Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 00:07

Луганськ – Чим менше часу до старту Євро-2012, тим більше уваги влада приділяє футболу. Футболу, який важко назвати українським, і який є, по суті, державою в державі. Бо за рівнем фінансування провідні українські клуби є одними з найбагатших у Європі, тоді як середній рівень життя українців є вже найнижчим на континенті.

Ця кричуща диспропорція підтримується нібито українською державою, яка на підготовку до Євро-2012 витратила зі свого бюджету вже близько 10 мільярдів доларів (за оцінками закордонних експертів, ця сума завищена завдяки корупції та розкраданню коштів у кілька разів!), будуючи при цьому найсучасніші стадіони, п’ятизіркові готелі та аеропорти, які потрібні тільки країнам, які традиційно потерпають від навали туристів.

Вочевидь, усе це не потрібно тим мільйонам українців, які не можуть нормально харчуватися. Які йдуть до лікарень тільки тоді, коли вже фізично не можуть іти на заробітки. Які вмирають зовсім не від смертельних хвороб, а тому, що в них немає грошей на якісні ліки від грипу чи бронхіту. Які не народжують дітей, тому що розуміють, що тоді їм доведеться всією родиною жити лише на ту допомогу при народженні дитини, яку з самопіаром та гордістю виділяє той уряд «футболістів».

Та й само те Євро, якщо виходити з квоти квитків на матчі, яку виділив УЕФА Україні, буде святом лише для маленької частини найзабезпеченіших українських уболівальників, абсолютна більшість яких буде, як завжди, спостерігати за Євро-2012 по телебаченню.

Луганська історія, гідна пера Шекспіра

Про те ж, як та футбольна фієста стикується з українською дійсністю, промовисто ілюструє недавня історія слобожанських Ромео та Джульєтти ХХІ сторіччя з села Царівка Троїцького району, що на Луганщині.

Оксана та Сашко (імена змінено) так кохали одне одного, що побралися, коли йому було 17 років, а їй 16. Жило це молоде безробітне подружжя Держаків (прізвище змінено) лише на пенсію Оксаниної бабусі та зі власної городини – з волі того ж таки уряду «футболістів», який на селі підтримує тільки великих товаровиробників на кшталт сумнозвісного Лозинського (це однозначно підтвердив в одному зі своїх виступів і віце-прем’єр уряду Азарова Сергій Тігіпко).

Десь через рік, 24 грудня минулого року, в молодят народилися двійнята – хлопчик та дівчинка. Мабуть, не в останню чергу від неякісного харчування під час вагітності Оксани, діти народилися настільки кволими, що були відразу ж відправлені до реанімаційного відділення Луганської обласної дитячої лікарні.

Там із безробітних молодят викачали 12 тисяч гривень (ті продали свої обручки та позичали гроші, де тільки могли), але цього виявилося замало, і за тиждень їхній синочок помер...

Луганські провладні ЗМІ швиденько звинуватили в цій трагедії лікарів. Ті ж таки можновладці та чиновники ініціювали кримінальні справи проти них. Але не треба бути слідчим, щоб побачити, що лікарі радили Держакам купувати ліки за свої гроші тому, що у відділені реанімації тих ліків не було і не могло бути. Хоча б тому, що уряд «футболістів» своїм фінансуванням української медицини ледве покриває тільки витрати на мізерну зарплату персоналу закладів охорони здоров’я, які при цьому значно менші, ніж витрати того ж уряду на Євро-2012.

Футбольний бум української влади

Невипадково ж Луганська обласна рада на цей рік своїм рішенням
профінансувала з бюджету області відділення реанімації тієї дитячої лікарні в розмірі 1 мільйона гривень, але так звані тендерні торги (які, звісно, виграла «найправильніша» фірма) на закупівлю ліків медичні чиновники провели таким чином і в такі строки, що на початок року дитяча реанімація залишилася практично без ліків.

Навряд чи вистачить тієї суми на весь рік, враховуючи добову вартість одночасного перебування в реанімації кількох дітей, звезених до відділення зі всієї Луганщини, яка має 2,5 мільйони населення. Але ж треба зважати на те, що й Луганська обласна рада по-своєму «грає у футбол», виділивши з того ж бюджету тільки на нове освітлення луганського стадіону «Авангард» 485 тисяч гривень.

Вельми цікавим виглядає мотивація цього рішення. Її сутність зводиться до того, що, мовляв, не виключено, що через кілька років луганська «Зоря» вже візьме участь у єврокубкових змаганнях, де стандарти освітлення стадіонів набагато вищі, ніж на «Авангарді».

Вочевидь, що люди, які приймають подібні рішення на сесіях облради, самі зі своїми родичами навряд чи будуть лікуватись у луганських лікарнях. Для них є в Києві та ж «Феофанія», а для заможніших – найкращі європейські клініки. А для їхніх дітей та онуків «футбольний» уряд Азарова вже давно хвацько взявся до будівництва дитячої лікарні майбутнього – «Охматдиту».

Але пріоритетом для цього уряду є зовсім не здоров’я всіх громадян України, а теж-таки Євро. І наступне застереження Миколи Азарова, вочевидь, адресоване зовсім не чиновникам ФІФА та УЕФА, а тим поодиноким урядовцям та обласним головам, які хоч трохи сумніваються у виборі цього пріоритету: «Ніхто не повинен ставити під загрозу проведення Євро-2012 в Україні, особливо на етапі, коли підготовка до чемпіонату на завершальній стадії».

Звідки ноги ростуть


Усе це стало можливим в Україні внаслідок лише символічного оподаткування державою великого бізнесу. Його представники внаслідок цього живуть зовсім в іншому світі, який ніяким чином не перетинається зі світом абсолютної більшості українців. Вітчизняні мільярдери утримують футбольні клуби, річні бюджети яких можна порівнювати з бюджетами окремих українських областей.

Для більшості з них ті клуби не є аж таким уже захопленням. Олігархи добре розуміють, що їхня влада протримається тільки до того часу, поки в обкраденого ними народу будуть хліб та видовища. І коли хліба стає замало, видовища мають бути яскравішими.

Саме тому один із тих олігархів зробив усе можливе та неможливе, щоб вибороти право України на проведення Євро-2012. Інші, незважаючи на те, що ненавидять першого, витрачають із куцого держбюджету мільярди доларів на його підготовку. Тому для їхньої влади Євро-2012 розглядається не стільки як престижна справа для України, скільки як політичне надзавдання зі стабілізації її олігархічного режиму управління та можливість погріти руки на бюджетних потоках, які йдуть на підготовку до першості Європи.

А те, що від такого футбольного завзяття вмирають українські діти, олігархів не обходить (за здоров’я їхніх власних дітей та внуків можна не хвилюватися). Тим більше, що підконтрольні олігархічній владі ЗМІ обвинуватять у цьому неподобстві кого завгодно, тільки не їхню владу. Так що вона спокійно «гратиме у футбол» і надалі.

Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG