Радянська пропаганда любила стверджувати, що дисидентів фінансували західні спецслужби.
Сьогодні ті ж, нині вже пострадянські, еліти видають новішу версію того ж твердження, що їхні опоненти співпрацюють із західними фондами та недержавними організаціями, щоб підбурити демократичні «революції».
В Україні кампанія Президента Віктора Януковича проти опозиції є наслідком занепокоєння його Партії регіонів щодо «арабської весни» та швидкого занепаду його народної підтримки.
У 2003–2004 роках, коли Комуністична партія та Партія регіонів вперше висловили побоювання «революціями», небезпеку змальовували як заразу, яку поширювали сербська демократична революція 2000 року та грузинська 2003-го.
Янукович бачить світ крізь призму закордонних змов. Він продовжує вірити, що Помаранчева революція була не справжнім народним повстанням, а американською змовою з метою не дати йому зайняти президентську посаду, яку він нібито виграв.
Янукович, наприклад, вірить у те, що колишній міністр економіки Богдан Данилишин отримав притулок у Чехії після того, як чеські міністри отримали хабарі, і що західну критику його адміністрації пишуть спеціально найняті люди. (Тим часом уряд Чехії вірить, що вигнання двох чеських дипломатів минулого тижня було відповіддю Києва на надання притулку Данилишину.)
На цьогорічному саміті в Давосі Янукович оплакував вигнання туніського диктатора Зіна ель-Абідіна бен Алі тому, що той забезпечував «стабільність» протягом багатьох десятиліть.
Відразу після обрання Януковича західні фонди потрапили під пильне око Служби безпеки України та Партії регіонів.
У липні минулого року Міністерство закордонних справ запросило дипломатів із США, Німеччини та Польщі, щоб попередити, що їхні недержавні організації повинні дотримуватися українського законодавства.
У жовтні СБУ визнала, що вона вела розслідування закордонного фінансування недержавних організацій у зв’язку з підозрою, що вони «використовують ті гроші на політичну діяльність в Україні».
У серпні 2010 року Ніко Ланґе, директора німецького Фонду Конрада Аденауера, який підтримує розвиток демократії у країнах, що розвиваються, по всьому світу, затримали в київському аеропорту. Йому дозволили в’їзд в країну лише після того, як у справу втрутилася канцлер Анґела Меркель.
Постійна ціль – Джордж Сорос
Через місяць СБУ вирішила перевірити діяльність фонду «Відродження». Ще раз вона повернулася до цього питання в квітні, коли лідер фракції Партії регіонів у парламенті Олександр Єфремов заявив, що Фонд виділяє гроші на те, щоб готувати українських активістів для втілення проектів, «подібних до тих, що були втілені у північній Африці».
Партія регіонів не вперше полює на Сороса. У 2003 році вона звинувачувала його у тому, що він фінансує недержавну організацію «Пора», яка була новою версією грузинської «Кмари» («Досить!»), молодіжної організації, яку він нібито створив у 2003 році.
Поїздку Сороса до Криму навесні 2004 року супроводжували звинувачення, що він готував плацдарм для підготовки націоналістичних та кримськотатарських формувань для того, щоб підтримати «Каштанову революцію» в Києві, і що він «створював умови для прямого зовнішнього втручання» в українській столиці.
Партія регіонів попереду Путіна
Закон про обмеження закордонного фінансування недержавних організацій у Росії в 2006 році та ідеологія, на якій він базувалося, отримали натхнення з України.
11 грудня 2003 року Україна запровадила законодавство, на підставі якого проводилося розслідування закордонного фінансування недержавних організацій. Рішення про створення тимчасової слідчої комісії з 11 депутатів базувалося на парламентській постанові від листопада 2003 року, яка стверджувала, що закордонне фінансування недержавних організацій «сягнуло масових розмірів і становить пряме втручання у внутрішні справи України». Це, згідно з заявою, вимагає перевірки діяльності груп, які фінансуються з-за кордону і можуть вплинути на майбутні президентські вибори 2004 року.
Депутати Партії регіонів, такі, як Олена Бондаренко, висловлюють публічну підтримку проекту закону, який обмежуватиме західне фінансування українських недержавних організацій та припинить західні програми підготовки для активістів та журналістів.
Президент Янукович перетворив парламент на інституцію, яка лише ставить печатки на закони, і якщо такий законопроект запропонують, то його ухвалять.
Лідер КПУ Петро Симоненко вимагав тимчасового закриття всіх недержавних організацій на час проведення виборів 2004 року, а ще краще – їхнього повного закриття. Депутат від комуністів Валерій Мішура, голова тимчасової слідчої комісії, заявив у парламенті, що влада «має рішуче протистояти спробам західних посольств та організацій втручатися у наші внутрішні справи, диктувати принизливі умови та впливати на ухвалення рішень через організації, які фінансуються з-за кордону».
Голосування за створення комісії відбулося в той час, як відбувалася Революція троянд у Грузії, та напередодні візиту президента Міхеїла Саакашвілі до Києва у січні 2004 року, коли він висловив свої підтримку опозиції. Мішура був переконаний, що підготовку українських активістів до акцій громадянської непокори проводили молодіжні організації з-за кордону, сербський «Отпор» і білоруський «Зубр».
Парламентська комісія не завершила свій звіт, бо його не схвалили її члени від опозиції.
Тим не менше, напередодні виборів 2004 року Державна податкова адміністрація посилила перевірки недержавних організацій, які фінансуються з-за кордону. Минулого року голова ДПА Микола Азаров став Прем’єр-міністром України та головою Партії регіонів.
КПУ та Партія регіонів звинуватили партію «Наша Україна» у тому, що нею керують з американського посольства. Це пролунало як відлуння звинувачення міністра освіти Дмитра Табачника, який казав, що адміністрація Ющенка отримує накази з Вашингтона.
«Американська змова»
В КПУ стверджували, що перемога Ющенка на виборах 2004 року перетворить Україну на «протекторат США та НАТО», що, за словами комуністів, сталося тоді, коли США нібито «посприяли» обранню президентом Грузії Саакашвілі.
Російські політтехнологи на кшталт Гліба Павловського, який працював у виборчій кампанії Януковича у 2004 році, імпортували теорії змов про існування так званого «плану Бжезінського», згідно з яким США нібито стояли за розпалюванням скандалу «Кучмаґейт» – за записами президентського охоронця Миколи Мельниченка, на яких тодішній Президент Леонід Кучма нібито давав накази щодо застосування насильства проти журналіста Георгія Гонгадзе.
Найвизначнішим прикладом антиамериканської пропаганди була документальна стрічка «Піар», яка підтримувала теорію змови й яку фінансували олігархи Віктор Пінчук та Сергій Тігіпко. Пічнук є зятем Кучми, а Тігіпко був головою передвиборчої кампанії Януковича на виборах 2004 року, а з 2010 року він є віце-прем’єр-міністром України.
Колишній Президент Кучма та спікер парламенту Володимир Литвин продовжують наполягати, що записи є продуктом «американської змови», що, на їхню думку, підтвердило надання притулку Мельниченкові.
Народна партія, яку очолює Литвин, у грудні 2009 року видала заяву, в якій стверджувала: «Організатори цих подій мали на меті підірвати систему державної влади в Україні і особливо послабити позицію Президента, який на той час був при владі. Низка подій мала на меті розчистити політичне поле для Віктора Ющенка та очорнити його опонентів як політиків, які втратили людське обличчя та моральність».
Повернення до теорій змови базується на патології радянського режиму, який мав параноїдальний страх, що він оточений «ворогами», на ворожому ставленні до українського націоналізму та на старомодному антиамериканізмі.
Те, що КПУ та Партія регіонів знову відновлюють цю тактику після того, як вони її вперше озвучили вісім років тому, свідчить про те, який незначний демократичний поступ відбувся в адміністрації Януковича.
(Коментар Тараса Кузя вперше був опублікований англійською мовою на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода)
Тарас Кузьо – дослідник Австрійського фонду плану Маршалла, який працює в Центрі трансатлантичних відносин Школи передових політичних досліджень Університету імені Джонза Гопкінса у США
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Сьогодні ті ж, нині вже пострадянські, еліти видають новішу версію того ж твердження, що їхні опоненти співпрацюють із західними фондами та недержавними організаціями, щоб підбурити демократичні «революції».
В Україні кампанія Президента Віктора Януковича проти опозиції є наслідком занепокоєння його Партії регіонів щодо «арабської весни» та швидкого занепаду його народної підтримки.
У 2003–2004 роках, коли Комуністична партія та Партія регіонів вперше висловили побоювання «революціями», небезпеку змальовували як заразу, яку поширювали сербська демократична революція 2000 року та грузинська 2003-го.
Янукович бачить світ крізь призму закордонних змов. Він продовжує вірити, що Помаранчева революція була не справжнім народним повстанням, а американською змовою з метою не дати йому зайняти президентську посаду, яку він нібито виграв.
Янукович, наприклад, вірить у те, що колишній міністр економіки Богдан Данилишин отримав притулок у Чехії після того, як чеські міністри отримали хабарі, і що західну критику його адміністрації пишуть спеціально найняті люди. (Тим часом уряд Чехії вірить, що вигнання двох чеських дипломатів минулого тижня було відповіддю Києва на надання притулку Данилишину.)
На цьогорічному саміті в Давосі Янукович оплакував вигнання туніського диктатора Зіна ель-Абідіна бен Алі тому, що той забезпечував «стабільність» протягом багатьох десятиліть.
Відразу після обрання Януковича західні фонди потрапили під пильне око Служби безпеки України та Партії регіонів.
У липні минулого року Міністерство закордонних справ запросило дипломатів із США, Німеччини та Польщі, щоб попередити, що їхні недержавні організації повинні дотримуватися українського законодавства.
У жовтні СБУ визнала, що вона вела розслідування закордонного фінансування недержавних організацій у зв’язку з підозрою, що вони «використовують ті гроші на політичну діяльність в Україні».
У серпні 2010 року Ніко Ланґе, директора німецького Фонду Конрада Аденауера, який підтримує розвиток демократії у країнах, що розвиваються, по всьому світу, затримали в київському аеропорту. Йому дозволили в’їзд в країну лише після того, як у справу втрутилася канцлер Анґела Меркель.
Постійна ціль – Джордж Сорос
Через місяць СБУ вирішила перевірити діяльність фонду «Відродження». Ще раз вона повернулася до цього питання в квітні, коли лідер фракції Партії регіонів у парламенті Олександр Єфремов заявив, що Фонд виділяє гроші на те, щоб готувати українських активістів для втілення проектів, «подібних до тих, що були втілені у північній Африці».
Партія регіонів не вперше полює на Сороса. У 2003 році вона звинувачувала його у тому, що він фінансує недержавну організацію «Пора», яка була новою версією грузинської «Кмари» («Досить!»), молодіжної організації, яку він нібито створив у 2003 році.
Поїздку Сороса до Криму навесні 2004 року супроводжували звинувачення, що він готував плацдарм для підготовки націоналістичних та кримськотатарських формувань для того, щоб підтримати «Каштанову революцію» в Києві, і що він «створював умови для прямого зовнішнього втручання» в українській столиці.
Партія регіонів попереду Путіна
Закон про обмеження закордонного фінансування недержавних організацій у Росії в 2006 році та ідеологія, на якій він базувалося, отримали натхнення з України.
11 грудня 2003 року Україна запровадила законодавство, на підставі якого проводилося розслідування закордонного фінансування недержавних організацій. Рішення про створення тимчасової слідчої комісії з 11 депутатів базувалося на парламентській постанові від листопада 2003 року, яка стверджувала, що закордонне фінансування недержавних організацій «сягнуло масових розмірів і становить пряме втручання у внутрішні справи України». Це, згідно з заявою, вимагає перевірки діяльності груп, які фінансуються з-за кордону і можуть вплинути на майбутні президентські вибори 2004 року.
Депутати Партії регіонів, такі, як Олена Бондаренко, висловлюють публічну підтримку проекту закону, який обмежуватиме західне фінансування українських недержавних організацій та припинить західні програми підготовки для активістів та журналістів.
Президент Янукович перетворив парламент на інституцію, яка лише ставить печатки на закони, і якщо такий законопроект запропонують, то його ухвалять.
Лідер КПУ Петро Симоненко вимагав тимчасового закриття всіх недержавних організацій на час проведення виборів 2004 року, а ще краще – їхнього повного закриття. Депутат від комуністів Валерій Мішура, голова тимчасової слідчої комісії, заявив у парламенті, що влада «має рішуче протистояти спробам західних посольств та організацій втручатися у наші внутрішні справи, диктувати принизливі умови та впливати на ухвалення рішень через організації, які фінансуються з-за кордону».
Голосування за створення комісії відбулося в той час, як відбувалася Революція троянд у Грузії, та напередодні візиту президента Міхеїла Саакашвілі до Києва у січні 2004 року, коли він висловив свої підтримку опозиції. Мішура був переконаний, що підготовку українських активістів до акцій громадянської непокори проводили молодіжні організації з-за кордону, сербський «Отпор» і білоруський «Зубр».
Парламентська комісія не завершила свій звіт, бо його не схвалили її члени від опозиції.
Тим не менше, напередодні виборів 2004 року Державна податкова адміністрація посилила перевірки недержавних організацій, які фінансуються з-за кордону. Минулого року голова ДПА Микола Азаров став Прем’єр-міністром України та головою Партії регіонів.
КПУ та Партія регіонів звинуватили партію «Наша Україна» у тому, що нею керують з американського посольства. Це пролунало як відлуння звинувачення міністра освіти Дмитра Табачника, який казав, що адміністрація Ющенка отримує накази з Вашингтона.
«Американська змова»
В КПУ стверджували, що перемога Ющенка на виборах 2004 року перетворить Україну на «протекторат США та НАТО», що, за словами комуністів, сталося тоді, коли США нібито «посприяли» обранню президентом Грузії Саакашвілі.
Російські політтехнологи на кшталт Гліба Павловського, який працював у виборчій кампанії Януковича у 2004 році, імпортували теорії змов про існування так званого «плану Бжезінського», згідно з яким США нібито стояли за розпалюванням скандалу «Кучмаґейт» – за записами президентського охоронця Миколи Мельниченка, на яких тодішній Президент Леонід Кучма нібито давав накази щодо застосування насильства проти журналіста Георгія Гонгадзе.
Найвизначнішим прикладом антиамериканської пропаганди була документальна стрічка «Піар», яка підтримувала теорію змови й яку фінансували олігархи Віктор Пінчук та Сергій Тігіпко. Пічнук є зятем Кучми, а Тігіпко був головою передвиборчої кампанії Януковича на виборах 2004 року, а з 2010 року він є віце-прем’єр-міністром України.
Колишній Президент Кучма та спікер парламенту Володимир Литвин продовжують наполягати, що записи є продуктом «американської змови», що, на їхню думку, підтвердило надання притулку Мельниченкові.
Народна партія, яку очолює Литвин, у грудні 2009 року видала заяву, в якій стверджувала: «Організатори цих подій мали на меті підірвати систему державної влади в Україні і особливо послабити позицію Президента, який на той час був при владі. Низка подій мала на меті розчистити політичне поле для Віктора Ющенка та очорнити його опонентів як політиків, які втратили людське обличчя та моральність».
Повернення до теорій змови базується на патології радянського режиму, який мав параноїдальний страх, що він оточений «ворогами», на ворожому ставленні до українського націоналізму та на старомодному антиамериканізмі.
Те, що КПУ та Партія регіонів знову відновлюють цю тактику після того, як вони її вперше озвучили вісім років тому, свідчить про те, який незначний демократичний поступ відбувся в адміністрації Януковича.
(Коментар Тараса Кузя вперше був опублікований англійською мовою на сайті Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода)
Тарас Кузьо – дослідник Австрійського фонду плану Маршалла, який працює в Центрі трансатлантичних відносин Школи передових політичних досліджень Університету імені Джонза Гопкінса у США
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
