До наших часів збереглися понад 50 автопортретів Шевченка, понад 120 портретів поета, світлини та листівки з його зображеннями. Завдяки словесним описам зовнішності Тараса Шевченка у спогадах його сучасників, офіцерів частин, де він служив, письменників, із якими спілкувався і товаришував, та колег-художників можна скласти його докладний портрет.
Тарас Шевченко був середнього зросту, широкоплечим чоловіком, міцної статури, але не товстий. Обличчя – кругле. Волосся – темно-русяве. Очі… Ось тут описи його сучасників різняться. Одні пишуть про світло-сірі очі, інші – про темно-сірі, а є й такі, хто згадує про блакитні та карі очі.
В молодості Тарас голив бороду та вуса. Бакенбарди обводили все його обличчя. Він стригся по-козацьки, але зачісував волосся назад.
Автопортрет молодого Шевченка
За словами Надії Наумової, завідувачки відділу «Хата на Пріорці» Національного музею Тараса Шевченка, наприклад, є портрет 1845 року. На ньому Тарас Шевченко молодий, щасливий. Із цього портрету він дивиться великими очима, неначе хоче щось сказати нам, розповіла Надія Наумова: «На портреті Шевченко не усміхався. Він не малював себе, як Рембрандт, із келехом вина, разом із дівчатами. Він ніби вдивляється в самого себе. Ви ж розумієте, він, коли писав автопортрет, мусив дивитися на себе у дзеркало?»
Автопортрет Шевченка-солдата
Нестерпні умови ув’язнення, солдатська муштра, численні хвороби, погане моральне самопочуття відбилися на його поставі та обличчі. Тарас Шевченко в другій половині свого життя відпустив бороду і вуса. У листах друзям він скаржиться, що волосся стає рідшим, сивіє, а ще згодом він зовсім облисів.
Різні епохи, різні Кобзарі
Художники і скульптори дореволюційних часів і тоталітарної радянської епохи зображали великого Кобзаря по-різному.
«Образ Шевченка у вишиванці, смушковій шапці прихильникам його творчості відомий ще з 19-го століття, його створив сам Тарас Шевченко, – розповідає одна з авторів дослідження «Кобзар під радянським пресом», провідний співробітник Харківського літературного музею Ольга Резниченко. – До революції він вже був у смушковій шапці, це портрет, зроблений з його фотографії 1859 року. Цей портрет подавався в інтерпретації самого Тараса Шевченка як батька. Ця смушкова шапка була ознакою козацького батька. Вона неначе давала йому силу вести за собою своїх дітей. Тоді у свідомості людей було так: Україна – ненька, а Шевченко – батько».
Дореволюційні пам’ятники великому Кобзареві здебільшого створювали з білого мармуру. Його ліпили як втілення світлого, любові до світу, зокрема, до України, любові до слова, вважає Ольга Резниченко.
Радянські пам’ятники, як правило, бронзові. У них Тарас Шевченко вже втілює гнів і ненависть – складалося враження, що він так і чекав радянської революції.
Зі сторінок «Кобзарів» радянського видавництва Тарас Шевченко дивився на читача похмуро, з під насуплених брів, описує науковець Ольга Резниченко. Гортаємо разом з нею «Кобзар» 1961 року.
Шевченко похмурий
«Тарас Шевченко дивиться з-під лоба, з-під чорних густих брів, такий нахмурений, на переніссі – зморшки, які передають ідею гніву, спротиву. Наприклад, у 30-х роках створювався не лише образ Шевченка-ненависника царату, а й усіх, хто оточує народ – це зовнішні й внутрішні вороги Радянського Союзу. Серед цих ворогів були репресовані українці, націоналісти. У 40-х військових роках Тарас Шевченко стає провідником боротьби з фашизмом. За часів Холодної війни українська радянська влада використовує образ Шевченка як безкомпромісного борця зі всім чужим, що оточувало совєтський народ», – ділиться міркуваннями одна з авторів виставки «Кобзар під радянським пресом».
Новий «неукраїнський» Шевченко
Шевченко «сучасний»
Науковці Ольга Резниченко та Надія Наумова зауважують: нинішня влада теж не залишає у спокої образ Тараса Шевченка, наділяє його новими штампами – такого собі молодого фронтмена, тусовщика на петербурзьких балах.
Ольга Резниченко каже, що нам намагаються показати Тараса Шевченка «світським левом», акцентується, що йому було суперово в Петербурзі; неначебто він був веселою легковажною людиною, постійно перебував в оточенні дівчат.
Надія Наумова додає: у Каневі великого Кобзаря зобразили занадто європейським. «А вони, бідолахи, не розуміють, що та Європа якраз хоче побачити Шевченка національного, українського», – підкреслила заввідділу Національного музею Тараса Шевченка Надія Наумова.
Тарас Шевченко був середнього зросту, широкоплечим чоловіком, міцної статури, але не товстий. Обличчя – кругле. Волосся – темно-русяве. Очі… Ось тут описи його сучасників різняться. Одні пишуть про світло-сірі очі, інші – про темно-сірі, а є й такі, хто згадує про блакитні та карі очі.
В молодості Тарас голив бороду та вуса. Бакенбарди обводили все його обличчя. Він стригся по-козацьки, але зачісував волосся назад.
За словами Надії Наумової, завідувачки відділу «Хата на Пріорці» Національного музею Тараса Шевченка, наприклад, є портрет 1845 року. На ньому Тарас Шевченко молодий, щасливий. Із цього портрету він дивиться великими очима, неначе хоче щось сказати нам, розповіла Надія Наумова: «На портреті Шевченко не усміхався. Він не малював себе, як Рембрандт, із келехом вина, разом із дівчатами. Він ніби вдивляється в самого себе. Ви ж розумієте, він, коли писав автопортрет, мусив дивитися на себе у дзеркало?»
Нестерпні умови ув’язнення, солдатська муштра, численні хвороби, погане моральне самопочуття відбилися на його поставі та обличчі. Тарас Шевченко в другій половині свого життя відпустив бороду і вуса. У листах друзям він скаржиться, що волосся стає рідшим, сивіє, а ще згодом він зовсім облисів.
Різні епохи, різні Кобзарі
Художники і скульптори дореволюційних часів і тоталітарної радянської епохи зображали великого Кобзаря по-різному.
«Образ Шевченка у вишиванці, смушковій шапці прихильникам його творчості відомий ще з 19-го століття, його створив сам Тарас Шевченко, – розповідає одна з авторів дослідження «Кобзар під радянським пресом», провідний співробітник Харківського літературного музею Ольга Резниченко. – До революції він вже був у смушковій шапці, це портрет, зроблений з його фотографії 1859 року. Цей портрет подавався в інтерпретації самого Тараса Шевченка як батька. Ця смушкова шапка була ознакою козацького батька. Вона неначе давала йому силу вести за собою своїх дітей. Тоді у свідомості людей було так: Україна – ненька, а Шевченко – батько».
Дореволюційні пам’ятники великому Кобзареві здебільшого створювали з білого мармуру. Його ліпили як втілення світлого, любові до світу, зокрема, до України, любові до слова, вважає Ольга Резниченко.
Радянські пам’ятники, як правило, бронзові. У них Тарас Шевченко вже втілює гнів і ненависть – складалося враження, що він так і чекав радянської революції.
Зі сторінок «Кобзарів» радянського видавництва Тарас Шевченко дивився на читача похмуро, з під насуплених брів, описує науковець Ольга Резниченко. Гортаємо разом з нею «Кобзар» 1961 року.
«Тарас Шевченко дивиться з-під лоба, з-під чорних густих брів, такий нахмурений, на переніссі – зморшки, які передають ідею гніву, спротиву. Наприклад, у 30-х роках створювався не лише образ Шевченка-ненависника царату, а й усіх, хто оточує народ – це зовнішні й внутрішні вороги Радянського Союзу. Серед цих ворогів були репресовані українці, націоналісти. У 40-х військових роках Тарас Шевченко стає провідником боротьби з фашизмом. За часів Холодної війни українська радянська влада використовує образ Шевченка як безкомпромісного борця зі всім чужим, що оточувало совєтський народ», – ділиться міркуваннями одна з авторів виставки «Кобзар під радянським пресом».
Новий «неукраїнський» Шевченко
Науковці Ольга Резниченко та Надія Наумова зауважують: нинішня влада теж не залишає у спокої образ Тараса Шевченка, наділяє його новими штампами – такого собі молодого фронтмена, тусовщика на петербурзьких балах.
Ольга Резниченко каже, що нам намагаються показати Тараса Шевченка «світським левом», акцентується, що йому було суперово в Петербурзі; неначебто він був веселою легковажною людиною, постійно перебував в оточенні дівчат.
Надія Наумова додає: у Каневі великого Кобзаря зобразили занадто європейським. «А вони, бідолахи, не розуміють, що та Європа якраз хоче побачити Шевченка національного, українського», – підкреслила заввідділу Національного музею Тараса Шевченка Надія Наумова.
