Обійшовши десятки львівських крамниць, не знайшла жодної книжки Романа Федоріва. Дехто навіть дивувався, про якого письменника запитую. Книжки письменника не перевидаються. Непомітно у Львові пройшло вшанування пам’яті Романа Федоріва 1 грудня, коли йому мало б виповнитись 80.
Це була людина неординарна і без фальші
За життя письменника впізнавали на вулицях сотні людей. Прості сільські жінки на базарі говорили йому, що читають його романи та повісті, пригадує дружина Ольга Міліянчук-Федорів, з якою Роман Федорів прожив три роки, але роки взаємного великого кохання, про яке письменник не втомлювався повторювати.
Ольга Міліянчук-Федорів«Роман був дуже неординарна особистість, надзвичайна і непересічна, людина без фальші. Десь був дуже дитячим і водночас рішучим. Тому мені так важко про нього писати, – розповіла вдова. – Любив життя і людей, завжди жартував. Пригадую, як запитував у мене, де у людини душа. Мабуть, у серці, казав, бо серце завжди чує, плаче і сміється, як душа».
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою і усе життя відчував потребу у материнській любові.
32 роки Роман Федорів був незмінним редактором літературного журналу «Дзвін», який мав наклад майже 200 тисяч примірників (нині заледве тисяча). Письменник відновив видавництво «Червона калина» та часопис «Літопис Червоної Калини». У складний час друкував у журналі твори, які не вельми подобались КДБ, але Федорів уміло оминав підводні рифи, підтримуючи і почасти рятуючи колег-літераторів. Трилогіями «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська», романами «Жбан вина», «Танець Чугайстра», «Отчий світильник», «Єрусалим на горах» люди зачитувались. Роман Федорів багато працював в архівах і бібліотеках. Спершу писав від руки, потім друкував текст на машинці, розповідає вдова письменника.
«Писав з самісінького ранку. Ставав о 5 годині, о 7 любив уже попорпатись у саду. Але казав: «Якщо щось роблю, то голова в мене весь час думає. Роман писав зосереджено, тяжко було за цим спостерігати. Він писав і плакав, був дуже емоційний. Ще малим казав, якщо помре і на небі потрібен буде письменник, то ним він там буде», – пригадує дружина Ольга Міліянчук-Федорів.
«А смерть собі чекала за дверима...»
На робочому столі письменник залишив недописані сторінки. Ще за 5 хвилин до смерті говорив дружині, що не має права вмерти, бо ще так багато хоче написати. Уже після смерті побачила світ повість «Кларнет із лісу на піщаних горбах». Повісті Романа Федоріва написані на історичних сюжетах, за що він був неодноразово критикований.
«Його творчість переплітається з його життям. «Єрусалим на горах» і «Палиця для прокажених» особливо. У героях і подіях він відтворив усе, що ним було пережите у житті».
Мама Романа Федоріва тричі виходила заміж і народила 11 дітей, які у неї вмирали. Коли жінка вийшла заміж за батька майбутнього письменника і народився Роман, то батьки обдурили смерть і винесли його до хрещення через вікно. «А смерть собі чекала за дверима...», – сказав Роман Федорів менше аніж за три місяці до смерті.
«Хіба нам з тобою звикати до смертей, руїн і до наруги? Але ж бачиш: косять нас, розстрілюють, топлять, розпинають, вішають... а ми сутні на цій землі... ми вічні на цій землі. І шлях до Єрусалиму, що на горах, до висот і до волі, до духовного розкріпачення, іще не має кінця. Іще треба до нього дійти, брате. А ти маєш перед собою чисту стіну, маєш пензель, маєш талант, а мучеників у твоєму верхньому світі на нашій землі для нової Голгофи вистачає. Ти чуєш їхній біль і крик? Твоє призначення – їх чути». Це фрагмент з роману «Єрусалим на горах» Романа Федоріва, без якого Львів уже 10 років.
Це була людина неординарна і без фальші
За життя письменника впізнавали на вулицях сотні людей. Прості сільські жінки на базарі говорили йому, що читають його романи та повісті, пригадує дружина Ольга Міліянчук-Федорів, з якою Роман Федорів прожив три роки, але роки взаємного великого кохання, про яке письменник не втомлювався повторювати.
Роман Федорів народився на Івано-Франківщині. Ще зовсім дитиною залишився сиротою і усе життя відчував потребу у материнській любові.
32 роки Роман Федорів був незмінним редактором літературного журналу «Дзвін», який мав наклад майже 200 тисяч примірників (нині заледве тисяча). Письменник відновив видавництво «Червона калина» та часопис «Літопис Червоної Калини». У складний час друкував у журналі твори, які не вельми подобались КДБ, але Федорів уміло оминав підводні рифи, підтримуючи і почасти рятуючи колег-літераторів. Трилогіями «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська», романами «Жбан вина», «Танець Чугайстра», «Отчий світильник», «Єрусалим на горах» люди зачитувались. Роман Федорів багато працював в архівах і бібліотеках. Спершу писав від руки, потім друкував текст на машинці, розповідає вдова письменника.
«Писав з самісінького ранку. Ставав о 5 годині, о 7 любив уже попорпатись у саду. Але казав: «Якщо щось роблю, то голова в мене весь час думає. Роман писав зосереджено, тяжко було за цим спостерігати. Він писав і плакав, був дуже емоційний. Ще малим казав, якщо помре і на небі потрібен буде письменник, то ним він там буде», – пригадує дружина Ольга Міліянчук-Федорів.
«А смерть собі чекала за дверима...»
На робочому столі письменник залишив недописані сторінки. Ще за 5 хвилин до смерті говорив дружині, що не має права вмерти, бо ще так багато хоче написати. Уже після смерті побачила світ повість «Кларнет із лісу на піщаних горбах». Повісті Романа Федоріва написані на історичних сюжетах, за що він був неодноразово критикований.
«Його творчість переплітається з його життям. «Єрусалим на горах» і «Палиця для прокажених» особливо. У героях і подіях він відтворив усе, що ним було пережите у житті».
Мама Романа Федоріва тричі виходила заміж і народила 11 дітей, які у неї вмирали. Коли жінка вийшла заміж за батька майбутнього письменника і народився Роман, то батьки обдурили смерть і винесли його до хрещення через вікно. «А смерть собі чекала за дверима...», – сказав Роман Федорів менше аніж за три місяці до смерті.
«Хіба нам з тобою звикати до смертей, руїн і до наруги? Але ж бачиш: косять нас, розстрілюють, топлять, розпинають, вішають... а ми сутні на цій землі... ми вічні на цій землі. І шлях до Єрусалиму, що на горах, до висот і до волі, до духовного розкріпачення, іще не має кінця. Іще треба до нього дійти, брате. А ти маєш перед собою чисту стіну, маєш пензель, маєш талант, а мучеників у твоєму верхньому світі на нашій землі для нової Голгофи вистачає. Ти чуєш їхній біль і крик? Твоє призначення – їх чути». Це фрагмент з роману «Єрусалим на горах» Романа Федоріва, без якого Львів уже 10 років.
