Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 18:42

Добра новина: з вулиць зникають бездомні діти


За останнє десятиріччя безпритульність і бездоглядність в Україні зменшилися удвічі. Це пояснюється тим, що вносилися зміни в законодавство України щодо належного виховання батьків, з ними проводилася належна профілактична робота. З цього приводу думками поділилися Уляна Котлярова, заступник начальника управління кримінальної міліції у справах дітей МНС України, і В’ячеслав Федченков, соціальний працівник міжнародного благодійного фонду «Карітас».


Частина перша


Частина друга

– Я знаю, що кожен з вас, хто нас слухає, бачив у своєму житті людей, які, як ми розуміємо, не мають дому. Вони вже мають у нас сталу назву. Ми дуже часто закриваємо очі, коли їх бачимо. Але дуже боляче і дуже важко це зробити нормальній людині, коли мова йде про дитину, яка на вулиці.

Причини, які приводять дітей на вулицю, різні. Але більшість із них пов’язані з тим, що дорослі не змогли або не зуміли дати дитині те, що їй належить за правом дитинства.

Пані Уляно, скільки років Ви працюєте на цій посаді?

Уляна Котлярова: У Кримінальній міліції у справах дітей я вже працюю більше 10 років.

– Досвід великий. На Вашу думку, які причини виштовхують дитину на вулицю?

Уляна Котлярова: Одна з причин, коли діти йдуть з дому, це насильство у сім’ї, це неналежне виховання своїх дітей.

За останніх 10 років безпритульність і бездоглядність зменшилися удвічі
Як свідчить статистика, за останніх 10 років безпритульність і бездоглядність зменшилися удвічі. Це пояснюється тим, що вносилися зміни в законодавство України щодо належного виховання батьків, з ними проводилася належна профілактична робота. Тому на сьогоднішній день можу з упевненістю сказати, що дітей на вулицях поменшало.

– А скільки?

На сьогоднішній день з вулиць вилучено близько тисячі дітей по державі
Уляна Котлярова: На сьогоднішній день з вулиць вилучено близько тисячі дітей по державі.

– А скільки ще є приблизно?

Уляна Котлярова: Можу Вас запевнити, що кожна дитина, яка потрапляє на вулицю, попадає в поле зору працівника міліції. Незалежно від того, чи то працівник Кримінальної міліції у справах дітей, будь-який працівник міліції заявляє про те, що дитина появилася на вулиці.

Ну, як появилася на вулиці? Якимось своїм зовнішнім виглядом помічає, що дитина ця блукає. Тобто неохайно одягнена ця дитина, ходить, милостиню просить, тоді ясно, що такі діти попадають у поле зору працівників міліції.

– То Ви можете назвати цю цифру?

Уляна Котлярова: Доставлено за минулий рік більше тисячі дітей.

– Пане В’ячеславе, наскільки Ваш погляд як представника громадської організації відрізняється від погляду представника Кримінальної міліції у справах дітей?

В’ячеслав Федченков: Не відрізняється жодним чином. Справді, кількість дітей вулиці поменшало. Я сказав би, на порядок.

Чому? Тому що, за статистикою 2005 - 2006 років, вилучалися з вулиць десятки тисяч дітей. Зараз це тисячі. За приблизними підрахунками (це не конкретні цифри, це цифри, які я чую від своїх колег), у великих містах України - в Донецьку, в Києві, Дніпропетровську - сотні дітей вулиць, але не тисячі, як це було на початку 2000-их - в середині 2000-их років.

– Який тут основний фактор? Держава звернула на цю проблему увагу? Кримінальна міліція у справах дітей працювала належним чином? Громадські організації? Хто відіграв ключову роль у вирішенні цього питання?

В’ячеслав Федченков: Декілька факторів. Звичайно, наші спільні зусилля: і громадських організацій, і органів державної влади впродовж останніх років. Ви, мабуть, чули – реалізувалася державна програма з подолання дитячої бездоглядності впродовж 2005-2010 років. Дійсно, це заслуга і органів державної влади, і громадських організацій. І слід не забувати про демографічний фактор – дітей арифметично менше, тому їх відповідно й менше на вулицях.

Дуже часто нам доводиться чути у цій студії про те, що є державні програми, вони, нібито, фінансуються з бюджету, на них витрачаються кошти, якісь люди за їх реалізацію відповідають, але результатів немає. А тут ми маємо по суті позитивний приклад. Це величезний плюс!

Але я хотіла б для тих батьків, які нас слухають, взагалі для громадян цієї країни ще раз запитати Вас, пане В’ячеславе, що можна було б зробити для того, щоб діти на вулицю взагалі не потрапляли?

В’ячеслав Федченков: Якби проблему було легко вирішити, то її вирішили б. А те, що вони все ж таки йдуть на вулицю, означає, що проблем багато, проблеми різні і складні.

Правильно казали і Ви, і колега, що велика проблема – це безвідповідальні батьки. Якщо згадати 1990-і роки, то багато дітей просто йшли вслід за своїми батьками на вулиці через те, що батьки втрачали квартиру, алкоголізація, наркотизація, різні проблеми мали і опинялися на вулиці, а діти йшли просто за ними. Зараз не така вже складна ситуація.

– Зараз у цих дітей народилися їхні діти. Це ще один фактор.

Пані Уляно, 10 років – це означає, що Ви якраз зачепили цей період, про який казав пан В’ячеслав, коли важкі 1990-ті призвели до того, що частина людей, які не справилися із тими викликами, які приніс злам епох і втратили просто волю до життя, опустилися на дно соціальне.

Чи змінилася тепер ситуація? Чи ці сім’ї, які є потенційним джерелом «дітей вулиці», – їх кількість зменшується?

Уляна Котлярова: Як я вже наголошувала, у два рази зменшилася кількість і дітей, і сімей таких зменшилася у два рази. І злочинність зменшилася у два рази. Наприклад, за 4 місяці цього року за неналежне виконання батьківських обов’язків притягнуто до адміністративної відповідальності 2 тисячі осіб.

– Це в цілому по Україні?

Уляна Котлярова: Так.

– Журналісти збирають інформацію, причому з різних регіонів, коли якась там мати вчасно вигулювала свого песика, але в той же час не годувала своїх дітей.

Або з іншого регіону інформація про те, що дитина померла з голоду в хаті. Мама – наркоманка, вона забула, що у неї є дитина.

І тут велике значення має роль людей, які живуть поряд, тих соціальних працівників, які за це відповідають. Як працюють Ваші підлеглі?

Порушити кримінальну справу можна тільки при завданні тяжких наслідків відносно дитини. Ми опрацьовуємо цю статтю, буде більша санкція до тих батьків застосовуватися за доведення дітей до такого стану
Уляна Котлярова: З такими сім’ями працює і міліція, і всі служби, які відповідають за цю лінію роботи. Законодавством передбачена відповідальність ст. 166 Кримінального кодексу України за неналежне виконання батьківських прав і за надання шкоди дитині. Порушити кримінальну справу можна тільки при завданні тяжких наслідків відносно дитини. У даний час ми опрацьовуємо цю статтю, буде більша санкція до тих батьків застосовуватися за доведення дітей до такого стану.


– Пане В’ячеславе, за Вашу практику роботи, які випадки вразили Вас найдужче?

В’ячеслав Федченков: Саме з проблемою «дітей вулиці» я працюю два останніх роки, хоча взагалі у соціальній роботі з 2004 року. Я можу поділитися декількома позитивними випадками, коли завдяки небайдужості громади вчасно були помічені діти, вчасно були задіяні і наші ресурси, і ресурси колег з державних органів влади, і діти поверталися у сім’ї, ще не встигнувши звикнути до того вуличного способу життя. Це дуже гарні сигнали.

Згадуючи початки своєї роботи, 2004 рік, то громади були значно байдужіші до цієї проблеми. Тоді я працював у державній соціальній службі районній. Отримували сигнали від сусідів про недостатню увагу до дітей, про недбайливе ставлення, але кількість цих сигналів, кількість звернень була непропорційно мала відносно реального стану речей, тобто значно більше було проблем, ніж люди про це відкрито говорили і намагалися вирішувати.

Зараз дітей вулиць менше, ми вже про це казали. І в той же час значно частіше люди щось роблять для того, щоб вирішувати їхні проблеми.

– Скажіть, будь ласка, чи знає дільничний міліціонер про те, що в нього відбувається на його дільниці? Оскільки у нього проблем дуже багато, не лише діти.

В’ячеслав Федченков: Дільничні міліціонери знають і про ці сім’ї. Як правило, якщо вони дійсно працюють, я думаю, що немає довіри до цих людей, і знають про ті місця, де скупчуються бездоглядні діти, тобто підвали, де вони живуть, час від часу проводяться рейди. Це діє, тому що ті ж рейди роблять просто некомфортним перебування на вулиці для тих дітей, які могли б повернутися додому, але чомусь не хочуть, і просто через те, що їх нехай навіть лякають, але все ж таки це сприяє тому, що вони повертаються до своїх сімей.

Якщо дітей знайшли на вулиці правоохоронці, що далі відбувається? Їх забирають у приймальник-розподільник?

Уляна Котлярова: Якщо їх вилучають з вулиці, то першим ділом доставляють у притулок для дітей. Тобто, дивлячись на стан дитини. Можливо, потрібно дитині надати медичну допомогу – направляємо у медичний заклад. Або, звісно, повертаємо батькам, якщо це дитина проживає у цьому місті, де дитина була затримана.

– Як часто діти, які живуть у будинках-інтернатах, які чи то сироти, чи напівсироти, якщо вони вже побували на вулиці, тікають вдруге чи втретє після того, як їх було повернуто у відповідний заклад?

На сьогоднішній день в державі всього проживає в інтернатних закладах близько 98 тисячі дітей
Уляна Котлярова: Статистика свідчить про те, що такі діти є, але їх 30% всього від загальної кількості дітей. На сьогоднішній день у державі всього проживає в інтернатних закладах близько 98 тисячі дітей, це десь у середньому 30% від тієї кількості. Мається на увазі, що не всі діти йдуть з інтернатних закладів.

Ми, ясно, встановлюємо причини, чому дитина йде з інтернатного закладу. Головне – це виявити причину, чому та дитина пішла з цього закладу: чи то з будинку сімейного типу, чи то з інтернатного закладу, що її там турбує. Це основна наша робота на сьогоднішній день – встановити причину. А також з цією метою направляємо подання у відповідні органи і спільно вже з органами приймаємо рішення.

Якщо ця дитина неодноразово тікала з цього закладу, то приймаємо рішення стосовно працівників, директорів, так як вони є саме опікунами цих дітей, які перебувають в інтернатних закладах.

– Ви знаєте, що у нас дуже часто виникають усілякі скандальні ситуації навколо інтернатів.Чи стали вони відкритішими до суспільства? Чи справді зменшується кількість випадків, коли над дітьми чиниться насилля, тому вони й тікають?

Уляна Котлярова: Є й випадки насильства. Але набагато менше, ніж було зафіксовано раніше.

Режисер з Нідерландів показував документальний фільм про життя вуличних дітей. Сказав: багато шляхів, як вони туди потрапляють, але дві речі їх там тримає – любов і свобода. Це те, чого діти не отримують у своїх сім’ях
В’ячеслав Федченков: Був недавно фестиваль документального кіно. Там режисер з Нідерландів показував документальний фільм про життя вуличних дітей в Нікарагуа. Під час спілкування з публікою після показу він сказав дуже цікаву річ. У нього запитали: чому ці діти на вулиці? Він сказав: багато шляхів, як вони туди потрапляють, але дві речі їх там тримає – любов і свобода. Це те, чого діти не отримують у своїх сім’ях, не отримують у закладах, куди їх розміщують, і те, чого шукають на вулиці. В принципі, нормально для людини шукати любов і свободу.

– Лише питання, як це їхнє прагнення – знайти любов і отримати свободу – використовують ті дорослі, в поле зору яких вони потрапляють?

Пані Уляно, наскільки кримінальне середовище використовує «дітей вулиці»?

Уляна Котлярова: На сьогодні є такі випадки, коли в основному злочини і правопорушення скоюють діти віком від 16-и до 18-и років. Як правило, ці діти хочуть проявити себе у суспільстві серед своїх однолітків. Ці діти якось хочуть показати, що вони також є «круті» так звані. Тому вибирають одного лідера, який ними керує.

Ми намагаємося вилучити дитину з того середовища і проводити з нею профілактичні розмови. Якщо у дійсності дитина скоїла правопорушення, ми беремо її на облік в органи внутрішніх справ, здійснюємо індивідуальну профілактичну роботу з нею. Якщо ця дитина перебуває у сім’ї, то й з батьками цієї дитини. Якщо ж в інтернатному закладі, то ясно, що в інтернатному закладі проводимо розмову.

Дуже часто у великих містах це помітно, що є люди, які примушують дітей, підлітків просити милостиню, подаяння на вулицях, потім забирають у них ці кошти.

Ми не знаємо, чому ці діти їх слухають, як вони до них потрапляють. Але є люди, які досліджують цю ситуацію. Панове, от ви можете прояснити, як відбувається цей феномен у нас в українській дійсності?

В’ячеслав Федченков: Залучення дітей до жебрацтва?

– Так.

В’ячеслав Федченков: Часом роблять цетакож безвідповідальні батьки, часом це ті ж однолітки, товариші по вуличному цьому життю. Старші, сильніші. Дівчат змушують до проституції. Тобто з такими випадками також стикалися під час роботи. Це справді проблеми.

Але міліція з цим бореться. Ми ж не маємо, скажімо так, засобів примусу, лише сповіщенням, з якимись закликами до совісті.

У 2009 році введено в дію ч. 1 ст. 156 «Про використання дитини у жебрацтві». Вже більше 2 тисяч дорослих притягнуто до кримінальної відповідальності. У цьому році таких кримінальних справ уже зафіксовано 90
Уляна Котлярова: У 2009 році введено в дію ч. 1 ст. 156 «Про використання дитини у жебрацтві». З моменту дії цієї статті вже більше 2 тисяч дорослих притягнуто до кримінальної відповідальності. Як свідчить статистика, це в основному діти із Закарпаття, тобто батьки дітей ромського походження. У цьому році таких кримінальних справ уже зафіксовано 90. Тобто, за ці 2 роки вже ми можемо фіксувати, що йде зменшення таких дітей на вулицях. Якщо у 2009 році було їх, наприклад, до тисячі, у 2010 році вже було 800, і в цьому році йде вже спад – ми це бачимо по статистиці.

– Це дія цього карального методу? Тобто, дізналися, що за це можуть покарати, і перестали цим займатися чи знайшли спосіб це все приховувати?

Уляна Котлярова: Я думаю, що кожен з нас ходить по вулицях і бачить: немає того, що було раніше, що стояли батьки з немовлятами на руках, або з дітьми, які поруч стояли. Отакого, я думаю, вже може кожен підтвердити, що такі випадки зменшилися по державі.

– Ще минулого року ось у цьому переході на Хрещатику була жінка з немовлям. Цього року я її вже не бачила. Не знаю, чи то дитина виросла, чи ситуація змінилася. Будемо сподіватися, що змінилася. Але це Хрещатик, центр міста.

Може, вони почали ховатися. Але стаття, як Ви кажете, показує, хорошу динаміку.
І це по суті спільний результат і роботи журналістів, і представників благодійних фондів, громадських організацій, і МВС. Коли дільничні міліціонери, ті люди, які працюють у Кримінальній міліції у справах дітей, разом з журналістами, з волонтерами спускалися у ті катакомби, находили ті місця, де ці діти ховалися від життя або холоду, або від різних проблем.

І те, що побачило суспільство, його жахнуло, тому що це клей, це наркотики, це дитяча проституція. В Одесі це була страшна проблема з ВІЛ-СНІДом. Результат ми маємо тепер.

В’ячеслав Федченков: По Донецьку можу сказати, тому що спілкувався з колегами нещодавно.
Там позитивна динаміка, як і скрізь по Україні є. Але проблема остаточно, звичайно, не вирішена. Не вирішена зі зрозумілих причин, тому що знову ж таки залишаються люди, яким байдуже власне здоров’я і доля власних дітей, які живуть за принципом задоволення, не задумуючись про майбутнє.

Треба, мабуть, якісь більш радикальні зміни просто в характері національному, у духовній сфері тих людей.

– Скільки дитина може побути на вулиці? Де та межа, критична межа, за якою її вже повернути до нормального життя дуже важко?

Є приклади, коли діти після 6-7 років поверталися і створювали нормальні сім’ї
В’ячеслав Федченков: Є приклади, коли діти після 6-7 років поверталися і створювали нормальні сім’ї.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG