Доступність посилання

21 Вересень 2017, Київ 12:22
Київ – Світ, «немов загачена вода», у якій на глибині нуртують пристрасті, осідають на дно страждання, але все це, непроглядне зверху, змалював у романі «Серцевина морів» нобелівський лауреат Йосеф Агнон. Образ «загаченої води» відбиває стан суспільства початку минулого століття на теперішніх українських теренах. Сьогодні синдром «загаченої води» знову актуальний. Експерти аналізують застій у суспільстві, шукають причин.
Чи існують паралелі між сучасним станом України та яскравим зразком застійності – часами правління Леоніда Брежнєва? Які ознаки суспільного застою можна окреслити? Чи існують відмінності між тодішнім і теперішнім синдромом «загаченої води»?

Ознаки застою

Теперішній стан України разюче скидається на часи брежнєвського застою кількома ознаками, передусім недієздатністю і неефективністю державної машини. Хоча у певних виявах нинішня влада надзвичайно ефективна – у притлумленні опозиції чи неприпиненні розвитку рейдерства. Але ефективність влади нульова в питаннях, розв’язувати які вона має в принципі: поступального розвитку країни, безпеки громадян, їхнього добробуту.

Як і в брежнєвські часи, нинішня влада демонструє глобальні плани, правда, про виконання й перевиконання «п’ятирічок» поки не йдеться. Але результати втілення планів – теж ніякі. Типова ілюстрація – програма реформ, «фішка» діючої влади. «Фішка», вкрай потрібна Президенту Віктору Януковичу. Ось тільки влада, яку він очолює, виконати програму не здатна, а 3-4%, якими вимірюється «ефективність» впроваджень грандіозних планів – не критерій успіху.

Ще однією спільною з брежнєвськими часами рисою нинішнього українського суспільства є процес розкладу еліт. Триває перерозподіл суспільного багатства, при загальному падінні соціально-економічного рівня. Владні еліти займаються самозбагаченням, «з нуля» входять у «золоту сотню найбагатших». Населення ж – доходить до «нуля» в усіх відношеннях, стрімко бідніє. Це схоже на те, як при пізньому Брежнєві дико рвонула в бізнес та корупцію тодішня партійна номенклатура, особливо – так звана низова. Процес розпаду еліт тоді й тепер відбувається на тлі мовчання суспільства. Що вказує на його нездатність до самоорганізації, відстоювання прав, активної протидії ознакам впровадження тоталітаризму.

Трохи відмінностей

Водночас є кілька принципових відмінностей у контексті цих подібностей. Якщо СРСР міг собі «дозволити» певний час мати неефективне державне управління, бо мілітарна його потужність гарантувала безпеку і стабільність для того населення, то в України такої розкоші немає. Важливо пригадати, що тоді рівень життя був майже втричі вищий, ніж у сучасній Україні. Населення загалом було майже задоволене своїм становищем і не шукало причин для соціально-економічного протесту. Власне, масштабних причин для такого протесту не було, бо, якщо з’являлися щонайменші причини, то та держава їх швиденько анулювала. Реагували і репресіями, і негайним завозом у гастрономи (де треба) дешевої продукції.

Про соціально-економічний стан сучасного українського суспільства промовисто свідчить бодай цифра, оприлюднена місяць тому: за статистикою ООН, в Україні поза межею бідності опинилися 78% населення. Експерти прокоментували: ця ситуація може призвести до соціальної нестабільності та появи тоталітарного режиму. Україна посідає 83 місце за рівнем розвитку суспільства, стверджують експерти ООН, за рік опустившись на 7 «сходинок» рейтингу. Споживчий кошик українців до смішного маленький – менший від визнаної в світі межі бідності. Але було б смішно, якби не було так сумно.

Щодо дієздатності, прав людини та безпеки суспільства, то пізнє брежнєвське суспільство жило в умовах нехай і своєрідної, але все ж правової держави й почувалося більш-менш захищеним. Суто політичні репресії стосувалися тільки вузької і незначної в масштабах СРСР групи людей. Сьогодні ж «маленький українець» не має й мінімального правового захисту. Про безпеку не йдеться. Народ сприймає правоохоронні органи та судову систему як небезпечні для себе, про що свідчить низький рівень довіри до відповідних інституцій. За даними Євразійського інституту свобод, рівень довіри до судів і правоохоронних органів в Україні «є плачевним»: 11,5% довіри до судів та 3,8% – до правоохоронних органів.

Є ще одна відмінність між нинішнім українським застоєм і колишнім брежнєвським. Йдеться про соціопсихологічний стан суспільства. Пізнє брежнєвське суспільство було порівняно цілісним і морально-етично здоровим, хоч і оригінально, але таки сповідувало ті ж 10 заповідей Господніх. Злодій чи вбивця був ізгоєм і соціальним парією, про соціально-політичну перспективу таких людей не йшлося. Те суспільство мало якісь ідеали й цілі, прагнуло перспектив. Сучасне українське суспільство деградує в інтелектуальному, морально-етичному плані, його соціальний капітал виглядає анульованим. І найстрашніше – це суспільство втратило всі надії.
Отже, в сучасній Україні маємо, з одного боку, неефективний політичний режим, з другого – інертну суспільну масу. Майже як у брежнєвські часи.

Але режим Брежнєва не був окупаційним щодо гуманітарної, економічної та деяких інших галузей суспільного розвитку, хоч у сфері національної, культурної політики таким, безумовно, був. Нинішня ж влада на всіх векторах веде себе, як режим окупаційний, про що свідчить тотальне пограбування, обезкровлення суспільства, кроки до позбавлення країни економічного суверенітету, руйнування демократичних прав і свобод. Складається ситуація, коли правляча еліта стає ворожою народові й країні і становить загрозу самому існуванню країни на 20-му році її незалежності.

В очікуванні прориву

Слід пригадати, що брежнєвський застій був певним синонімом стабільності, хоч, фактично, та стабільність завершилася розвалом СРСР. За рахунок того, що уявна стабільність загальмувала розвиток тодішнього суспільства. Натомість теперішній український застій не є синонімом стабільності й більше нагадує спокій на цвинтарі. Проте це спокій уявний. Яким «хелувіном» він може закінчитися, не скаже й найдосвідченіший експерт.

Синдром глибокої «загаченої води» полягає не лише в тому, що у тихій заводі не видно ні нурту, ні дна. Варто пам’ятати і про властивість спокійної незрушної води проривати загату.

Надія Степула – журналіст Радіо Свобода, письменниця

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG