Оглядач «Ді Прессе» Пауль Шульмейстер вважає, що нічого дивного немає у ностальгії колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна за СРСР як світовою потугою, котра розвалилася, немає, бо він і його сила «потребує панування в гігантських масштабах».
Не дивно, що у своїй дисертації про роль енергоносіїв у політиці, яку він захистив у 1999 році, Путін мріє про втілення за допомогою того ж енергетичного інструмента ідеї про «піднесення Росії, як енергетично-політичної супердержави майбутнього».
З цих позицій, на думку Шульмейстра, Путін і його команда в Росії послідовно обмежують енергетичну незалежність Європи, ставлять перешкоди на шляху нових газових проектів ЄС на кшталт «Набукко» і втілюють у життя свої проекти «Північний» і «Південний потік», щоб досягнути головної мети: «ЄС має бути більш залежним від Росії, аніж та від ЄС».
Дві газові війни з Україною є прикладами втілення у життя Путіним ідеї політичного тиску за допомогою енергетичної сировини. Сам Путін не приховував, наприклад, що Росія купувала послідовно потенційних постачальників газу для європейського «Набукко», щоб таким чином могти залишити порожнім цей газогін.
Автор статті в «Ді Прессе» попереджає також, що реформаторські намагання президента Росії Дмитра Медведєва обмежені, популярність його менша і справжня сила й надалі в руках Путіна. І тому Європа, як попереджає Пауль Шульмейстер, не повинна закривати очі на реальність внутрішнього політичного життя Росії без демократії та ідею так званої «керованої демократії» за Путіним, наміри Москви відновити свій контроль у зоні свого впливу «в близькому зарубіжжі». До сьогодні у політиці Європи щодо Росії переважає «самообман», а це суперечить реальності, бо, як наголосив Єжи Бузек, голова Європарламенту, «без спільних цінностей демократії Європи з Росією навряд чи може бути справжнє партнерство, котре потребує взаємного довір’я».
На цю ж тему і стаття в московській «Нєзавісімой газете», де наголошено, що «Київ душать ціни на російський газ», про що цього тижня вестимуть мову в Києві глава російського «Газпрому» Олексій Міллер та чільники українського уряду. Український прем’єр Микола Азаров при цьому випромінює оптимізм, стверджуючи, що Києву вдасться знизити базову ціну на російський газ і замінити формулу ціноутворення на нього.
Хоча експерти, яких згадує московське видання, висловлюють з цього приводу песимізм, бо цитують російського заступника голови Держдуми та президента російського газового товариства Валерія Яз’єва, котрий вважає, що з початком транспортування російського газу до Європи через «Північний потік» важливість українського маршруту знизиться, а це прискорить злиття «Нафтогазу України» з російським «Газпромом» та зніме головні суперечності.
Ендрю Ретман продовжує на сторінках брюссельського видання EUObserver тему прав сексуальних меншин саме у день захисту їхніх прав – міжнародний день проти ненависті до сексуальних меншин. Йдеться тут і про дослідження Європейської групи на захист сексуальних меншин. У дослідженні у червону, проблемну зону щодо ставлення до геїв, лесбіянок та транссексуалів виділені такі країни Європи, як Кіпр, Вірменія, Азербайджан, Македонія, Росія і Туреччина. Не дуже відстають від Кіпру щодо проблемного ставлення до прав сексуальних меншин такі країни ЄС, як Італія, Мальта, Латвія. Але ситуація з фобією щодо геїв, лесбіянок і бісексуалів в Україні, Білорусі й Молдові виглядає ще гіршою, йдеться у цьому звіті Європейської групи захисту прав геїв. Найкраще виглядають щодо терпимості до сексуальних меншин такі країни, як Іспанія, Швеція, Велика Британія. Покращилася ситуація щодо цього у Німеччині й Португалії.
Не дивно, що у своїй дисертації про роль енергоносіїв у політиці, яку він захистив у 1999 році, Путін мріє про втілення за допомогою того ж енергетичного інструмента ідеї про «піднесення Росії, як енергетично-політичної супердержави майбутнього».
З цих позицій, на думку Шульмейстра, Путін і його команда в Росії послідовно обмежують енергетичну незалежність Європи, ставлять перешкоди на шляху нових газових проектів ЄС на кшталт «Набукко» і втілюють у життя свої проекти «Північний» і «Південний потік», щоб досягнути головної мети: «ЄС має бути більш залежним від Росії, аніж та від ЄС».
Дві газові війни з Україною є прикладами втілення у життя Путіним ідеї політичного тиску за допомогою енергетичної сировини. Сам Путін не приховував, наприклад, що Росія купувала послідовно потенційних постачальників газу для європейського «Набукко», щоб таким чином могти залишити порожнім цей газогін.
Автор статті в «Ді Прессе» попереджає також, що реформаторські намагання президента Росії Дмитра Медведєва обмежені, популярність його менша і справжня сила й надалі в руках Путіна. І тому Європа, як попереджає Пауль Шульмейстер, не повинна закривати очі на реальність внутрішнього політичного життя Росії без демократії та ідею так званої «керованої демократії» за Путіним, наміри Москви відновити свій контроль у зоні свого впливу «в близькому зарубіжжі». До сьогодні у політиці Європи щодо Росії переважає «самообман», а це суперечить реальності, бо, як наголосив Єжи Бузек, голова Європарламенту, «без спільних цінностей демократії Європи з Росією навряд чи може бути справжнє партнерство, котре потребує взаємного довір’я».
На цю ж тему і стаття в московській «Нєзавісімой газете», де наголошено, що «Київ душать ціни на російський газ», про що цього тижня вестимуть мову в Києві глава російського «Газпрому» Олексій Міллер та чільники українського уряду. Український прем’єр Микола Азаров при цьому випромінює оптимізм, стверджуючи, що Києву вдасться знизити базову ціну на російський газ і замінити формулу ціноутворення на нього.
Хоча експерти, яких згадує московське видання, висловлюють з цього приводу песимізм, бо цитують російського заступника голови Держдуми та президента російського газового товариства Валерія Яз’єва, котрий вважає, що з початком транспортування російського газу до Європи через «Північний потік» важливість українського маршруту знизиться, а це прискорить злиття «Нафтогазу України» з російським «Газпромом» та зніме головні суперечності.
Ендрю Ретман продовжує на сторінках брюссельського видання EUObserver тему прав сексуальних меншин саме у день захисту їхніх прав – міжнародний день проти ненависті до сексуальних меншин. Йдеться тут і про дослідження Європейської групи на захист сексуальних меншин. У дослідженні у червону, проблемну зону щодо ставлення до геїв, лесбіянок та транссексуалів виділені такі країни Європи, як Кіпр, Вірменія, Азербайджан, Македонія, Росія і Туреччина. Не дуже відстають від Кіпру щодо проблемного ставлення до прав сексуальних меншин такі країни ЄС, як Італія, Мальта, Латвія. Але ситуація з фобією щодо геїв, лесбіянок і бісексуалів в Україні, Білорусі й Молдові виглядає ще гіршою, йдеться у цьому звіті Європейської групи захисту прав геїв. Найкраще виглядають щодо терпимості до сексуальних меншин такі країни, як Іспанія, Швеція, Велика Британія. Покращилася ситуація щодо цього у Німеччині й Португалії.
