Чого насправді прагнула автор законопроекту, член Партії регіонів Олена Бондаренко, подавши його на розгляд Верховної Ради України? Чи справді вона переймалася згаданою європейською конвенцією? Чи, може, мета гранично проста – вилучити норму чинного закону про музичні твори українських авторів і виконавців, яка повинна становити 50 відсотків загального щотижневого обсягу мовлення у радіопрограмах.
Саме так вважає Головне науково-експертне управління Верховної Ради України. Але справа не лише в юридичному змісті. Увесь цей невеликий за обсягом законопроект неправдивий, починаючи з назви, що приховує його суть. Точніше було б, якби Олена Бондаренко назвала його так: «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо скасування норми про 50-відсоткову квоту музичних творів українських авторів чи виконавців). Для цього великої інтелектуальної напруги не потрібно, лише чесність. А от тут якраз проблема.
Законопроект, не наповнений конкретним юридичним змістом
Цей продукт життєдіяльності народного депутата містить низку нестикувань, і не лише з чесністю, але й із мовою тексту, і з правдою. Стилістична (і смислова) кострубатість законопроекту проявляється відразу, у частині назви в дужках. Виникає запитання: приведення у відповідність… до програмної концепції мовлення чого? Якби автор законопроекту трохи вчиталась у зміст, то написала б: (щодо приведення окремих положень цього Закону у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення). Та це ще «квіточки».
В обґрунтуванні необхідності ухвалення закону Бондаренко навіть не спромоглася точно процитувати пункт 1 статті 10 Європейської Конвенції про транскордонне телебачення, на який вона покликається. Порівняйте:
Крім цього казусу, зовсім не зрозуміло, який стосунок має цей пункт до квоти музичних творів українських авторів і виконавців. Мабуть, розуміючи хисткість такого зв’язку, Олена Бондаренко продовжує своєрідне «обґрунтування»: «Як неодноразово зазначалось у міжнародних правових експертизах Закону України «Про телебачення і радіомовлення», підготовлених на замовлення Ради Європи, «музичні твори українських авторів чи виконавців» належать до категорії «європейські твори», а отже, щодо них не можуть бути встановлені окремі квоти». Щоправда, про які експертизи йдеться, невідомо.
Більше того, доповідаючи з парламентської трибуни про цей законопроект перед голосуванням у першому читанні 1 лютого цього року, Олена Бондаренко пояснювала своїм колегам: «Це приведення норм українського законодавства у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення. Ухвалення цього закону – це нові робочі місця, розвиток української музики, нові податкові надходження. На нашому боці суспільство, галузь і журналісти». При цьому вона зауважила, що голосування за цей проект стане для депутатів тестом на демократичність і європейськість. Таке собі напускання європейського і демократичного туману.
І ще одне. Європейська Конвенція про транскордонне телебачення, як випливає з назви (і змісту також), стосується винятково телебачення. А зміни вносяться до закону «Про телебачення і радіомовлення», причому Бондаренко запропонувала вилучити останній абзац пункту 4 статті 28, який звучить так: «у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50 відсотків загального щотижневого обсягу мовлення».
А про що свідчить європейський досвід
Показовою є практика однієї з чільних держав ЄС – Франції. Чомусь французам квоти не заважають залишатися європейцями. Процитую статтю 12 поправок до Закону про свободу інформації від 30 вересня 1986 року: «Значна пропорція музичних творів, створюваних або виконуваних французькими і франкомовними авторами та артистами, повинна досягти як мінімум 40% пісень французькою мовою, щонайменше половина з яких становлять нові твори або виконують їх нові таланти. Ці твори мають бути поширені в найкращий для слухання час кожним радіомовником, який одержав дозвіл на мовлення від Вищої ради телебачення і радіомовлення, у програмах, присвячених естрадній музиці».
Поправки до закону були підписані у лютому 1994 року, а вступили в дію з 1 січня 1996 року. Але вже в 1994 році низка радіостанцій підтримали заходи з підтримки французької пісні конкретними кроками. Наприклад, «Європа-2» взялася визначати «нові таланти року»; «Фан-радіо» встановило ґран-прі рок-ен-ролу, взявши на себе запис, виготовлення платівок і їх продаж; радіо «Ностальжі» запровадило ґран-прі за створення французької пісні, «що дозволить відкрити і виявити авторів та композиторів, які творять французькою мовою, і записати їхні твори у виконанні найкращих співаків».
Звичайно, не всі дуже радо сприйняли запровадження квот, оскільки вони впливали на деякі форматні радіостанції, які транслювали рок, реп, тощо. Тому у серпні 2000 року було ухвалено нові поправки до згаданого закону, відповідно до якого (стаття 28-2) дещо пом’якшено норми квот для спеціалізованих мовників: для радіостанцій, які спеціалізуються на музичній спадщині – 60% франкомовних назв, з яких частка нових творів може складати до 10% від загальної кількості, щонайменше в середньому з однією піснею на годину; для радіостанцій, що спеціалізуються на заохоченні молодих талантів, 35% франкомовних назв, з яких щонайменше 25% від усього ефіру – пісні молодих талантів.
Від запровадження квот французька пісенна творчість (і французька мова) однозначно виграли. І нікому у Франції не спадає на думку протиставляти європейські твори французьким, бо це «масло масляне».
Тарас Марусик – колишній завідувач відділу з питань мовної та етнонаціональної політики Секретаріату Президента України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Саме так вважає Головне науково-експертне управління Верховної Ради України. Але справа не лише в юридичному змісті. Увесь цей невеликий за обсягом законопроект неправдивий, починаючи з назви, що приховує його суть. Точніше було б, якби Олена Бондаренко назвала його так: «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо скасування норми про 50-відсоткову квоту музичних творів українських авторів чи виконавців). Для цього великої інтелектуальної напруги не потрібно, лише чесність. А от тут якраз проблема.
Законопроект, не наповнений конкретним юридичним змістом
Цей продукт життєдіяльності народного депутата містить низку нестикувань, і не лише з чесністю, але й із мовою тексту, і з правдою. Стилістична (і смислова) кострубатість законопроекту проявляється відразу, у частині назви в дужках. Виникає запитання: приведення у відповідність… до програмної концепції мовлення чого? Якби автор законопроекту трохи вчиталась у зміст, то написала б: (щодо приведення окремих положень цього Закону у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення). Та це ще «квіточки».
В обґрунтуванні необхідності ухвалення закону Бондаренко навіть не спромоглася точно процитувати пункт 1 статті 10 Європейської Конвенції про транскордонне телебачення, на який вона покликається. Порівняйте:
| В редакції Бондаренко | В чинній редакції |
| «Кожна передавальна Сторона гарантує, де це можливо і в належний спосіб, що телерадіомовник у межах її юрисдикції застерігає для європейських творів більшу частку його годин трансляції, за винятком часу, призначеного для новин, спортивних подій, ігор, реклами, послуг телетексту й замовлення товарів за телерекламою». | «1. Кожна Сторона, що здійснює трансляцію, забезпечує, у разі доцільності й зі вжиттям відповідних заходів, виділення телемовником, який підпадає під її юрисдикцію, більшої частини свого трансляційного часу європейським творам, за винятком часу, відведеного для новин, спортивних подій, телевізійних ігор, реклами, послуг телетексту й телепродажу. Це співвідношення з урахуванням зобов'язань телемовника перед своїми телеглядачами щодо інформаційних, освітніх, культурних та розважальних програм досягається поступово, на підставі відповідних критеріїв». |
Крім цього казусу, зовсім не зрозуміло, який стосунок має цей пункт до квоти музичних творів українських авторів і виконавців. Мабуть, розуміючи хисткість такого зв’язку, Олена Бондаренко продовжує своєрідне «обґрунтування»: «Як неодноразово зазначалось у міжнародних правових експертизах Закону України «Про телебачення і радіомовлення», підготовлених на замовлення Ради Європи, «музичні твори українських авторів чи виконавців» належать до категорії «європейські твори», а отже, щодо них не можуть бути встановлені окремі квоти». Щоправда, про які експертизи йдеться, невідомо.
Більше того, доповідаючи з парламентської трибуни про цей законопроект перед голосуванням у першому читанні 1 лютого цього року, Олена Бондаренко пояснювала своїм колегам: «Це приведення норм українського законодавства у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення. Ухвалення цього закону – це нові робочі місця, розвиток української музики, нові податкові надходження. На нашому боці суспільство, галузь і журналісти». При цьому вона зауважила, що голосування за цей проект стане для депутатів тестом на демократичність і європейськість. Таке собі напускання європейського і демократичного туману.
І ще одне. Європейська Конвенція про транскордонне телебачення, як випливає з назви (і змісту також), стосується винятково телебачення. А зміни вносяться до закону «Про телебачення і радіомовлення», причому Бондаренко запропонувала вилучити останній абзац пункту 4 статті 28, який звучить так: «у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50 відсотків загального щотижневого обсягу мовлення».
А про що свідчить європейський досвід
Показовою є практика однієї з чільних держав ЄС – Франції. Чомусь французам квоти не заважають залишатися європейцями. Процитую статтю 12 поправок до Закону про свободу інформації від 30 вересня 1986 року: «Значна пропорція музичних творів, створюваних або виконуваних французькими і франкомовними авторами та артистами, повинна досягти як мінімум 40% пісень французькою мовою, щонайменше половина з яких становлять нові твори або виконують їх нові таланти. Ці твори мають бути поширені в найкращий для слухання час кожним радіомовником, який одержав дозвіл на мовлення від Вищої ради телебачення і радіомовлення, у програмах, присвячених естрадній музиці».
Поправки до закону були підписані у лютому 1994 року, а вступили в дію з 1 січня 1996 року. Але вже в 1994 році низка радіостанцій підтримали заходи з підтримки французької пісні конкретними кроками. Наприклад, «Європа-2» взялася визначати «нові таланти року»; «Фан-радіо» встановило ґран-прі рок-ен-ролу, взявши на себе запис, виготовлення платівок і їх продаж; радіо «Ностальжі» запровадило ґран-прі за створення французької пісні, «що дозволить відкрити і виявити авторів та композиторів, які творять французькою мовою, і записати їхні твори у виконанні найкращих співаків».
Звичайно, не всі дуже радо сприйняли запровадження квот, оскільки вони впливали на деякі форматні радіостанції, які транслювали рок, реп, тощо. Тому у серпні 2000 року було ухвалено нові поправки до згаданого закону, відповідно до якого (стаття 28-2) дещо пом’якшено норми квот для спеціалізованих мовників: для радіостанцій, які спеціалізуються на музичній спадщині – 60% франкомовних назв, з яких частка нових творів може складати до 10% від загальної кількості, щонайменше в середньому з однією піснею на годину; для радіостанцій, що спеціалізуються на заохоченні молодих талантів, 35% франкомовних назв, з яких щонайменше 25% від усього ефіру – пісні молодих талантів.
Від запровадження квот французька пісенна творчість (і французька мова) однозначно виграли. І нікому у Франції не спадає на думку протиставляти європейські твори французьким, бо це «масло масляне».
Тарас Марусик – колишній завідувач відділу з питань мовної та етнонаціональної політики Секретаріату Президента України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
