Один із кращих гравців за всю історію українського й колишнього радянського футболу Олег Блохін завжди вирізнявся непростим характером і незалежністю власної думки. Подейкують, що свого часу від непростого характеру форварда неабияк потерпав сам Валерій Лобановський, відомий на увесь Союз своїми диктаторськими звичками. Але навіть доведений до сказу Метр мирився з гравцем, добре усвідомлюючи перевагу і необхідність для команди присутності такого лідера.
Справжній харизматик, який не боїться, а часто-густо й сам провокує скандали навколо себе, Олег Блохін залишився таким і в новітні тренерські часи. Його небезпідставно називали і продовжують вважати геніальним мотиватором. Можливо, саме тому по-справжньому зіркові моменти випадали фахівцеві тільки за часів його роботи в збірній команді України.
Пригадуєте приголомшливі заяви 7-річної давнини про упевнене подолання відбору і вихід на Чемпіонат світу з першого місця? А згодом у 2006-му історичну участь загалом доволі посередньої за світовими мірками команди у чвертьфіналі німецького Мундіалю. У подальшому мотивація, схоже, скінчилася вже в самого Блохіна і його й надалі посередня команда гучно провалилася у кваліфікації до Чемпіонату Європи-2008 року в Австрії та Швейцарії. Очевидно, що на завершення роботи в збірній вплинуло й напрочуд привабливе з фінансової точки зору запрошення від російського ФК «Москва». Туди український фахівець радо переїхав влітку 2008-го.
Нікудишній тактик і стратег
А ось клубна кар’єра тренерові поки що відверто не вдається. Звичайно ж, пам’ятаємо про одну з перших самостійних робіт у Греції, де команда Блохіна пірейський «Олімпіакос» виграв Кубок країни. Жоден з інших титулів одному з грандів місцевого футболу так і не підкорився. Тож уявімо, що подібними «здобутками» нині спробують хизуватися наставники українських «Шахтаря» чи, приміром, «Динамо».
Далі у тренерському списку фахівця ще кілька клубів Еллади. Цього разу відверто посередніх і як наслідок – ніяких успіхів. Складається враження, що Олегові Блохіну відверто бракує вміння або ж бажання виконувати кропітку щоденну роботу в клубі. Тоді як психологічні «накачки» упродовж тривалого сезону виявляються явно недієвими.
Недаремно таким собі тактиком і стратегом у збірній часів Блохіна був Семен Альтман, який зі своїм відомим ноутбуком вибудовував увесь тренувальний процес, безпосередньо впливаючи на вибір ігрової моделі команди. Підтвердженням такої думки є те, що вже за відсутності Альтмана в столиці Росії у Блохіна не склалося нічогісінько. За великим рахунком, екс-наставник української збірної запам’ятався лише постійними скандалами з місцевими акулами пера і відверто невиразною грою підлеглих (у тому сезоні ФК «Москва» з учасника євротурнірів перетворився на явного середняка).
Далі був одеський «Чорноморець». Щоправда, у Південній Пальмірі Блохін обіймав посаду спортивного директора, а тренерську лаву окупував ще один соратник по збірній Андрій Баль.Підсумком діяльності тандему став виліт одеситів з елітного дивізіону вітчизняного Чемпіонату. До речі, у першій Лізі «Чорноморець» перебуває і донині. У 2010 році футбольними кулуарами блукали чутки про те, що Олег Блогін може очолити свій рідний клуб – столичне «Динамо». Але з багатьох причин цього пришестя, на радість багатьох уболівальників київського клубу, так і не відбулося.
Друге пришестя
Напевно ні для кого не секрет, що повернення Блохіна у збірну – рішення суто політичне. Адже немає сумнівів, що малоприємна товкотнеча в столичному Будинкові футболу навколо президентського крісла далеко не вщухла. А гучні футбольні розбірки виключно через загрозу серйозних світових санкцій лише причаїлися до кращих часів.
І саме Олег Блохін, схоже, став розмінною монетою у вельми непростих стосунках футбольного керівництва країни з невгамовною українською опозицією. Адже Григорія Суркіса абсолютно влаштовував Юрій Калитвинцев. Тоді як опозиція в особі президента Прем’єр ліги Віталія Данилова наполягала на запрошенні до лав збірної «фартового» Блохіна.
Відтак, призначенням останнього Федерація ніби вмиває руки у разі цілком ймовірної невдачі головної футбольної команди країни на домашньому Євро. Нічого не втратить і сам Блохін, який у разі чого може сміливо згадувати про брак часу на якісну підготовку команди до Чемпіонату, важкий спадок від попередників, тощо.
Тоді як у випадку переможного виходу хоча б у півфінал турніру Олег Блохін перетворюється на справжнього героя нації. Зрештою, попри всі сумніви щодо тренерської кваліфікації зовсім не виступаю проти Блохіна. Схоже, що в нинішній ситуації, що так нагадує глухий кут, ми й справді можемо розраховувати тільки на диво, а «улюбленець долі» Блохін може його забезпечити. Чом би й ні.
Прикро лише те, що через набридлі підкилимні війни головна футбольна команда країни втратила щонайменше півтора року. За цей час національна збірна тільки вбивала дорогоцінний час, спостерігаючи за безкінечними тренерськими змінами. Олексія Михайличенка на Мирона Маркевича. Маркевича на виконувача обов’язків Юрія Калитвинцева. Останнього на Олега Блохіна.
Геннадій Мороз – журналіст, спортивний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Справжній харизматик, який не боїться, а часто-густо й сам провокує скандали навколо себе, Олег Блохін залишився таким і в новітні тренерські часи. Його небезпідставно називали і продовжують вважати геніальним мотиватором. Можливо, саме тому по-справжньому зіркові моменти випадали фахівцеві тільки за часів його роботи в збірній команді України.
Пригадуєте приголомшливі заяви 7-річної давнини про упевнене подолання відбору і вихід на Чемпіонат світу з першого місця? А згодом у 2006-му історичну участь загалом доволі посередньої за світовими мірками команди у чвертьфіналі німецького Мундіалю. У подальшому мотивація, схоже, скінчилася вже в самого Блохіна і його й надалі посередня команда гучно провалилася у кваліфікації до Чемпіонату Європи-2008 року в Австрії та Швейцарії. Очевидно, що на завершення роботи в збірній вплинуло й напрочуд привабливе з фінансової точки зору запрошення від російського ФК «Москва». Туди український фахівець радо переїхав влітку 2008-го.
Нікудишній тактик і стратег
А ось клубна кар’єра тренерові поки що відверто не вдається. Звичайно ж, пам’ятаємо про одну з перших самостійних робіт у Греції, де команда Блохіна пірейський «Олімпіакос» виграв Кубок країни. Жоден з інших титулів одному з грандів місцевого футболу так і не підкорився. Тож уявімо, що подібними «здобутками» нині спробують хизуватися наставники українських «Шахтаря» чи, приміром, «Динамо».
Далі у тренерському списку фахівця ще кілька клубів Еллади. Цього разу відверто посередніх і як наслідок – ніяких успіхів. Складається враження, що Олегові Блохіну відверто бракує вміння або ж бажання виконувати кропітку щоденну роботу в клубі. Тоді як психологічні «накачки» упродовж тривалого сезону виявляються явно недієвими.
Недаремно таким собі тактиком і стратегом у збірній часів Блохіна був Семен Альтман, який зі своїм відомим ноутбуком вибудовував увесь тренувальний процес, безпосередньо впливаючи на вибір ігрової моделі команди. Підтвердженням такої думки є те, що вже за відсутності Альтмана в столиці Росії у Блохіна не склалося нічогісінько. За великим рахунком, екс-наставник української збірної запам’ятався лише постійними скандалами з місцевими акулами пера і відверто невиразною грою підлеглих (у тому сезоні ФК «Москва» з учасника євротурнірів перетворився на явного середняка).
Далі був одеський «Чорноморець». Щоправда, у Південній Пальмірі Блохін обіймав посаду спортивного директора, а тренерську лаву окупував ще один соратник по збірній Андрій Баль.Підсумком діяльності тандему став виліт одеситів з елітного дивізіону вітчизняного Чемпіонату. До речі, у першій Лізі «Чорноморець» перебуває і донині. У 2010 році футбольними кулуарами блукали чутки про те, що Олег Блогін може очолити свій рідний клуб – столичне «Динамо». Але з багатьох причин цього пришестя, на радість багатьох уболівальників київського клубу, так і не відбулося.
Друге пришестя
Напевно ні для кого не секрет, що повернення Блохіна у збірну – рішення суто політичне. Адже немає сумнівів, що малоприємна товкотнеча в столичному Будинкові футболу навколо президентського крісла далеко не вщухла. А гучні футбольні розбірки виключно через загрозу серйозних світових санкцій лише причаїлися до кращих часів.
І саме Олег Блохін, схоже, став розмінною монетою у вельми непростих стосунках футбольного керівництва країни з невгамовною українською опозицією. Адже Григорія Суркіса абсолютно влаштовував Юрій Калитвинцев. Тоді як опозиція в особі президента Прем’єр ліги Віталія Данилова наполягала на запрошенні до лав збірної «фартового» Блохіна.
Відтак, призначенням останнього Федерація ніби вмиває руки у разі цілком ймовірної невдачі головної футбольної команди країни на домашньому Євро. Нічого не втратить і сам Блохін, який у разі чого може сміливо згадувати про брак часу на якісну підготовку команди до Чемпіонату, важкий спадок від попередників, тощо.
Тоді як у випадку переможного виходу хоча б у півфінал турніру Олег Блохін перетворюється на справжнього героя нації. Зрештою, попри всі сумніви щодо тренерської кваліфікації зовсім не виступаю проти Блохіна. Схоже, що в нинішній ситуації, що так нагадує глухий кут, ми й справді можемо розраховувати тільки на диво, а «улюбленець долі» Блохін може його забезпечити. Чом би й ні.
Прикро лише те, що через набридлі підкилимні війни головна футбольна команда країни втратила щонайменше півтора року. За цей час національна збірна тільки вбивала дорогоцінний час, спостерігаючи за безкінечними тренерськими змінами. Олексія Михайличенка на Мирона Маркевича. Маркевича на виконувача обов’язків Юрія Калитвинцева. Останнього на Олега Блохіна.
Геннадій Мороз – журналіст, спортивний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
