Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 07:40

Бенджамін Вайнталь

Коли Німеччина не підтримала своїх західних союзників, утримавшись під час березневого голосування Ради безпеки ООН щодо схвалення зони заборони польотів над Лівією, це рішення утворило прірву в стосунках між канцлером Анґелою Меркель та адміністрацією Барака Обами, а також Великою Британією та Францією.

Відмовившись підтримати рішення про заборону польотів, Німеччина опинилась на одному щаблі з Росією та Китаєм – країнами, які пасуть задніх у дотриманні прав людини.

Після того, як уряд Меркель відкликав свої військові кораблі з Середземного моря, намагаючись уникнути й натяків на причетність Німеччини до воєнних дій у Лівії, адміністрація Обами відразу ж відзначила байдужість Німеччини до злочинів Муаммара Каддафі проти людяності.

«Деякі держави можуть абсолютно не помічати жорстокості в інших країнах. Сполучені Штати Америки не належать до таких країн. І як президент я відмовився чекати на картини кровопролиття та масових убивств перед тим, як почати діяти», – заявив Обама.

Німецький міністр закордонних справ Ґідо Вестервелле не лише лишався осторонь, а й завадив воєнним операціям. Коли Ліга арабських держав підтримала встановлення зони заборони польотів, Вестервелле сказав: «Ми врахували увесь ризик. Гадаю, для цього в нас було достатньо підстав, особливо якщо зважити на критику цієї інтервенції з боку Ліги арабських держав вже через три дні після її початку».

Каламутна зовнішня політика Вестервелле спонукала обуреного та розлюченого міністра закордонних справ Франції Алена Жуппе до репліки: «Спільна безпека та система оборони Європи? Вони мертві».

Іншою виразною ознакою того, що німецька зовнішня політика кульгає на обидві ноги, стало схвалення кроку Вестервелле щодо Лівії в Бундестазі з боку Лівої партії – нового втілення вже зниклої східнонімецької Соціалістичної єдиної партії Німеччини.

Березневі регіональні вибори у федеральній землі Баден-Вюртемберг стали однією з причин розриву стосунків Меркель та Вестервелле із Вашингтоном та такими авторитетами Євросоюзу, як Франція і Велика Британія. У невдалому відчайдушному намаганні здобути перемогу для своєї партії «Християнський демократичний союз» Меркель витягла пацифістську карту із колоди колишнього канцлера, соціал-демократа Ґергарда Шредера. Шредер свого часу уміло розворушив антиамериканські почуття поміж німецькими виборцями напередодні війни в Іраку, щоб винести свою «червоно-зелену» коаліцію до неочікуваної перемоги на виборах.

На сьогодні величезна кількість німців відкидає перебування збройних сил ФРН в Афганістані. І, хоча Німеччина направила 300 військових для забезпечення польотів розвідувальної авіації над Афганістаном у березні, вона не виявляє зацікавленості боротися з «Талібаном» в Афганістані на землі.

До честі Німеччини, кілька її урядів по черзі направляли війська до Афганістану, однак їхня відмова брати участь у бойових діях стала великим розчаруванням для західних союзників.

У 2006 році тодішній голова комітету оборони у Палаті громад британського парламенту висміяв німецькі збройні сили як незграбних соціальних працівників, які лише п’ють пиво і не докладають зусиль для ліквідації сил «Талібану». А на іншій зустрічі НАТО чиновник британських оборонних кіл сказав своєму німецькому колезі: «Ми відсилаємо кожного тижня на батьківщину по парі трун у той час, коли ви, німці, роздаєте кольорові олівці та бавовняні ковдри».

У той самий час урядовці США скаржилися, що німецькі військові діяли як щось на кшталт добровольчого гуманітарного «Корпусу миру» і відмовлялися вбивати ворожих бійців. Тож якби німецькі уряди, від Шредера до Меркель, узяли на себе провідну роль на початковому етапі війни проти терору, нинішньої кризи з Лівією можна було б уникнути.

Ще одне вагоме випробування німецької зовнішньої політики – поступ Ірану до ядерної зброї. Німеччина надто слабко підтримала стратегію Заходу щодо ізоляції Ірану. Вестервелле поставив економічні інтереси своєї пробізнесової Вільної демократичної партії вище, ніж інтереси НАТО та міжнародної безпеки.

Нещодавно його Міністерство закордонних справ влаштувало укладення оборудки, за якою мільярди євро для іранського режиму за експорт нафти до Індії йшли за допомогою Бундесбанку та гамбурзького Європейсько-іранського торговельного банку – фінансової установи, на яку минулого року наклало санкції Міністерство фінансів США. Вестервелле проігнорував листа від одинадцяти сенаторів США, представників обох головних партій (і одного незалежного), які закликали його закрити цей банк.

За даними Міністерства фінансів США, Європейсько-іранський торговельний банк є одним із головних європейських шляхів таємного фінансування іранських незаконних ядерної та ракетної програм. Можна лише дивуватися, наскільки серйозно налаштована Німеччина виконувати санкції щодо Ірану, коли її провідні політичні та фінансові установи співпрацюють із банком із чорного списку, щоб обійти санкції США проти іранського режиму.

Німеччина свідомо занурюється в політичне забуття, але якщо вона хоче, щоб її серйозно сприймали як надійного, демократичного партнера, вона має зробити визначальний вибір своїх союзників. Із одного боку – Росія, Іран та Китай, а з іншого – США, НАТО, Ізраїль та решта вільного світу.

Бенджамін Вайнталь – член Фундації захисту демократій

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG