меті отримання влади, яке може статися як еволюційним шляхом, так і революційним. Останні події в Тунісі та Єгипті демонструють світові, що політичні режими навіть з багаторічною історією та зовнішнім благополуччям не застраховані від революцій. І, як мені здається, головним рушійним фактором цих процесів стала та прірва між концентрацією державної влади, як засобу непомірного збагачення дуже вузького кола можновладців та реального безвладдя – і як інструменту державного управління, і як інструменту володіння засобами виробництва, яке залишилося для іншої частини населення. Наслідки таких процесів відомі і вони виключають еволюційний шлях.


Уже луснули усі бульбашки обіцянок Партії регіонів щодо негайного покращення народного життя. У свій непогрішний професіоналізм вірять тільки члени уряду. Усі інші давно зрозуміли, що нинішні псевдореформи спрямовані тільки на концентрацію влади в руках однієї родини.

Вважаю, що в цей час усі розмови про об’єднання опозиції відбуваються більш на основі оборони від дій влади. А треба переходити в наступ. І основою такого наступу об’єднаних політичних сил має бути стисла, зрозуміла для населення програма істинних реформ саме для людей.

Треба почати з судів

Я б вибрав головним напрямком реформу судочинства, з гарантіями справедливості, доступності, законності і незалежності. Скажімо, з робочою, європейською назвою «Справедливий суд».

І реформу державної і місцевої влади, націлену на створення простого та одночасно дієвого механізму відповідальності чиновників будь-кого рангу перед громадськістю та окремими громадянами, припустімо, з назвою «Вільна людина».

На цей час у більшій частині опозиційних сил відсутнє розуміння неможливості перемоги в рамках виборчих процедур. Сучасні українські процеси призвели до тієї ситуації, коли головним завданням бачиться не повернення до влади, а відсторонення від влади нинішнього режиму. Представники цих сил сподіваються, що народ на виборах вирішить, хто стане владою. Але приклад останніх місцевих виборів, неприкрите знущання усіх гілок влади над Конституцією та правами громадян залишають, особисто у мене, все менше надій на можливість реалізації народом, даною йому нині Конституцією своєї влади у наступному виборчому процесі.

У таких умовах перспективи політичних партій стають не зовсім втішними. Партії мають зрозумілі перспективи в умовах парламентських республік. У зв’язку з поверненням України до президентсько-парламентської, а фактично до президентської республіки, головні політичні баталії будуть відбуватися на президентських виборах, зрозуміло, у випадку якщо до того часу народ не здійснить реалізацію своєї влади іншим шляхом.

Крім того, можливе введення мажоритарної системи виборів, навіть «фіфті-фіфті», веде до нівелювання ролі партій. Більшість «мажоритарщиків» піде на вибори як позапартійні, що не буде їм заважати приєднатися потім до партії влади. Стандартною ситуацією на виборах буде голосування по партійних списках – за демократів, а по мажоритарним – за «грошових» діячів, які під час виборів будуть ремонтувати шляхи, під’їзди та будувати дитячі майданчики.

Урядова риторика йде в розріз з буденними проблемами громадян

На жаль, у реальному житті дива не відбувається. Та «священна» для Президента стабільність, яка дозволяє державному механізму, як величезному насосу, висмоктувати у громадян останні залишки майна, не може бути тривалою. Майна залишається все менше і менше, і «насос» скоро зламається. Крім того, останнє коло відповідальних призначень, наприклад, голови НБУ, має всі ознаки того, що реальна державна влада реалізується в інтересах і за мисленням однієї людини – і не найосвіченішої – в близькому оточенні глави держави. До того ж, в силу об’єктивних чинників ця людина не обтяжена досвідом політичного чи державного будівництва. Тому дуже сумнівним виглядає можливість у найближчому майбутньому ухвалення відповідальних державних рішень на користь Україні та її народу.

Офіційна риторика про зростання виробництва та перемоги в боротьбі з корупцією і бюрократією йде врозріз із буденними проблемами більшості громадян – ростом цін, чергами в судах, неможливості сплачувати комунальні тарифи, міліцейським свавіллям та багатьма іншими. Зрозуміло, що така ситуація рано чи пізно скінчиться.

Останнім часом у мене все частіше з’являється передчуття, що український народ і на сході, і на заході, в центрі і в Криму не стане очікувати виборів 2012 року.

Проголошені «Народною самообороною» акції на підтримку Юрія Луценка знайшли свій відгук у громадян України. Штаб «самооборони» засипаний листами від тисяч людей на підтримку лідера партії і самого руху. У них йдеться і про готовність активно протистояти утискам влади.

Треба бути чесним та визнати, що «самооборону» залишили багато осіб, яким колись було зручно перебувати біля влади. Свого часу поріділи лави «самооборонців» і в низових організаціях . Наразі починається зворотний рух. У «самооборону» приходять люди, які розуміють, що поодинці неможливо переломити антинародний курс цієї влади. Ми, як політична сила, визнаємо та осмислюємо, що допустили немало помилок і в напрямках своєї діяльності і в кадровій політиці партії.

Але для тих, хто не стоїть осторонь політичного життя країни, є очевидним, що сьогодні «Народна самооборона» не розгубилася і є однією з тих реальних політичних сил, яка готова втілити свої гасла в життя і яка відкрита для всіх свідомих громадян, небайдужих до долі народу України.

Юрій Гримчак – народний депутат від Блоку «Наша Україна – Народна самооборона»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG