Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 12:20
Скажу відверто, для мене розуміння пори 80-х складається хіба що з розповідей старших за мене колег, знайомих і головне – спогадів моєї родини. Мій батько, характеризуючи епоху Горбачова, зокрема сказав приблизно таке: люди отримали свободу, але чомусь сприйняли її за вседозволеність. Пригадуючи уроки історії у школі, зловила себе на думці, що справді, приблизно так я і розуміла все те, що відбувалося у другій половині 80-х: після років шепотіння на кухнях про особливості радянської політики та суттєвої обмеженості в інформації, людей раптом захлеснуло щось дуже подібне до їхніх уявлень про свободу. Проблема виникла в тому, що люди, які не так вже й багато знали про свободу, і тут не до кінця її зрозуміли.

Готуючи матеріал про ювілей Горбачова для ранкового випуску, почула цікаву думку: мовляв, у розумінні традиційної політики, Горбачов – це політик-невдаха. Адже як інакше можна сприймати того, чиє управління спричинило розвал не лише існуючої на той час системи, але й цілої країни. І не просто країни, а країни такої, яка (вибачте за тавтологію) була одним із полюсів біполярного на той час світу. Погодьтесь, як поглянути в цілому, то теза про «політика-невдаху» не таке вже й перебільшення – особливо, якщо розглядати політичне правління цієї історичної постаті в цілому, без яких-небудь виокремлень, спираючись на поверхневий підхід «переможець-переможений».

Однак зосереджу увагу на тому аспекті політичної діяльності, який не можна не вважати проривом Горбачова – це запровадження гласності. Минулоріч влітку, гортаючи сторінки одного відомого російського видання, знайшла статтю професора Костянтина Соніна про зв’язок між цінами на нафту в країні та рівнем свободи преси в ній. Саме в тому тексті я вперше зустріла поняття «дилема Горбачова». Виявляється, американський політолог та журналіст Юджин Метвін визначив таким чином питання про те, потрібна авторитарній владі вільна преса чи ні. Горбачов вирішив, що потрібна. І я відтоді не раз ставила собі запитання «чому?», бо ніколи не повірю, що Горбачов не знав, що ця ж гласність почне руйнувати авторитарне правління.

Я веду до того, що так, я можу перебільшувати, але мені здається, велика кількість сучасних і досить популярних російських видань завдячують своєю появою саме Горбачову. І от це «обилие» російської преси, що б ви думали, останні років із десять (як розповідають мені знайомі з Росії) не дуже то й згадує про першого й останнього президента СРСР, лауреата Нобелівської премії миру Михайла Горбачова.

Російські ЗМІ «ожили» якраз напередодні дня народження Михайла Сергійовича – і знову впали в крайнощі. Зверніть увагу, сьогодні російська преса писатиме про Горбачова або дуже добре (стосується певної категорії видань), або, знову ж таки, практично нічого. Хіба що замітку про те, що Горбачову 80 і що святкуватиме він свій ювілей у Лондоні. І навряд чи хтось додасть, що лондонські частування відбудуться аж наприкінці березня у вигляді благодійного гала-концерту. А от 2 березня Горбачов відзначатиме 80-річчя в Москві, щоправда виключно в оточенні родини та друзів: російське керівництво туди ніхто не запрошував. І тим більше, навряд чи преса «тиражуватиме» критику Горбачова, яку він останнім часом активно адресує цьому самому російському керівництву.

Я впевнена, що зауваження Горбачова і справді не становлять ніякої загрози репутації російської влади всередині країни. Як не парадоксально, але прямо чи опосередковано – «завдяки» тій самій, зародженій у гласності, російській пресі. На тлі «інформаційної кампанії», яка вже не один рік розгортається в Росії, критика з вуст Горбачова імовірно сприймається як таке собі бурчання людини похилого віку, яка, мовляв, колись усе могла, та нічого не зробила, а тепер нічого не може, але всім радить.

Не загрожують з тієї причини, що там, нагорі, свого часу дуже добре збагнули «правильну» відповідь на «дилему Горбачова».
  • 16x9 Image

    Олена Ремовська

    Журналіст Радіо Свобода з 2009 року. Автор і ведуча щотижневої радіопрограми «Деталі». Автор дослідження «Говорить Радіо Свобода: Історія Української редакції» (2014).

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG