Доступність посилання

17 Листопад 2017, Київ 20:23
Київ – Дивлюсь новини. Знову Японія. Знову показують руїни, реактор, пожежників – їхніх Ващуків, Правиків, Кібенків. Змучені обличчя людей, що вистоюють кілометрові черги за водою та продуктами. Диктор резюмує: «Під час катаклізму в Японії зовсім не підвищились ціни на продукти. На деякі продавці навіть понизили ціни. В країні не спостерігається змови виробників та імпортерів продуктів, невиправданого підвищення цін».

«Стоп. Як таке може бути?!», – дивуюсь я. Чи таке можливо? Точніше чи таке можливо в Україні?

Пригадую жовтень-листопад 2009 року. Світ наляканий свинячим грипом. Прем’єр-міністр України як манну небесну чекає літак з «Таміфлю» – рятівними ліками від цієї легеневої чуми. Країну ввели в стан паніки, чого тільки і треба було.

В українських аптек – шалені прибутки. Для когось пандемія, а для когось – мати рідна. Фармацевти радісно наживаються на свинячому переполосі. З аптек зникають захисні маски, оксолінова мазь, антивірусні препарати. Маски і мазь з’являються лише порціями, треба вистояти чергу, щоб їх купити, подекуди по 10 гривень за штуку. У Києві пропонують навіть по 20 гривень за рятівну маску. Оксолінова мазь – від 12 гривень і далі вгору, тоді як її ціна не в пандемічний час лише 5 гривень. На народні засоби лікування ціни взагалі з глузду з’їхали: часник – 35 гривень за кілограм.

Якщо не хочеш стояти в черзі – можеш купити з-під поли. Йди на поклін до знайомої аптекарки чи лікаря. Люди принижені, розлючені, але йдуть кланяються, просять і купують. Їх дурять, а вони платять у 10 разів більше за те, що коштує 1 гривню.

…Продовжую дивитись репортажі з японських берегів. Показують, як до продуктового магазину вишикувалась величезна, акуратна, тиха черга. Працівник магазину відкриває двері крамниці перед кожним покупцем, і вони одне одному кланяються. Це японська традиція, яку не порушив навіть землетрус і цунамі. Кланяються – не від того, що хтось комусь дістав з-під прилавка, не від приниження, не від дефіциту, а від взаємоповаги. Ніхто не кричить – ні ціни, ні люди в чергах. Всі і все продовжує бути стриманим. Мовчать не від того, що знають, що все одно нічого не змінять, як це відбувається в Україні.

В Японії мовчать, бо не мають звички показувати зайвий раз свої емоції – будь стриманим, всі і так знають, що тобі погано. Всім погано так як і тобі, але разом ми все переживемо.

В одному з репортажів показують знамениті кафе-кабінки в токійському районі Шибуйя. У тісних кабінках японські чоловіки обговорюють головні теми землетрус, цунамі і аварію на Фукусіма-1. Один чоловік каже. «Звучить блюзнірські, але я радий, що у нас таке сталося. У нас була Хіросіма, а потім ми забули, що таке боротись за життя. Щоб не трапилось, ми станемо сильніші».

В Україні, коли був звичайнісінький грип (сумнівно, що це була вбивча пандемія), підняли таку бучу і як могли обікрали народ. Страшно подумати, чого можна очікувати за більше серйозних подій. Чи готові ми до них? Японці вкотре доводять свою готовність до будь-якої загрози, доводять зрілість нації і моральність суспільства. Далека від нас Японія тепер здається ще більш далекою.
  • 16x9 Image

    Валентина Аксьонова

    Співпрацює з Радіо Свобода з травня 2010 року. Працює для програм «Свобода сьогодні», «Європейська свобода», «Ранкова свобода» та «Лінія уваги». З 2009 року автор та ведуча програми «Сурма» на Національному Радіо. Має досвід роботи в гарячих точках, зокрема в Грузії в серпні 2008 року.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG