Богданові чотири роки, він із родини, що позбавлена батьківських прав. Про себе розповідає: «Мені 4 рочки, я у цьому домі живу ще з двома сестричками». Таких, як Богдан та дві його молодші сестри, у київському дитбудинку сімейного типу «Наші діти» ще 15.
Живуть соціальні родини у комфортних, добре обладнаних квартирах у невеликому, затишному будинку в одному з житлових масивів Києва. Будинок спроектувала волонтер проекту, архітектор Лариса Скорик; меблі та техніка – подарунки від німецьких та українських бізнесменів. Молодші діти відвідують найближчий дитячий садок, старші навчаються у середній школі, що розташована неподалік.
Керівники проекту просять журналістів не розпитувати дітлахів про їхнє минуле: багато хто з маленьких учасників проекту «Наші діти» пережив чимало страждань…
Соціальні родини: європейський досвід
Перш ніж створити соціальну родину, потенційні батьки проходять справжній відбір. Ті, хто залишається у проекті, навчаються під керівництвом психологів, педагогів, соціальних працівників. У проекті «Наші діти» до роботи з майбутніми батьками долучаються фахівці з Польщі та Німеччини, які мають досвід роботи з соціальними родинами та у дитбудинках сімейного типу, каже правник, волонтер проекту Андрій Піддубний.
Керівник проекту доктор Барбара-Марія Монгайм називає створення будинку сімейного типу першим кроком до здійснення проекту «Наші діти»: адже у планах – підготовка соціальних працівників та волонтерів у різних містах України, співпраця з всеукраїнськими та місцевими інститутами влади для реформування системи опіки над дітьми-сиротами.
Барбара-Марія Монгайм
«Наші діти» – це гарний проект, який допомагає дітям і надає підтримку реформам у соціальному секторі України. Ми – партнери української влади, консультанти, які мають європейський досвід і передають його українцям, – зазначає доктор Монгайм. – Я не підтримую ідею Прем’єр-міністра Азарова розширювати державні дитячі будинки – це не відповідає ні інтересам дитини, ні вимогам суспільства. Тож ми сподіваємось достукатись до сердець українських парламентарів та урядовців з тим, щоб вони підтримали соціальні родини і систему дитбудинків сімейного типу».
Українські дитбудинки у стані реформ
У сучасній Україні соціальне сирітство, безпритульні діти – відголосок радянських часів та перших років Незалежності.
«Стару радянську систему дитячих будинків та інтернатів частково зруйновано, але самі дитбудинки та державні сиротинці так і залишились донині. Навіть за умов державного фінансування (хоча виділених із бюджетів різних рівнів коштів не вистачає), ці установи не змінилися зсередини: відсутня належна увага персоналу до кожної дитини, і не лише тому, що працівники цих закладів ще з старої радянської генерації, а тому, що вони не мають належних умов для праці та виховання і просвіти дітей», – вважає київський психолог Ірина Жданова.
На її думку, європейський досвід реформування системи виховання сиріт, перехід на систему соціальних родин – вельми корисний та актуальний для України.
Українська сторона вивчає відповідний досвід своїх західних сусідів, у першу чергу – Польщі. Саме у цій країні реформування системи опіки та утримання дітей-сиріт, створення соціальних родин дозволило повернути маленьких безбатченків у сім’ю та суспільство, каже співголова правління Всеукраїнської «Служби захисту дітей» Людмила Волинець. За її словами, і у Польщі, і в Україні поява соціальних родин та дитбудинків сімейного типу дозволили тисячам дітей відчути любов батьків, а отже – стати щасливими.
Живуть соціальні родини у комфортних, добре обладнаних квартирах у невеликому, затишному будинку в одному з житлових масивів Києва. Будинок спроектувала волонтер проекту, архітектор Лариса Скорик; меблі та техніка – подарунки від німецьких та українських бізнесменів. Молодші діти відвідують найближчий дитячий садок, старші навчаються у середній школі, що розташована неподалік.
Керівники проекту просять журналістів не розпитувати дітлахів про їхнє минуле: багато хто з маленьких учасників проекту «Наші діти» пережив чимало страждань…
Соціальні родини: європейський досвід
Перш ніж створити соціальну родину, потенційні батьки проходять справжній відбір. Ті, хто залишається у проекті, навчаються під керівництвом психологів, педагогів, соціальних працівників. У проекті «Наші діти» до роботи з майбутніми батьками долучаються фахівці з Польщі та Німеччини, які мають досвід роботи з соціальними родинами та у дитбудинках сімейного типу, каже правник, волонтер проекту Андрій Піддубний.
Керівник проекту доктор Барбара-Марія Монгайм називає створення будинку сімейного типу першим кроком до здійснення проекту «Наші діти»: адже у планах – підготовка соціальних працівників та волонтерів у різних містах України, співпраця з всеукраїнськими та місцевими інститутами влади для реформування системи опіки над дітьми-сиротами.
Українські дитбудинки у стані реформ
У сучасній Україні соціальне сирітство, безпритульні діти – відголосок радянських часів та перших років Незалежності.
«Стару радянську систему дитячих будинків та інтернатів частково зруйновано, але самі дитбудинки та державні сиротинці так і залишились донині. Навіть за умов державного фінансування (хоча виділених із бюджетів різних рівнів коштів не вистачає), ці установи не змінилися зсередини: відсутня належна увага персоналу до кожної дитини, і не лише тому, що працівники цих закладів ще з старої радянської генерації, а тому, що вони не мають належних умов для праці та виховання і просвіти дітей», – вважає київський психолог Ірина Жданова.
На її думку, європейський досвід реформування системи виховання сиріт, перехід на систему соціальних родин – вельми корисний та актуальний для України.
Українська сторона вивчає відповідний досвід своїх західних сусідів, у першу чергу – Польщі. Саме у цій країні реформування системи опіки та утримання дітей-сиріт, створення соціальних родин дозволило повернути маленьких безбатченків у сім’ю та суспільство, каже співголова правління Всеукраїнської «Служби захисту дітей» Людмила Волинець. За її словами, і у Польщі, і в Україні поява соціальних родин та дитбудинків сімейного типу дозволили тисячам дітей відчути любов батьків, а отже – стати щасливими.
