Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 00:14

«Люди на продаж». В Україні немає кому боротися з работоргівлею – правозахисники


В Україні перестали боротися на державному рівні з торгівлею людьми, стверджують українські правозахисники. Вони переконують, що Національна програма протидії такій торгівлі не діє. А законопроект про це народні депутати не можуть ухвалити три роки поспіль. Тим часом, за даними ОБСЄ, жертвами торгівлі людьми стають в Україні щороку 30 тисяч людей, три чверті з них – жінки. Як зараз держава протидіє цій торгівлі? Яким є узагальнений портрет потенційного «раба»: чи завжди це той, хто не знає, чим ризикує?

Ще наприкінці минулого року Міністерство сім'ї, молоді та спорту мало подати до Верховної Ради України законопроект стосовно боротьби з торгівлею людьми. Про це розповіла Радіо Свобода директор юридичного департаменту Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда Україна» Мар’яна Євсюкова. Але через адміністративну реформу такого міністерства вже немає. Тепер і законопроект подавати, і взагалі координувати протидію работоргівлі немає кому, стверджує правозахисник.

«На сьогодні координуючого органу фактично немає і така діяльність по координації не здійснюється на рівні центрального органу виконавчої влади. Крім того, в 2010 році закінчила свою дію Державна програма протидії торгівлі людьми. А нової програми, яка була б затверджена Кабінетом Міністрів, немає, а отже, і відсутня діяльність органів виконавчої влади, соціальних служб у сфері протидії торгівлі людьми», – поінформувала Мар’яна Євсюкова.

Шляхи потрапляння у рабство

Кількість виявлених випадків продажу людей у рабство в Україні не зростає, констатують правоохоронці. Цей показник уже кілька років залишається стабільним.

В Україні діє стаття 149 Кримінального кодексу, відповідно до якої за «торгівлю людьми» «світить» до п'ятнадцяти років ув’язнення із конфіскацією майна.

Як зазначив Радіо Свобода перший заступник директора Департаменту з питань боротьби зі злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, Юрій Мороз, торік за торгівлю людьми в Україні порушили 257 кримінальних справ. Він навів основні передумови работоргівлі в Україні.

«З чим пов’язана? З реформацією, з психологією в суспільстві, соціальним становищем у країні. Можливо, шляхом обману, шляхом використання їхнього вразливого стану. Задіяні й громадяни інших держав, є й чисто українські», – сказав Юрій Мороз.

Українці потрапляють у рабство, в основному, через злидні, відсутність роботи, правове невігластво, констатують правозахисники. Також даються взнаки наївні уявлення про райське життя за кордоном.

Все більше експлуатують рабів всередині України

При цьому, як зазначають правозахисники, все більше українців стають жертвами торгівлі людьми всередині країни. Найнахабніше таку робочу силу експлуатують у будівництві та на сільгоспроботах. А найбільше живого товару потребують для занять проституцією, насамперед – за кордоном. Сутенери готові віддати за жінку на підпільному ринку у середньому три тисячі доларів. Хоча дехто з українок вскочив у халепу, працюючи домогосподаркою. Історію такої рабині розповіла представниця Міжнародної організації з міграції Світлана Батсікова.

«Українка знайшла оголошення у газеті стосовно працевлаштування в одній із західноєвропейських держав. Робота полягала у допомозі літній жінці, яка не могла пересуватися. Коли дівчина працювала певний термін, їй сказали, що платитимуть значно менше обіцяного. Хоча потім взагалі відмовилися платити. Коли працівниця поскаржилася господарю, він їй сказав, що дівчині і так заплатили тим, що годували. Господар дівчину побив і зґвалтував. Зрештою дружина господаря дала дівчині квиток на дорогу додому», – розповіла Світлана Батсікова.

Минули ті часи, коли работоргівці наставляли тенета передусім на дівчат із сіл, на тих, хто із багатодітної родини, або не має сім’ї. Переважна більшість потенційних рабів справді знає, чим ризикує. Хоча це не означає, що йдеться лише про добровільний шлях у рабство, розповідає правозахисник Тетяна Яблонська.

«Зараз немає затурканих сільських дівчат, які не розуміють, куди вони їдуть. Це щодо пропозицій роботи покоївками чи у сфері обслуговування. Думаю, що наразі більшість із них знають, куди і на що вони їдуть. Це часто-густо бувають асоціальні люди, це люди, які заглядають у пляшку, коли їх у такому стані можуть вивезти за межі місця їх проживання і змусити рабською працею працювати на себе», – говорить правозахисник.

Правозахисник Тетяна Яблонська також вважає, що все більше рабів експлуатують не десь за кордоном, а всередині України. І відповідальність за це має нести влада, правоохоронці, адже йдеться не про плантації у малолюдних місцях України.

«У Києві був випадок, коли в підвалі якогось супермаркету були люди, такі асоціальні, яких там багато років утримували, вони фасували крупу. Це було з півроку тому в Дарницькому районі, рабство. І люди знали, що там люди живуть. «Кришувала», мабуть, міліція, бо я інакше пояснити не можу. Ми ж знаємо, що всі підвали мусять перевіряти і ЖЕКи, там і пожежна інспекція ходить, і «Водоканал», бо в них там лічильники стоять. Тобто, люди були поінформовані, але ніякої протидії. Без «кришування» воно не могло пройти», – додала Тетяна Яблонська.

Работоргівлею керують «білі комірці»

На думку народного депутата, колишнього керівника українського Інтерполу Кирила Куликова, Україна практично мало що робить для протидії торгівлі людьми. Бракує досвіду боротьби з цим видом злочинності, обмаль допомоги з інших держав. І треба зважати на те, що бізнес на торгівлі людьми один із найприбутковіших у світі і ця мафія є добре організованою.

«Таких питань багато. Це не тільки торгівля людьми. Торгівля органами, проституція, наркоторгівля – це пов’язано з цим. Це суміш багатьох сфер діяльності. І, я хочу сказати, щоб з цим явищем міліція, наприклад, могла б боротися, вони повинні отримувати ті ж кошти, які отримують, наприклад, ті люди, які задіяні у цих сферах. Або хоча б у 2-3 рази менше, а вони отримують в 100 разів менше, ніж ті, хто займається цим явищем. Цим же уже не якісь там бандити займаються. Цим керують «білі комірці». І це вже зовсім інша галузь, високотехнологічна, пов’язана з багатьма питаннями. Тобто, це не так просто», – зазначив Кирило Куликов.

Коли ж, наприклад, дівчина свідомо наважується шукати щастя за кордоном, як покоївка, хатня працівниця, офіціантка, танцівниця тощо, вона має залишити вдома у родичів повну інформацію, з ким контактувала у пошуках роботи, хто допомагав при оформленні виїзду, куди саме їдеш, залишити копію закордонного паспорта та інші документи.

За браку уваги з боку держави, десятки громадських організацій по всій Україні допомагають потерпілим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. Це роблять конфіденційно і
безкоштовно.

Працює також Національна гаряча лінія із запобігання торгівлі людьми. На ній допомагають жертвам, надають інформацію з безпечного працевлаштування за кордоном, перевіряють фірми-посередники тощо. Номери гарячої лінії: 8 800 500 22 50 або 8 800 505 50 10 (це стаціонарні телефони).
  • 16x9 Image

    Наталка Коваленко

    Співпрацюю з Радіо Свобода з 2005 року. Магістр Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилася на Полтавщині 1984 року.

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG