Три роки тому отець собору Покрови Пресвятої Богородиці Української православної церкви Київського патріархату Павло Кочкодан звернувся у Пенсійний фонд у Львівській області, щоб за віком виробити пенсію. Його стаж священнослужителя записаний у трудовій книжці – майже 45 років.
Але Пенсійний фонд призначив священикові мінімальну пенсію за 18 років праці – 750 гривень. Справа в тім, що отцеві не врахували роки служіння у радянський час. У цей період священики не отримували від держави ніякої допомоги, зокрема і пенсійної. В СРСР їх вважали приватними підприємцями, з яких брали найвищий податок – третину від зароблених грошей.
«Пенсійна реформа стане пенсійним геноцидом»
Чиновники Пенсійного фонду у Львівській області пояснили отцеві Павлу Кочкодану, що він не входив у профспілки і не сплачував страхові податки. Більше того, щоб отримати від держави більшу пенсію, отець Павло має сплатити понад 100 тисяч гривень соціального страхування за усі роки служіння в радянський час.
Отець Павло Кочкодан наголошує, що справа не в розмірі його пенсії, бо чимало священиків від неї просто відмовляються. Він хоче акцентувати увагу на злочинній і несправедливій системі нарахування пенсій в Україні загалом і дискримінації священнослужителів.
«Пенсійна реформа стане для мирян та отців пенсійним геноцидом. Заможні будуть більш заможними, а бідні ще більшими злидарями. Якщо даєш чиновникам Пенсійного фонду хабар відповідний, то матимеш і більшу пенсію. Але це є зло, це означає чинити зло», – зауважив отець Павло.
Чимало громад утримують священнослужителів, навіть коли той непрацездатний. Однак це залежить тільки від волі людей. У багатьох селах є чимало покинутих і хворих священиків, які мешкають при церквах, а громада – всього кілька старих людей.
Фінансові потоки церковної громади є террою інкогніто
УГКЦ вважає виходом із ситуації додаткове пенсійне забезпечення священнослужителів і мирян. До слова, Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький свого часу створив вдовиний фонд, який допомагав і осиротілим дітям. Греко-католицьке духовенство заснувало недержавний пенсійний фонд.
Релігієзнавець Андрій Юраш каже, що держава не бере на себе відповідальності щодо утримання священика, бо усвідомлює, що не може облікувати щоденні прибутки духовенства і ніхто з його представників перед нею не звітується.
«Ці прибутки не можна адекватним способом облікувати. Існує неформальний консенсус і порозуміння між державою і церквою. Держава усувається від підтримки церкви, а священики на неї не розраховують. Фінансові потоки церковної громади є террою інкогніто», – зазначив експерт.
У Росії пенсійне забезпечення священиків держава взяла на себе, і їм враховують трудовий стаж за радянські часи. У європейських країнах діють різні моделі оплати праці священнослужителям.
Але Пенсійний фонд призначив священикові мінімальну пенсію за 18 років праці – 750 гривень. Справа в тім, що отцеві не врахували роки служіння у радянський час. У цей період священики не отримували від держави ніякої допомоги, зокрема і пенсійної. В СРСР їх вважали приватними підприємцями, з яких брали найвищий податок – третину від зароблених грошей.
«Пенсійна реформа стане пенсійним геноцидом»
Чиновники Пенсійного фонду у Львівській області пояснили отцеві Павлу Кочкодану, що він не входив у профспілки і не сплачував страхові податки. Більше того, щоб отримати від держави більшу пенсію, отець Павло має сплатити понад 100 тисяч гривень соціального страхування за усі роки служіння в радянський час.
Отець Павло Кочкодан наголошує, що справа не в розмірі його пенсії, бо чимало священиків від неї просто відмовляються. Він хоче акцентувати увагу на злочинній і несправедливій системі нарахування пенсій в Україні загалом і дискримінації священнослужителів.
«Пенсійна реформа стане для мирян та отців пенсійним геноцидом. Заможні будуть більш заможними, а бідні ще більшими злидарями. Якщо даєш чиновникам Пенсійного фонду хабар відповідний, то матимеш і більшу пенсію. Але це є зло, це означає чинити зло», – зауважив отець Павло.
Чимало громад утримують священнослужителів, навіть коли той непрацездатний. Однак це залежить тільки від волі людей. У багатьох селах є чимало покинутих і хворих священиків, які мешкають при церквах, а громада – всього кілька старих людей.
Фінансові потоки церковної громади є террою інкогніто
УГКЦ вважає виходом із ситуації додаткове пенсійне забезпечення священнослужителів і мирян. До слова, Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький свого часу створив вдовиний фонд, який допомагав і осиротілим дітям. Греко-католицьке духовенство заснувало недержавний пенсійний фонд.
Релігієзнавець Андрій Юраш каже, що держава не бере на себе відповідальності щодо утримання священика, бо усвідомлює, що не може облікувати щоденні прибутки духовенства і ніхто з його представників перед нею не звітується.
«Ці прибутки не можна адекватним способом облікувати. Існує неформальний консенсус і порозуміння між державою і церквою. Держава усувається від підтримки церкви, а священики на неї не розраховують. Фінансові потоки церковної громади є террою інкогніто», – зазначив експерт.
У Росії пенсійне забезпечення священиків держава взяла на себе, і їм враховують трудовий стаж за радянські часи. У європейських країнах діють різні моделі оплати праці священнослужителям.
